Чому ми залишимося бідними

Почему мы останемся бедными

Поки держава є головним роботодавцем, воно не буде підвищувати зарплати — адже це його витрати

Фраза про те, що «низькі доходи громадян Росії є головною перешкодою для економічного зростання країни» стала своєрідною мантрою. За даними Росстату, за минулий місяць середньодушовий дохід в Росії склав 23 534 рубля. У номінальному вираженні він навіть виріс на 336 рублів, або 2,9%.
Показати повністю… В останньому релізі, опублікованому відомством, йдеться, що «реальні грошові доходи (за вирахуванням обов’язкових платежів, скоригованих на індекс споживчих цін у січні 2018 року… не змінилися порівняно з січнем 2017 року».
Зворушлива застереження

Правда, оптимістичну заяву статистиків супроводжується зворушливою у своїй щирості застереженням. Мовляв, співвіднесення доходів нинішнього січня з доходами січня минулорічного не враховує «одноразової грошової виплати пенсіонерам у січні 2017 року в розмірі 5 тис. рублів». Щоб розрахувати динаміку доходів з урахуванням п’ятитисячний милостині пенсіонерам вистачить знання з математики в обсязі неповної середньої школи. Доходи, натурально, знизилися — відсотків на сім.

Розмірковуючи про зростання доходів у Росії, необхідно говорити про зростання зарплат. Чому? Тому що інших офіційних доходів, крім зарплати і соціальних виплат, у росіян немає.

Накопичене стан 94% дорослого населення Росії не перевищує $10 000. При цьому велика частина цього стану — малоліквідна. В першу чергу, це єдина квартира, використовувана для проживання.

Витягти з неї якийсь додатковий дохід нереально. А частка соціальних виплат у структурі доходів росіян складає 19,2%. Це навіть більше, ніж було в пізньому СРСР: у 1985 році частка соціальних виплат в загальних доходах населення трохи перевищувала 18%. До речі, в 2007 році цей показник сягав 11,6%. Зате Росстат зафіксував рекордно низьку частку доходів від підприємницької діяльності у загальних доходах населення — 7,8% (рекордно високим цей показник був у 1993 році — 18,6%). А от частка зарплат у структурі доходів населення стабільно тримається на рівні 63-65% (за даними Росстату, включаючи «сіру» зарплату).
Дивне протиріччя

З зарплатами взагалі цікава історія. З 1 травня 2018 року мінімальний розмір оплати праці має зрости до прожиткового мінімуму. Зараз МРОТ становить 9489 рублів, що відповідає 85% прожиткового мінімуму за другий квартал 2017 року. Тобто мінімальна зарплата в країні зараз не досягає прожиткового мінімуму. Таким чином, влада визнають, що на мінімальну зарплату в країні жити не можна.

Навіщо ж тоді встановлювати такий показник? Ну, вам дадуть відповідь, що МРОТ — в наших умовах — це показник не соціально-економічний, а фіскальний. Саме від цього показника розраховується мінімальна сума податків, які повинен відрахувати роботодавець, офіційно працевлаштував співробітника. До речі, чому б не підвищити МРОТ до рівня, що перевищує прожитковий мінімум? Ну хоча б тому, що рівень оподаткування фонду оплати праці у цьому випадку зросте настільки, що ряду підприємств простіше буде закрити бізнес, ніж наймати співробітників офіційно. І в будь-якому випадку навіть некваліфікований російський працівник отримує більше, ніж МРОТ. Хоча б і неофіційно.

Але тоді виникає дивне протиріччя. Будьте уважні.

Низькі доходи громадян — головна перешкода для економічного зростання, каже начальник. Основні доходи наших громадян — це зарплати. Давайте підвищимо зарплати? Якщо підвищити зарплати — підприємства не зможуть їх виплачувати, і будуть змушені закриватися. Це призведе до зупинки економічного зростання.

Вам не здається, що в цьому міркуванні щось сильно не так?

Російський економіст Максим Миронов одного разу зробив виключно цікаве спостереження. Він зауважив, що номінальний ВВП Росії на душу населення (за даними Росстату за 2016 рік) становить $9930. Це в 5,8 рази менше, ніж аналогічний показник у США. Чому б не припустити, говорить Миронов, що і російський МРОТ повинен бути менше американського ті ж 6 разів. Насправді мінімальна оплата праці в Росії в 12 разів нижче, ніж у Штатах.

МРОТ адже являє собою дуже цікаве економічне явище. Такий знавець людської раціональності, як нобелівський лауреат Гері Беккер, виступав послідовним противником регулювання МРОТ. Що говорив Беккер? Якщо ми підвищимо МРОТ, то підприємствам невигідно наймати працівників низької кваліфікації, які претендують на таку мінімальну зарплату. У підсумку замість маленької зарплати вони не отримають ніякої.

Щось не так

Але за яку роботу повинна сплачуватися мінімальна зарплата? Як ви думаєте?

По ідеї, мінімальна зарплата має платитися там, де від працівника вимагається мінімальний набір навичок і де пред’являються мінімальні вимоги до його утворення. Там, де достатньо виконувати набір нескладних дій, дотримуючись регламенту. Ніякого простору для творчості, ніяких дій за рамками інструкції. Не треба навіть знати мову — є картинки, які допоможуть тобі пояснити жестами.

В США навіть існує спеціальний термін «макджоб», що означає важка праця, не вимагає великої кваліфікації, за «мінімальну зарплату». Свою назву «макджоб» отримав по імені знаменитої мережі фастфудів, тієї самої, де трудяться мінімально кваліфіковані працівники, які отримують той самий американський погодинної МРОТ, на порядок перевищує російський.

І ось тут починається найцікавіше. Та ж сама система фастфудів існує і в Росії. Вимоги до кваліфікації «члена бригади ресторану», очевидно, повинні бути однакові в обох країнах. Але російський «макджоб» обіцяє (і виплачує своїм співробітникам двадцять п’ять, тридцять і більше тисяч рублів (причому офіційно) — на рівні (трохи нижче) середньої зарплати по конкретному місту.

Це цілком логічно — безробіття в Росії невелика, фастфуд конкурує з іншими підприємствами за робочу силу, і якщо він захоче запропонувати працівнику «російський МРОТ», то нікому буде кричати «вільна каса». Ніхто не говорить, що це великі гроші.

Але — увага! — зарплата співробітника фастфуду в Росії не відповідає мінімальної, а середньої зарплати по регіону.

Тут щось знову не так. Виходить, що кваліфікований фахівець в Росії може претендувати на зарплату, порівнянну з тією, яку отримує людина, що освоїла роботу на апараті для смаження картоплі.

Тобто ви хочете сказати, що російський ринок праці оцінює всі ці ваші дипломи, довідки, свідоцтва про проходження курсів підвищення кваліфікації на тому ж рівні, як і навички миття підлоги у фастфуді?

«Тридцятка — нормальна зарплата!» — спокійно скаже російський роботодавець претенденту на роботу. Люди і за менші гроші працюють. Що тобі не подобається?

Одне з двох. Або щось не так з російським ринком праці. Або щось не так з усіма вашими знаннями і вміннями. Ще раз: або ваші знання фахівця нічого не коштують, або вам за них сильно не доплачують.
Головний роботодавець

Подивимося на російський ринок праці уважніше. Якщо, як каже Федеральна антимонопольна служба, держава прямо або опосередковано контролює сім десятих російської економіки, очевидно, що його можна вважати і головним роботодавцем. Але хіба цей роботодавець не може бути зацікавлений у зростанні доходів своїх же громадян? Адже саме про необхідність зростання доходів постійно віщають державні люди?

Ні, у зростанні доходів держава як роботодавець не дуже зацікавлено. Загальносвітова статистика свідчить, що прибутковість державних підприємств приблизно на 30% поступається прибутковості приватних фірм, куди ж ще і доходи працівників підвищувати?

Влади можуть турбуватися про зростання зарплат тільки у разі, коли основу бюджету складають податки на доходи, майно та споживання громадян. Але в нашій ситуації це зовсім не так.

85% доходів бюджету влада прямо або опосередковано отримують від видобутку і продажу нафти і газу (опосередковано — в тому сенсі, що обкладають митом і ПДВ імпорт, куплений на виручку від продажу тих же нафти і газу). Пенсійні внески покривають половину витрат Пенсійного фонду, а соціальні внески ледь забезпечують «соціалку».

Існує уявлення, що зростання доходів громадян призведе до зростанню споживчого ринку. Розбагатілі росіяни почнуть купувати вітчизняні товари, тим самим даючи поштовх до економічного зростання. Думка вірна, але в першу чергу зростатиме не виробництво, а торгівля, в якій у держави майже немає інтересів. Навіщо це потрібно начальству?

За останні 25 років росіяни справою довели, що при найменшому зростанні доходів вони в першу чергу пред’являють попит на імпортні речі і на готівкові долари. А значить, золотовалютні резерви Центробанку (справжній фетиш влади, яка не забуває 1998-й рік) будуть перетікати в кишені пересічних громадян замість того, щоб служити негласної гарантією за кредитами для будівельників мостів і стадіонів.

Чудес не буває

Крім того, якби сталося диво і почни збільшуватися зарплати, державі доведеться піднімати платню своїм службовцям — у іншому випадку, найбільш компетентні, енергійні та перспективні працівники підуть з державної служби у приватний бізнес (або компенсують недолік своїх офіційних доходів неофіційними).

Крім золотовалютних резервів, у начальства є й інший фетиш — «відродження виробництва». Що є головною конкурентною перевагою російських товаровиробників на світовому ринку? Правильно, порівняно кваліфікована і порівняно дешева робоча сила. Що станеться, якщо вартість робочої сили зросте? Знизиться рентабельність державних концернів і — увага! — знизиться мотивація інвесторів до створення нових виробництв. Якщо немає дешевої робочої сили, то при існуючому рівні ризиків для бізнесу в Росії виробництво простіше і вигідніше відкрити в іншій країні.

Тому державне «виробництво» об’єктивно потребує бідності своїх трудящих. Зрозуміло, для свого «відродження».

Тим більше що в перерахунку на карбованець виручки російські державні компанії платять у бюджет менше, ніж приватні. А вже там, де держава є єдиним роботодавцем, воно бачить прямий інтерес в тому, щоб утримати рівень доходів своїх працівників на мінімумі.

А що взагалі може рушити вгору зарплати (тобто вартість праці)? Тільки одне — зростання попиту на трудові ресурси з боку бізнесу. В цьому випадку підприємці починають конкурувати один з одним за працівників, використовуючи як інструмент конкуренції зростання зарплат і поліпшення умов праці.

Схема тут така: підприємець, щоб «перекупити» найбільш кваліфікованих працівників призначає їм підвищену зарплату. Теоретично для того, щоб мати можливість платити більше, такий бізнесмен «вкладається» в інновації, що підвищують продуктивність праці своїх співробітників, одночасно пред’являючи попит на «навички та знання». Кращі працівники переходять до нього. Тоді колишній наймач змушений підвищити зарплату працівникам, що залишилися, і також «вкластися» в підвищення продуктивності. Крім того, він змушений найняти когось на місце звільнених — таким чином знижується рівень безробіття.

У свій час Генрі Форд платив робітникам на своєму конвеєрі п’ять доларів в день — величезні гроші на той час. Але у майбутнього автомобільного короля не було виходу: на початку ХХ століття кількість людей, готових стояти біля конвеєра вісім годин, в точності виконуючи визначені операції, було порівняно невелике. При цьому Форд хотів найняти кращих, розсудивши, що в цьому випадку його конкуренти будуть задовольнятися тими, хто залишиться. Саме тоді, до речі, з’явився і восьмигодинний робочий день — досвідченим шляхом було встановлено, що після восьми годин біля конвеєра кількість помилок у робочого починає рости по експоненті.

Але якщо конкуренції немає, і допускати її влада не планує, тоді немає і не може бути мотивації до дійсного збільшення доходів. Начальники можуть говорити, що завгодно: там, де економіка знаходиться під контролем та управлінням держави, владі об’єктивно потрібні не багаті трудівники, а бідні.

Дмитро Прокоф’єв, економіст, спеціально для «Нової»