Анатолій Матвієнко: комсомольці вінницького клану. ЧАСТИНА 1

Анатолій Матвієнко

Колишніх комсомольських секретарів не буває. Навіть переодягнувшись в шкури патріотів та націонал-демократів, вони звично продовжують морочити людям голови нездійсненними проектами. А самі тим часом провертають тіньові схеми і створюють все нові корупційні зв’язки, в тому числі з допомогою старих знайомств по комсомольській і партійній лінії. Анатолій Матвієнко міг би розповісти багато цікавого, так само як і про те, на чому саме у свій час піднявся «вінницький клан», ставлення до якого він вперто не хоче визнати.

Головний комсорг України

Матвієнко Анатолій Сергійович народився 22 березня 1953 року в містечку Бершадь Вінницької області. Юнак з амбіціями, з якоїсь причини «забракований» військкоматом, після закінчення середньої школи поступив у Львівський сільськогосподарський інститут (нині Національний аграрний університет), на спеціальність інженера-механіка. Втім, машини мало цікавили студента Матвієнко, зате він захопився футболом, граючи в команді інституту (юнак, не взятий до армії!) і долучився до комсомольській роботі — яка і відкрила перед ним перспективні можливості. Велику роль у цьому зіграла його дружина Ольга Василівна, з якою вони одружилися на п’ятому курсі, а після закінчення вузу в 1975-му поїхали жити в

Анатолій Матвієнко: комсомольская молодість

Бершадь. Про її батьків Анатолій Матвієнко нічого не розповідав, але зате одного разу зізнався, що з їх сім’ї першого на комсомольську роботу пішла саме вона, на посаду завідувача сектором райкому. Сам же Матвієнко, за даними SKELET-info, відразу отримав посаду завідувача гаражем, а через рік став головним механіком відділу механізації районного міжколгоспного будуправління.

За його власними спогадами, робота була «нескладна»: Матвієнко створював футбольну команду, то придумував як збільшити всім премії за рахунок різних фондів. Виходило пристойно: сам Матвієнко отримував оклад 190 рублів плюс 100-200% різних премій – для 70-х років це були величезні гроші! А в 1977-му його прийняли до КПРС і запросили на посаду першого секретаря Бершадської райкому ЛКСМУ. Судячи з винятковості цього призначення (відразу «з вулиці» і в перші секретарі!), у нього була хороша протекція. Можливо, місце підготувала йому дружина або її батьки.

Ольга та Анатолій Матвієнко

Комсомольська кар’єра Анатолія Матвієнка просувалася не поспішаючи, але впевнено і далеко. У 1980-му він піднявся у Вінницький обком ЛКСМУ (секретар, другий секретар), де швидко познайомився з усієї вінницької комсомольською і партійною елітою – яка стояла біля витоків «вінницького клану». Серед них: завідувач відділу оборонно-масової роботи Вінницького обкому ЛКСМУ Сергій Татусяк, секретар Вінницького міськкому ЛКСМУ Олександр Домбровський, вінницький «господарник» Юрій Іванов.

Олександр Домбровський

Про ті часи у Матвієнко залишилися виключно позитивні спогади про комсомольських пиятиках. Втім, зображати своє комсомольське минуле лише як клуб веселих товаришів по чарці йому завжди доводилося в якості виправдання: мовляв, ніколи не був ідейним комуністом, а в комсомолі ми тільки горілку жерли, і взагалі його туди чи силою затягнули. Справа в тому, що в 90-х Матвієнко перефарбувався в українського націонал-патріота, чим сильно здивував усіх: колишній перший секретар ЛКСМУ став «рухівцем»! Правда, в «Народному Русі» він ніколи не був, у нього були гроші на власні політичні проекти: «Нова Україна», НДП, УНП «Собор».

Про походження цих грошей, так само як і про своє комсомольському «бізнесі», що розташовувався з початком «перебудови», Матвієнко не був відвертим. А вже у 1985-му його «висмикнули» з Вінниці до Києва, на нове підвищення: Анатолій Матвієнко став секретарем ЦК ЛКСМУ, отримавши доступ до республіканської комсомольської касі і величезним грошовим потокам (молодіжні будзагони, жилкооперативы, виробничі кооперативи, спільні підприємства тощо). Поступив у Вищу партійну школу при ЦК КПУ, у 1988-89 пройшов там аспірантуру, а в 1989-му отримав головну посаду – першого секретаря ЦК ЛКМУ (з титулом члена ЦК КПУ). Що ж варто визнати, що за спиною Матвієнко стояв впливовий покровитель, можливо навіть на рівні Москви. Можливо тоді ж цей таємничий лобіст прилаштував у ЦК ВЛКСМ Олександра Зінченка — доброго знайомого Анатолія Матвієнка.

Читайте також:   Лещенко обурив бутерброд за 120 грн, куплений в МАУ

Ставши головним комсоргом УРСР, Матвієнко отримав дуже хороший «стартовий пакет» нового, вищого рівня, що дозволив йому швидко освоїться в непростих 90-х. Для початку він обирався до рідної Бершаді народним депутатом України 1-го скликання (потім він буде депутатом Ради III, IV, V, VI, і нинішнього VIII скликання). Потім заснував Український центр економічних і політичних досліджень, під дахом якого «освоювалися» комсомольські і компартійні гроші, ставши його президентом. Так що коли комсомолу і КПРС наказали довго жити, у Матвієнка вже була й інша робота, і початковий каптал, і депутатський мандат, та численні зв’язки по всьому колишньому Союзу.

Спиртова мафія

Якщо на питання про своє комсомольському минулому Анатолій Матвієнко завжди віджартовувався» розповідями про банкетах і «я не хотів, але мене змусили», то питання про своєму бізнесі він взагалі намагається ігнорувати. В цьому відношенні колишній лідер українського комсомолу є абсолютно потайним, і це викликає подив і навіть підозра: з чого б? Дійсно, колишні соратники (точніше, підлеглі) Матвієнко за ЛКСМУ, такі як Сергій Тігіпко, Олександр Турчинов, Степан Кубів, Олександр Шлапак і багато інших свій бізнес не ховають, і навіть не особливо приховували, як запрацювали на початку 90-х свій перший особистий мільйон. Анатолій Матвієнко — зовсім інша справа, він позиціонує себе як політик, екс-чиновник, «громадський діяч». Ось тільки які «шиши» він весь цей час жив і містив свої проекти?

Про перші кроки Матвієнко у бізнесі є тільки обрывчатая інформація. Крім Центру економічних і політичних досліджень він займався і ряд інших проектів, що мали гарне фінансування всю першу половину 90-х років – адже «халявні» комсомольські гроші закінчилися в 1991-м. В 1994-му Матвієнко навіть заснував Фонд підтримки розвитку мистецтв – на перший погляд, добру справу, проте навколо нього ходили чутки про відмивання великих грошей. Що це були за гроші, невідомо, однак під час тодішнього найжорстокішої кризи, коли вся Україна жила буквально на картоплі і макаронах, великою кількістю грошей володіли тільки державні структури, експортери металу та імпортери нафти-газу, і кримінальні угруповання.

Відомо, що в 90-х Анатолій Матвієнко був пов’язаний з компанією «Квазар-Мікро» (заснована в 1990-му підприємцем Євгеном Уткіним, з 2008 року перейменована в «Сітронікс»), що займалася тоді складанням і продажем комп’ютерної техніки. За словами самого Матвієнка, він особисто привів «Квазар-Мікро» у Вінницю і допоміг компанії розгорнути там свій бізнес. Однак це був не єдиний інтерес Матвієнко в його рідній області, де у нього залишилися численні знайомства в обласному і міському керівництві.

В 90-е існувала ще одна категорія «успішних бізнесменів»: торговці алкоголем і виробники спирту, які в силу обставин перебували під «дахами» чиновників, силовиків і ОЗУ. Так от, сьогодні вже мало хто пам’ятає, що в 90-х Вінницька область «славилася» не цукровими заводами та кондитерською фабрикою, а своїми «спиртовиками», навколо яких постійно спалахували корупційні та кримінальні скандали. Область була найбільшим виробником «вогненної води» в країні, з її спирту годувалися багато, а вже які там створювалися схеми! У тому числі схеми різних афер по сировині, дозволяли як виробляти додатковий неврахований спирт, так і класти в кишеню гроші, отримані від завищення собівартості продукції. А ось що цікаво: вінницькі «спиртовики» використовують в якості сировини цукрову мелясу, одержувану з вінницьких цукрових заводів. І, за інформацією джерел, живий інтерес родини Порошенка до цукровим заводам у 90-ті роки був викликаний не тільки цукром, але і мелясою, контролюючи яку можна впливати на тіньовий ринок вінницького спирту і на прибутки, з яких підняв свої перші капітали вінницькі «сім’ї». І це зрозуміло: в 90-е українці не сильно балували себе солодким, натомість споживання алкоголю била всі рекорди.

Читайте також:   Сюмар пропонує ускладнити акредитацію журналістам у ВР

Так от, свого часу «бароном» вінницької спиртової мафії називався Григорій Калетнік – у радянський час голова колгоспу їм. Ілліча Ямпільського району Вінницької області, потім голова Ямпільської райдержадміністрації, алкогольний бізнесмен (1994-96), генеральний директор Вінницького об’єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Подилляспирт» (1996-98), потім голова Вінницької облради. На спирту піднявся сам глава сімейства, а за татусеві спиртові гроші його скандальний син Ігор Калєтнік зробив у 90-х швидку кар’єру в Вінницькій митниці. У 2010 році Калетнік-молодший піднявся до голови Державної митної служби України, ставши уособленням панує в ній корупції.

Григорій Калєтнік

А грошей у тата було дуже багато: лише за відомим SKELET-info епізодами кримінальних справ кінця 90-х, так і не доведених до кінця, одні тільки втрати держбюджету від спиртових схем вінницьких «спиртовиків» в період 1998-99 р. р. склали близько 100 мільйонів доларів! Тільки за два роки! Скільки спирту «штовхнули ліворуч» у попередні роки, скільки хто отримав схемах з мелісою і на бартерних операціях, так і залишилося таємницею – тому що Калетнік та інші причетні до цього високопосадовці дуже подбали про те, щоб їхні прізвища не були пов’язані зі спиртової мафією Вінниці. І тим не менш, шило в мішку не приховати, навіть через 20 років.

У 1996 році Анатолій Матвієнко, який тоді був співголовою політичного об’єднання «Нова Україна» і одночасно очолив щойно створену НДП, указом Кучми був призначений в. о. голови Вінницької ОДА. Було відомо три причини, по якій Кучма поставив над областю саме Матвієнко. По-перше, Матвієнко тоді буквально заглядав Кучмі в рот і підтримував всі його ініціативи, а безпосередньо в 1996-му зробив велику підтримку президентського проекту Конституції України. По-друге, Леонід Данилович потребував пропрезидентської партії, якою і повинна була стати НДП, а Матвієнко обіцяв йому багато голосів на Вінниччині. Та він стримав свої обіцянки: за допомогою Домбровського і Татусяка вінничан заганяли до лав НДП оптом, а на виборах 1998 року партії в області «натягнули» аж 12,4% (найвищий результат по Україні) при тому, що в середньому вона отримала лише 5,01%.

Ну а по-третє, ходили чутки, що Кучма доручив Матвієнко «навести порядок» в спиртової мафії області, вигнавши звідти «зайвих» і організувавши «відкат» у президентські фонди виборів 1998 і 1999 років. Звичайно, питання про зв’язки Матвієнко з вінницької спиртової мафією до 1996 року залишається відкритим. Лише на рівні чуток є інформація, що він мав справи і з самими «спиртовиками», і з купували у них спирт виробниками горілки. Які саме – невідомо, але можливо це було пов’язано з відмиванням грошей, величезних грошей. Зате в 1996 новий глава області Матвієнко і тоді ж новопризначений гендиректор «Подилляспирт» Калетник взяли цю тему в свої руки. Ось ще цікаво: першим цукровим заводом родини Порошенка став Крижопільський — найпотужніший в Україні, і по цукру, і за мелясі. І він був приватизований в 1998 році, якраз в самий розпал спиртової корупції, коли однією з найприбутковіших схем було виробництво не враховується «лівого» спирту з «лівою» меляси. Так що майбутній президент робив гроші не тільки на солодощах.

Читайте також:   Нацбанк влаштував валютні гойдалки. Долар потужно лихоманить

Цікаво, що собі в заступники новопризначений губернатор Матвієнко взяв Миколи Чумака – свого давнього знайомого і довіреної людини, колишнього першого секретаря Тростянецького райкому ЛКСМУ, а потім райкому КПУ, голову Тростянецького району в 1991-94, у 1994-96 теж займався бізнесом, як і Калетник.

За два роки правління областю, Матвієнко провів масову кадрову чистку, розставляючи на ключових посадах своїх знайомих. Але у війні інтересів, і, перш за все, у війні за спирт, команда Матвієнко зіткнулася з протиріччям у вигляді вінницького мера Дмитра Дворкіса (1992-2000), який мав свою підтримку в регіоні, а потім знайшов її і в Києві – ось тільки невдало. Коли в 1997-му Дворкіс заручився підтримкою Павла Лазаренка, а Матвієнко тоді ж виступив на з’їзді НДП з промовою проти прем’єра-корупціонера, до падіння Лазаренка залишалися лічені дні. Тим не менш, Дворкіс навіть обрався в 1998-му під прапорами «Громади», незаконно зберігаючи одночасно і пост мера, і мандат нардепа. Але після арешту Лазаренка перебіг у фракцію СДПУ (о), під крило Віктора Медведчука, який на кілька місяців зробив Дворкіса губернатором області. Що лише ще сильніше протиставила його Петру Порошенку, який якраз тоді посварився з Медведчуком (можливо і з цієї причини теж). А в листопаді 1999-го в Дворкіса кілери стріляли з банди львівського авторитета Вови «Морди» (Дідуха), найняті його противниками. Тоді ЗМІ повідомляли, що головною причиною замаху була боротьба за спирт, а вже на другому місці була боротьба за крісло мера – яке знову ж таки, потрібно було вибити з-під Дворкіса в боротьбі за спирт.

Дмитро Дворкіс

Цей конфлікт став воістину епохальною, оскільки саме в ході нього з числа противників Дворкіса склався той самий «вінницький клан». У чиїх лавах сьогодні можна побачити багатьох учасників тих подій: сімейство Гройсманов, Володимира Кістіона, Андрія Реву, Олександра Домбровського та інших. Анатолій Матвієнко, звичайно, міг би очолити цей клан, але в самому кінці 90-х знову поїхав з Вінниці до Києва, займатися великою політикою. А головним київським покровителем «вінницьких» незабаром став більш активний Петро Порошенко, чий батько міцно подружився з Борисом Гройсманом – батьком майбутнього мера Вінниці, а потім і майбутнього прем’єра України. Тим не менш, Анатолій Матвієнко залишається «околоклановой» фігурою, будучи дуже тісно пов’язаним (в тому числі загальним бізнесом) з багатьма «старовинницкими», яких він знає по 80-м та 90-м рокам.

Сергій Варіс, для

ПРОДОВЖЕННЯ СЛІДУЄ…

Анатолій Матвієнко: комсомольці вінницького клану. ЧАСТИНА 1 оновлено: Березень 12, 2018 автором: creator

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *