Дрегер Владислав: як рейдер рейдеру очі выклевывал. ЧАСТИНА 2

ПРОДОВЖЕННЯ. ПОЧАТОК: Владислав Дрегер: як рейдер рейдеру очі выклевывал. ЧАСТИНА 1

Владислав Дрегер

Собача бійка

Коли Степан Портнов хотів продати контрольний пакет акцій підприємства, то Владислав Дрегер і Білогородський логічно розцінили це як загрозу своїм інтересам (хоча Портнов і не зміг цього зробити). І вони вирішили «покарати» старого, позбавивши його акцій. Вирішити питання взявся Дрегер, який завжди займався юридичною стороною справ. Але замість того, щоб відібрати акції у Портнова і розділити його з компаньйоном, він вирішив кинути Білогородського (щоб цілком у традиціях «17-го ділянки»). За обрывчатой інформації SKELET-info, це сталося після того, як до компаньйонам звернулися колишні «сонцевские» з якимись вимогами до Білогородській, після чого Дрегер вирішив порвати з партнером.

Ця історія була настільки заплутаною (навіть Портнов постійно озвучував суперечливі версії подій), що про точний задумі Дрегера можна було лише гадати. Схоже, він домовився з Портновим: той передає акції йому одному, натомість отримуючи пост голови наглядової ради та закриття кримінальної справи. Угода відбулася, хоча Портнов сам потім порушив її, почавши публічно «каятися». Ну а обділений Білогородський почав мстити Дрегеру, і в підсумку вони оголосили один одному рейдерську війну.

Правда, спочатку Сергій Білогородський лише погрожував і заходив здалеку (організовуючи запити та скарги в правоохоронні органи на бізнес Дрегера), не вживаючи ніяких рішучих дій. Так що вже влітку 2008-го Владислав Дрегер вирішив заодно віджати у компаньйона і ЗАТ «Коксохімобладнання». Причому, у Дрегера було 12% акцій, у Білогородського контрольний пакет, але Дрегер все-таки атакував – це красномовно говорило про те, що позиції Дрегера були набагато сильніше.

Варто зауважити, що війна велася не тільки економічними методами. 10 грудня 2008 року біля «мерседеса» Влада Дрегера вибухнув сміттєвий бак. Це було явно лише попередження: контейнер поглинув всі осколки закладеної в нього гранати Ф-1, яка спрацювала, швидше, як велика «вертушок». Тому в «мерседесі» лише вибило скла лівих дверей і парою уламків бака продырявило корпус. Однак Дрегер попередження не прислухався, але і великої паніки теж не піднімав, мабуть знаючи, від кого цей «сюрприз». А ось правоохоронці губилися в здогадах, оскільки людей, постраждалих від рейдерства Дрегера, було дуже багато.

Потерпілий «мерседес» Дрегера

Ось тільки в період 2008-2010 у цієї війни була одна дивина. Хоча Дрегер здійснював рейдерські атаки на підприємства, контролировавшиеся Білогородським, він так і не втратив своїх активів. І це наводило на роздуми про те, а чи справді це війна між поссорившимися компаньйонами? Але ці підозри розвіяв подальший арешт Владислава Дрегера.

Про причини його падіння досі немає достовірної інформації. Але цікаво, що в період 2006-2010 р. р. донецький бізнесмен Дрегер не підтримував Партію Регіонів. У 2006 році він спонсорував ПСПУ Вітренко, співпрацював з маргінальними проросійськими рухами (у тому числі з майбутнім лідером сепаратистів Павлом Губарєвим), а в 2010-му вирішив підтримати Сергія Тігіпка і навіть вступив у його «Сильну Україну», очоливши Донецьке обласне відділення партії. На виборах він завісив і заклеїв плакатами Тігіпко всі свої автобуси і автостанції. Більш того, це відділення він створив із своїх співробітників фірм, і вони ж увійшли в виборчий список «Сильної України» на виборах в обласну раду.

Здавалося б, підтримка Сергія Тігіпка в стратегічних вибори 2010 року – це і є непрощенна політична помилка Дрегера. Однак Тігіпко підтримувала і родина Раїси Богатирьової, чий син Ігор входив до політради «Сильної України» — і нічого, вона повернулася в обійми Януковича. А ось з Дрегером стався конфуз, причому такий, що Ігор Богатирьов після цього демонстративно покинув «Сильну Україну».

Відносини Дрегера з «донецькими» зіпсувалися вже до 2010 року (йому відмовили в прийомі в партію), і саме стало причиною того, що він пішов шукати щастя біля Тігіпко. Головним каменем спотикання ЗМІ називали якийсь земельну ділянку в центрі Донецька, який намагався захопити Владислав Дрегер: нібито той повинен був відійти Олександру Януковичу (Саше Стоматолога), і Дрегер просто «рамси поплутав». Втім, у SKELET-info є і альтернативна версія: у 2010 році Дрегер вирішив «освоїти» автостанції Києва, і теж перейшов дорогу комусь дуже впливовому.

У результаті В квітні 2011 року Владислав Дрегер був арештований податковою міліцією, а потім звинувачений у нанесенні збитків державі у справі про незаконний продаж майна КП «Зуївський енергомеханічний завод». Те, що у цій справі не були арештовані ні колишній директор Портнов, ні учасник афери Білогородський (до того часу облаштувався в Партії Регіонів), свідчило про замовний характер справи, хоча навіть в цьому випадку це не знімало з Дрегера відповідальність за його пряма участь у злочині.

І ось, поки Дрегер нудився в СІЗО, його компаньйон не став втрачати цей чудовий шанс, а організував ряд рейдерських атак на дрегеровские підприємства. В першу чергу на «ДОПАС», заручившись при цьому підтримкою народного депутата Олександра Бобкова. Того самого, який в 2014 році очолить донецький «Оплот», а потім і роту бойовиків в бригаді «П’ятнашки». І знову дивина: на прохідних цих підприємств мало не кров лилася, «титушки» і ЧОПы тузились один з одним, розкрадалися друку, зміщувалися директора – але Дрегер зберіг свої акції точно так само, як раніше свої зберіг Білогородський. І знову виникала підозра: а може бути, ці рейдерські атаки були виставою, за яким ховалося щось інше?

А ось чого дійсно втратив сидів у СІЗО Дрегер, так це ЗАТ «Красноармійський машинобудівний завод», який він захопив ще в 2006 році – за схемою, схожою на захоплення Зуєвського енергомеханічного. На цей раз Дрегера «обнесли» швидко і до ниток, тому що підприємство присвоїли собі Армен Саркісян, відомий під прізвиськом Армен Горлівський, і його «компаньйон» Гагік Агавелян — керівник Донецького обласного союзу вірмен, також відомий як лідер етнічної вірменської ОЗУ, організатор побиття донецького Евромайдана, чиї криваві «титушки» відзначилися і в Києві.

Не було щастя, так нещастя допомогло: у березні 2014 року Владислав Дрегер був оголошений жертвою режиму Януковича і, при активному клопотанні Олександри Кужель, знайомої Дрегера по партії «Сильна Україна», він був відпущений на свободу. У числі прохачів за Дрегера називалися і «три Колі»: нардепи Микола Рудьковський, Микола Катеринчук та Микола Левченко. Також шепотілися, що за Дрегера заступився сам Олександр Турчинов), тоді виконував обов’язки «царя» (тобто президента-спікера), і майбутній генпрокурор Віктор Шокін – з яким Дрегер був пов’язаний ще по справі Ігоря Александрова.

Спонсори тероризму

Але якщо попередні рейдерські атаки Дрегера і Білогородського один на одного викликали підозри, то арешт останнього у червні 2016 року розвіяв сумніви навіть у скептиків. Справа в тому, що Сергій Білогородський був заарештований за звинуваченням в «сприяння тероризму» згідно з заявою… його компаньйона Владислава Дрегера. Це був перший такий потужний удар з його боку – і він був дуже ефективний! Поки у СІЗО сидів тепер вже Білогородський, рейдери влаштували набіги на його збереглися українські активи. Знову ж дивина — на ті, де не було частки Дрегера. Але в даному разі, мабуть, Дрегер просто боявся, що «ліві» рейдери заодно прихоплять і його частку теж. Зате у Білогородського почали відтискати навіть його спільні україно-китайські підприємства, про що інформувала його адвокат Юлія Семенчук.



Що ж, згідно з українськими законами, прийнятими в 2014-2015 роках, Сергій Білогородський дійсно потрапляв під статтю про фінансування тероризму, а також під санкції за реєстрацію свого бізнесу в окупованому Криму. Зрозуміло, не він один цим займався (багато українські олігархи зберегли свій бізнес в ОРДЛО), однак Білогородський допустив помилку, вирішивши перереєстровувати свої підприємства «ДНР». До справи був негайно підшита копія свідоцтва про реєстрацію його заводу «Коксохімобладнання». Яким, до речі, на 12% володіє також і Дрегер (але не він же приймає рішення).

Однак донос на Білогородського був написаний Дрегером не по фінансуванню, а за сприяння тероризму. Обвинувачення грунтувалося на тому, що Білогородський надав донецької організації «Оплот» (створеної Бобковим) офісне приміщення за адресою Донецьк, проспект Ілліча, 3.

Здавалося б, все складно! Ось тільки в кримінальній справі Білогородського чомусь забули згадати один дуже важливий факт, а саме: дане офісне приміщення належить не йому, а ПП «Себек Ойл», про що є відповідні документи реєстрації (див.). А ось саме ПП «Себек Ойл» на 50% належить Дрегеру Олегу Францевичу, що є рідним батьком нашого героя. Ще 50% підприємства (і нещасливого офісу) належить Валентині Дикухе, є компаньйоном Олега Дрегера ще й по підприємству «Інжинірингова компанія «Титан». Більш того, заглянувши в реєстр компаній, якими володів Владислав Дрегер, можна переконатися, що всі вони теж переписані на його батька Олега Францевича.



Ось і вийшло, що офіс, наданий сепаратистам, належить не Білогородській, а Дрегеру. Але невже Білогородський і Бобков просто його віджали, як вони намагалися віджати підприємства Дрегера в 2012 році? Можливо. Однак Дрегер не упустив шанс надати цьому рейдерському захопленню чисто політичне забарвлення. У теж час він промовчав про те, що при бажанні міг розібратися з цим питанням прямо на місці, за допомогою влади «ДНР». Тому що за інформацією численних джерел SKELET-info, всі автотранспортні підприємства Дрегеров в Донецькій області, включаючи територію «ДНР», продовжують роботу і як і раніше належать законним власникам. Більше того, вони дбайливо охороняються бойовиками Ходаковського. Що ж до самого Влада Дрегера, то починаючи з літа 2014 року, джерела повідомляли про його часті візити до Росії (не менше 16 тільки за 2015-й рік), звідки він потім потрапляв у Донецьк – для вирішення питань свого бізнесу. При цьому, нібито, в Донецьку його супроводжувала охорона зі збройних кавказців. Вони явно стали в нагоді, тому що вже до 2015 року Дрегер повернув собі мало не втрачений донецький ринок перевезень, викинувши з нього Джалала Мамедова, який намагався зайняти маршрути Дрегера в 2014 році. І не просто викинув: одного разу в автомобіль Мамедова «випадково» потрапив снаряд.

Подробиці його бізнесу не секрет: автопідприємства Дрегера працюють як на суто українських маршрутах, так і на лініях перевезень між Україною та ОРДЛО, а також на лініях усередині республік і маршрутів з Донецька в Росію. Враховуючи соціально-економічну специфіку ОРДЛО, його населення часто їздить в Україну, в Росію, і готовий платити за квитки навіть за завищеною ціною (сотні гривень). На чому і робить свій бізнес Владислав Дрегер.

Однак у листопаді 2017 року Дрегер отримав неприємний сюрприз: рішенням суду Сергій Білогородський був звільнений з СІЗО, в тому числі за клопотанням нардепа Олега Невади. А це означає, що між ними може ось-ось спалахнути новий виток загарбницької війни. Втім, в даний час позиції Дрегера набагато сильніше, в тому числі і в Києві. Де він не тільки знайшов собі нових високих покровителів, але і створив там охоронне агентство, навіщо-то набираючи себе власну армію «титушек».

Сергій Варіс, для

Дрегер Владислав: як рейдер рейдеру очі выклевывал. ЧАСТИНА 2 оновлено: Лютий 20, 2018 автором: creator