Євген Бакулін: сяде знову колишній зіцголова «Нафтогазу»? ЧАСТИНА 1

Євген Бакулін

Швидше за все ні, бо стараннями української Генпрокуратури він перетворився в чергового невловимого Джо. На жаль, замість реальної боротьби з корупцією, відомство Юрія Луценка влаштовує українцям і Заходу черговий спектакль, який знову не буде мати розв’язки і фіналу. А адже Євгену Бакуліну є за що відповісти перед обобранной їм країною, і не тільки за горезвісні «вишки Бойка».

Але саме вражаюче, що сам Юрій Бойко, чиє ім’я роками звучало в назві цієї скандальної справи, так досі і не постав перед українським правосуддям, залишаючись то недоторканним, то невидимим для слідчих Луценко. Більше того, тепер цю справу намагаються перейменувати в «вишки Януковича», списавши всю основну провину на поваленого президента, на що тікало його оточення, а також на колишнього голову «Нафтогазу», який, до речі, теж давно втік.

Швондеры і Кульок

Бакулін Євген Миколайович народився 29 вересня 1956 року в містечку Кстово Горький (нині Нижегородської області. Потім сім’я переїхала в УРСР, в Донбас, де після закінчення школи юний Євген Бакулін вступив на Слов’янське авіаційно-технічне училище цивільної авіації. Це був розважливий вибір: хоча училище готувало лише технічний персонал, навчання в ньому зараховувалася як служба в армії.

Втім, у деяких суперечливих варіанти його біографії стверджується, що училищі він до кінця нібито не закінчив, і що в 1976-78 р. р. Бакулін перебував «у військах». Інші ж запевняють, що в цей період він працював за розподілом, у техслужбе аеропорту. З економічної точки зору така робота Бакуліна не задовольняла, навіть при тому, що він спеціалізувався з ПММ. Джерела повідомляли, що він навіть намагався щось «тирити», але невдало. У підсумку, пропрацювавши за фахом два роки, Він став шукати собі нове покликання.

Наступні шість років його життя приховані туманом недомовок: у біографії вказано, що він працював простим робітником на нафтопереробних заводах. Проте на всьому Донбасі (навіть на всім сході УРСР) є тільки один НПЗ – це Лисичанський, запущений у 1976 році. А в біографії Бакуліна написано, що він влаштувався на нього працювати в 1984-му, страшим оператором установки. Мотався він по всьому Союзу? Може бути. Але все одно питання про те, де і що Він робив у період з 1978 по 1984 рік залишається відкритим. На цей рахунок навіть є непідтверджені чутки, що він нібито мотав термін за розкрадання (пізніше погасивши судимість, як і Янукович), де і познайомився з «авторитетними людьми», потім зіграли велику роль у його подальшій кар’єрі.

А адже хтось все ж просував Євгена Бакуліна тоді в 80-х. Судіть самі: людина без спеціальної освіти (навряд чи в авіаційно-технічному його вчили крекінгу нафти), вчорашній чорнороб був поставлений старшим оператором установки, де за штатом належало мати вищу технологічне. Через два роки він став заступником начальника цеху, в 1991-му начальником цеху, а в 1993-му і зовсім головним інженером підприємства! І це при тому, що лише в 1993-му Євген Бакулін отримав липовий диплом «Слов’янського міжнародного інституту управління, бізнесу і права» (приватний внз без ліцензії, закритий за порушення у 1996-му), і тільки аж у 2004-му справжній диплом Східноукраїнського університету з профільної «технології палива та вуглеводневої сировини» (та й то заочно, в подарунок). Мимоволі хочеться запитати: а як же він керував «подочисткой», в сенсі таким складним і небезпечним у всіх відносинах підприємством, як НПЗ? Що за Швондер його туди рекомендував?

Джерела повідомляють, що першим Швондером Євгена Бакуліна був хтось з місцевої «бензинової мафії», вже склався у 80-ті роки. Хтось дуже впливовий, щоб спочатку проштовхнути свого протеже керувати цехом, а в 1993-му посадити Бакуліна на посаду головного інженера та заступника голови правління утвореного на базі заводу ВАТ «Лисичанськнафтооргсинтез» (ЛИНОС), для чого той і обзавівся вищезазначеним дипломом «менеджера». В 90-е ЛИНОС став місцем зіткнення інтересів багатьох угруповань: туди намагалися пробитися чеченці (емісари Дудаєва), що мали за спиною підтримку українського Мзс і пов’язані з Олександром Третьяковим (майбутнім «помаранчевим олігархом»), туди лізли «солнцевские» через своїх людей в різних українських угрупованнях (у тому числі «Київ-Донбас») та російських нафтових олігархів, через латвійські фірми канали пробивали якісь міжнародні ОЗУ. Місцева «бензинова мафія» була, звичайно, не рада таким «гостям», але у неї не було виходу: власних джерел нафти ЛИНОС не мав, і доводилося йти на угоди з тими, у кого вона була. Угоди були разові, і підприємство працювало, то припинялося. ЛИНОС був центром найбрудніших нафтових схем, навіть не корупційних, а відверто кримінальних, і в них не обійшлося без участі Євгена Бакуліна.

У такій ось ситуації, в червні 1999-го новим генеральним директором і головою правління став Юрій Бойко, місцева знаменитість, який ось уже кілька років називається тіньовим господарем регіону Лисичанек-Рубіжне-Сєвєродонецьк. Його походження оповите таємницею (він приховує інформацію про своїх батьків і рідні), зате SKELET-info відомо, що він навчався в Московському хіміко-технологічному інституті імені Менделєєва Д. І. на оборонному факультеті «органічні сполуки азоту», і ще в радянський час зробив стрімку кар’єру на рубіжанському заводі «Зоря» (виробництво порохів, ВВ, ракетного палива). У Бойка були величезні зв’язки — в КПРС, в радянських оборонних відомствах, в КДБ, і ці зв’язки тягнулися до Москви.

Юрій Бойко

Так от, до 1999 року Юрій Бойко був просто одним із місцевих «червоних директорів», але потім його великі зв’язки заробили. Бойко наче вийняли з обойми запасних кадрів – і почали призначати то на одне, то на інше ключове місце. Він очолив ЛИНОС – і через рік 67% акцій підприємства продали російської компанії ТНК (зараз ТНК-ВР), що дозволило знову запустити підприємство і зробити Бойко героєм в очах його робітників. Налагодивши роботу ЛИНОС-ТНК, Бойко залишив завод, щоб очолити «Укртатнафту», а потім «Нафтогаз» — і тут вже ніхто навіть не приховував, що за Бойко варто російські нафтові компанії, а за ними – Кремль і ФСБ («гебешники» вкладалися в нафтові акції з початку 90-х). Разом з цим пішов на підвищення Бойко став сполучною ланкою між своїм регіоном та Києвом, а також Москвою – що і дозволило йому стати на чолі місцевої еліти, обійшовши в цьому її колишнього лідера Юлія Йоффе. Ну а замість себе на посаді голови правління Линосу, а також на посади виконавчого директора, він залишив Євгена Бакуліна — з яким не просто добре спрацювався, а просто-таки заспівав. Саме Бойко став для Бакуліна другим Швондером, і подальша кар’єра Євгена Миколайовича тепер вже будувалася виключно завдяки заступництву Юрія Анатолійовича.

У главі «Нафтогазу»

У січні 2002 року Юрій Бойко отримав посаду глави «Нафтогазу», а в серпні 2003-го заступника міністра палива та енергетики України. За собою в Київ він потягнув і своїх людей, серед яких був і Євген Бакулін. Йому Бойко довірив один з ключових постів паливної сфери: генерального директора «Укргазвидобування» є найбільшою газодобувної компанії України. Це був час великих газових схем. Всередині України наближені до трону особи робили на газі стану – і в першу чергу на вітчизняному, що постачається «Укргазвидобуванням». На міждержавному рівні йшла боротьба за головний транзитний потік в Європу, що було стратегічною метою Росії. Тоді Україна закуповувала більше 50% обсягом споживаного газу в Туркменії, що не влаштовувало Москву, желавшую самої скуповувати, а потім перепродувати середньоазіатський газ. Роль Бойко в цьому процесі була вельми цікава: з одного боку, він укладав з Туркменістаном вигідні для України контракти на постачання газу в обмін на бартерну оплату (товарами і послугами), але з іншого не забезпечив виконання цієї оплати – що потім стало приводом для демаршу туркменської сторони. А ще саме Бойко передав контракт на постачання туркменського газу компанії «Росукренерго» (з 1 січня 2005 року), яка була дітищем «Газпрому» і тоді ще маловідомого олігарха Дмитра Фірташа, за яким, як вважає, стояв сам Семен Могилевич.

Але газові інтереси Бойко безпосередньо стосувалися і регіону Лисичанськ-Рубіжне-Сєвєродонецьк, де найбільшим підприємством був Сєвєродонецький комбінат «Азот». Робота підприємства повністю залежить від газу, а значить контролювали газ Бойко і Бакулін фактично брали під контроль «Азот», а заодно і міську ТЕЦ. У 2004 році «Азот» приватизували: створили однойменну ЗАТ, куди перейшли прибуткові цеху, і продали частину акцій підприємства компанії «World White Chemical» Олександра Ровта (український емігрант, громадянин США). Тоді серед поінформованих людей ходили розмови про те, що насправді «Азот» поділили на трьох: одна частка дісталося Ровту як організував збут продукції, інша частка директорові комбінату Кунченко і «батькам міста», а третя – групі Бойко, за постачання газу. І адже це був всього один промисловий регіон країни!

Всі ці схеми приводили в лють колишню «газову принцесу України» (скільки грошей повз проплывало!), і коли в березні 2005 року сформувався уряд Юлії Тимошенко, Бойко і Бакулін були негайно звільнені зі своїх постів. Але ненадовго: у серпні 2006 Бойко був призначений міністром палива та енергетики в уряді Януковича, а через місяць Бакуліну повернули посаду голови «Укргазвидобування» і додали до нього в. о. голови правління «Укртранснафти». А в березні 2007-го Євген Бакулін був призначений на посаду голови правління «Нафтогазу», залишаючись на ній до другого пришестя Тимошенко у грудні 2007 року. ЗМІ повідомляли, що Бойко особисто лобіював Бакуліна на цей пост як стовідсотково свого людини, при цьому змістивши з нього Володимира Шелудченка – називався людиною Андрія Клюєва.

У березні 2010 року, після перемоги Януковича, вони обидва повернулися: Бойка на посаду міністра енергетики, а Бакулін в крісло голови правління «Нафтогазу». А разом з Бакуліним повернувся вже його довірена людина Геннадій Юр’єв – його називали другом дитинства Бакуліна, вони разом працювали ще на Линосі, потім дружили сім’ями. Бакулін і Юріїв були замішані у всіх корупційних схемах «Нафтогазу» періоду 2010-2013 років. Найбільш відомі два епізоди (тому що по них заводили кримінальні справи), то справа про т. зв. «вишках Бойка» і справа про контракт «Нафтогазу» з сімферопольськими компаніями «Газукраїна-Коммерс» і «Газукраїна-Трейдинг» (обидві контролювалися Курченко).

А ось про фактичне доведення «Нафтогазу» до банкрутства тоді говорили мало, а якщо й говорили, то в контексті звинувачень на адресу недобросовісних споживачів газу – мовляв, погано розраховуються! Винуватим також оголошували населення, яке нібито споживала газ за «пільговими цінами», хоча тодішні тарифи відповідали реальній вартості газу українського видобутку (з усіма податками і маржею). І керівництво «Нафтогазу» намагався покрити ці борги за рахунок бюджетних субвенцій. А яка була реальна структура цих боргів? Якщо звернутися до звітної статистики «Нафтогазу» за 2012 рік, то можна переконатися, що споживачі газу були зовсім не причому, так і діючі тарифи були цілком собі окупні. Однак «Нафтогаз», в особі його керівництва, загрався у «інвестування», набравшись банківських кредитів і провертаючи операції з єврооблігаціями. У підсумку В 2012 році «Нафтогаз» заборгував українським і російським банкам 61,8 мільярда гривень (більше 8 мільярдів доларів).

Заборгованість «Нафтогазу» і його дочірніх компаній у 2012 році

Цей сукупний борг був результатом декількох різних афер. Наприклад, у випадку з заборгованістю перед «Ощадбанком» держава просто «доїли», розраховуючи розрахуватися по даному боргу коли-небудь з допомогою державних субвенцій. «Укргазвидобування» взяла мільярдний кредит нібито для виплат зарплат своїм працівникам, заявивши, що «Нафтогаз» не перераховує їй гроші за видобутий газ (куди ж вони йшли?). Причому, взяла в банках «Надра» (яким володів Фірташ) і «Газпромбанк» — тобто, в своїх найстрашніших конкурентів, просто мріяли прибрати до рук видобуток українського газу. Єврооблігації тільки так називалися, тому що їх скупили українські олігархи і російські компанії, і борг з них погрожував «Нафтогазу» втратою статусу державної компанії. Ну і найцікавішим був борг «Нафтогазу» перед «Газпромбанком». Тільки за 2012 рік відомство Бакуліна спочатку повернуло йому старий кредит на суму 12,388 мільярдів гривень, і тут же взяла новий на суму 15,986 мільярда. Призначення кредитів – розрахунки за газ, що поставляється «Газпромом», як і у випадку з кредитом, взятого у російського банку «VTB Capital». Тобто «Нафтогаз» Бакуліна оплачував російський газ російськими кредитами, втілюючи в життя відразу два плану Путіна: про експорт російського газу за рублі, і про закабаленні «Нафтогазу» з метою отримання під контроль «Газпрому» української ГТС.

 

Структура заборгованості «Нафтогазу» в 2012 році

Обидва плану здійснювалися за старанної допомоги міністра енергетики Юрія Бойка, регулярно мотавшегося в Москву. В даному випадку всі сходилися на думці, що Він лише виконує доручення Бойко, і взагалі грає роль зіцголова «Нафтогазу». Це підтвердилося пізніше, коли порушувалися кримінальні справи, коли арештовувалися Бакулін та його заступники, але Юрій Бойко залишався слизьким і недоступним для правосуддя.

Сергій Варіс, для

ПРОДОВЖЕННЯ СЛІДУЄ…

Євген Бакулін: сяде знову колишній зіцголова «Нафтогазу»? ЧАСТИНА 1 оновлено: Лютий 25, 2018 автором: creator