Захід бізнес-імперії «православного олігарха» Нусенкіса

Віктор Нусенкіс

Любитель «російського світу» Віктор Нусенкіс втрачає активи під натиском оточення Петра Порошенка.

Компанія, що обслуговує бізнес чинного президента України, звернула увагу на одного з останніх представників старої донецької «еліти» Віктора Нусенкіса (на фото), нині проживає в Підмосков’ї. Як пише в інтернет-виданні Острів Віталій Кримов, проблемні борги колег по олігархічному «цеху» неодноразово використовувалися оточенням Петра Порошенка для перерозподілу власності на свою користь. В цей раз такий сценарій малоймовірний. Однак перспективи добре заробити на докризових зобов’язання Віктора Нусенкіса для групи ICU цілком реальні.

Загалом все як завжди у олігархів: нічого особистого, тільки бізнес. Нюанс лише в тому, що однією з сторін угоди є державні банки країни-агресора і окупанта. Саме так П. Порошенко називає Росію в публічних заявах для української та міжнародної аудиторії. Але гроші, як зазвичай, не пахнуть.

Донецький фініш Нусенкіса

Слід слід зазначити, що в «золоті» докризові роки Ст. Нусенкіс як власник концерну «Енерго» стабільно входив до топ-10 найзаможніших українських бізнесменів. Однак, він не зумів легалізувати бізнес за прикладом того ж власника донецької групи SCM Ріната Ахметова. І в результаті втратив «все нажите непосильною працею». Точніше, майже все.

Наприклад, Кредитпромбанку, колись одного з найбільших банківських установ України, Ст. Нусенкіс позбувся тільки тому, що записав його кінцевим власником не на себе, а на підставну особу – якогось грецького громадянина.

Який в результаті прийшов в суд Кіпру і зажадав реалізувати свої права як власника. Що правда, громадянин діяв не сам по собі. Ініціатором виявився колишній донецький облпрокурор, генеральний прокурор України та заступник глави президентської адміністрації Геннадій Васильєв, багато «допомагав» Ст. Нусенкісу в лихі 1990-ті рр. і в першій половині 2000-х рр.

Потім «дружба» закінчилася, причому далеко не мирним шляхом. Підсумком багаторічного конфлікту стала втрата Ст. Нусенкісом російських активів групи «Донецьксталь» (раніше концерн «Енерго»).Але залишилися українські та їх Ст. Нусенкіс планував розвивати. Зокрема, він задумав масштабну реконструкцію виробництва на Донецькому металургійному заводі (ДМЗ).

Там передбачалося, закрити мартенівський цех і замість нього побудувати електросталеплавильний – за рисою міста, щоб поліпшити екологічну обстановку.

Під такий проект потрібні серйозні інвестиції. І вони були залучені в 2008 р.: приблизно $750 млн взято у вигляді банківських кредитів.

Термін повернення настав у 2013 р., але до того часу проект на ДМЗ не був реалізований через кризи, яка призвела до зупинки і закриття металургійних заводів по всьому світу.

Тим не менш, тоді Ст. Нусенкісу вдалося розрулити ситуацію з боргами: притягнутий новий кредит на $500 млн, для розрахунку за попереднім позикою.

Що було далі – всі знають: війна на Донбасі, обстріли Донецька, включаючи територію ДМЗ, вимушена зупинка підприємства. Кілька його працівників загинули від розривів снарядів на заводський майданчику.

Про відновлення роботи ДМЗ в 2015-2016 рр. періодично повідомляли влади т. н. «ДНР». Однак про втрату цього активу зареєстрована в Україні група «Донецьксталь» офіційно заявила тільки в березні 2017 р.

Це сталося після припинення торгово-економічних відносин з непідконтрольними територіями Донецької та Луганської обл. за рішенням Ради національної безпеки і оборони України.

Читайте також: Як фракція БПП робить ведмежу послугу й Порошенкові, й усій країні
Тоді ж повідомлялося про втрату «Донецьксталлю» Макіївського і Ясинівського коксохімічних заводів (КХЗ). Таким чином, на контрольованій офіційними українськими властями території в «Донецьксталі» залишилися шахтоуправління «Покровське» (раніше – «Червоноармійська-Західна №1») і збагачувальна фабрика «Свято-Варваринська».

Борг покликав в Лондон

Втім, питання про втрату впливу Ст. Нусенкіса на активи в «ДНР» залишається відкритим. СБУ ще в січні 2015 р. повідомляла про відкриття кримінального провадження щодо Ст. Нусенкіса.За даними СБУ, керівництво Макіївського і Ясинівського КХЗ підтримує тісні стосунки з самопроголошеним «головою ДНР» Олександром Захарченко. Ці підприємства одними з перших на непідконтрольної території пройшли перереєстрацію і отримали відповідні свідоцтва «ДНР».

За інформацією СБУ, тільки в 2014 р. підприємства В. Нусенкіса в «ДНР» експортували коксу більш ніж на 100 млн грн. Пр цьому щокварталу 1 млн грн. перераховувався в «банк ДНР».

Та й пізніше ці дані підтверджувалися представниками сепаратистських влади. Так, вже в травні 2015 р. стало відомо, що «Макіївкокс» успішно постачає кокс у Росію і на ньому працюють всі 4 коксові батареї.

Трохи пізніше, в грудні 2015 р., повідомлялося, що адміністрація ДМЗ зберігає робочі місця за своїми співробітниками, що пішли в т. н. «ополчення».

Загалом, складно уявити, що при такій ступеня лояльності до самопроголошеної «ДНР» там раптом вирішили «віджати» у В. Нусенкіса його заводи.

Швидше, заяву про втрату активів – це лінія захисту: по-перше, з метою уникнути санкцій США і ЄС за посягання на територіальну цілісність України, по-друге – для аргументації в ході судових розглядів.

Справа в тому, що банки-кредитори Ст. Нусенкіса звернулися в Лондонський міжнародний арбітражний суд LCIA з позовом, в якому просять стягнути з В. Нусенкіса борги «Донецьксталі».

Це сталося якраз у березні 2017 р. Серед позивачів голландський ING Bank, Unicredit Bank Austria, Raiffeisen Bank Int AG, East – West United Bank SA, VTB Bank SA (France), VTB Bank AG (Deurschland), ПАТ «Укрсоцбанк», ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Крім голландського і австрійських банків, у переліку кредиторів 2 українських банки, які є дочірніми компаніями іноземних банків, а також 2 дочірніх компаній російського державного Банку ВТБ.

Всі разом вони хочуть отримати з «Донецьксталі» $678,5 млн – по всій видимості, це той самий взятий в 2013 р. синдикований кредит з набежавшими штрафами за несплату в строк. Але чи міг власник групи його заплатити? Очевидно, що війна на Донбасі в даному випадку могла б розглядатися як форс-мажор, який призвів до неплатоспроможності боржника.

Однак кредит Ст. Нусенкіс брав за договором поруки. Гарантії надало ПАТ «Ш/у «Покровське» – найбільший в Україні виробник коксівного вугілля. Цей актив «Донецьксталі» продовжує цілком успішно працювати, отримуючи високі доходи на тлі зростання світових цін на металургійну сировину.

У зв’язці з «Покровським» працює і Свято-Варваринська фабрика – одне з найбільших в Європі вуглезбагачувальних підприємств. Це ще один інвестпроект Ст. Нусенкіса, який він встиг завершити в 2009 р.

«Фабрика оснащена найсучаснішим, високопродуктивним і енергоефективним обладнанням від провідних світових виробників», — йдеться в офіційній презентації «Свято-Варваринської».

В середньому за рік фабрика переробляє в концентрат 6,5 млн т. вугілля з «Покровського», в т. ч. 3 млн т. отриманого концентрату – класу «преміум».

Тепер подивимося на ситуацію з боргом групи «Донецьксталь» (безпосередньо позичальником є ПРАТ «ДМЗ») очима банкірів-кредиторів.

Так, вимагати повернення грошей у самого ДМЗ – все одно що питати у тяжкохворого про здоров’я. Підприємство працює в кращому разі на 20% від проектної потужності через торгової блокади і санкцій. Але як раз для таких випадків банки і страхуються, вимагаючи залучення поручителів. Саме вони в разі банкрутства боржника зобов’язуються розрахуватися замість нього. Оскільки у поручителів за позикою ДМЗ все добре, рішення LCIA напевно буде про стягнення з них заявленої суми.

Це чудово розуміє і Ст. Нусенкіс. А тому намагається вивернутися, переоформляючи права власності на свої українські активи з одних юридичних осіб, на інші.

Зокрема, 57,2% акцій ПАТ «Ш/у «Покровське» вже передані на користь ТОВ «Індастріал Коал Холдинг» – структури, пов’язаної з В. Нусенкісом. Але на яку боргові зобов’язання за синдикованим банківського кредиту не поширюються.

З цих же міркувань 52 об’єкта нерухомості з ПРАТ «ДМЗ» були переписані на баланс ТОВ «Свято-Варваринська збагачувальна фабрика».

Труднощі агресора

Як зазначалося вище, німецький і французький філії ВТБ Банку серед банків-учасників міжнародного синдикату, який видав «Донецьксталі» кредит на $500 млн. Але очевидно, що опція про розгляд у міжнародному арбітражі не була передбачена в кредитному договорі «Донецьксталі» з державним Ощадбанком Росії.

Нагадаємо, що загальний обсяг боргового портфеля групи В. Нусенкіса становив $750 млн. Кредит на $500 млн у 2013 р. брався у синдикату – значить, питання про реструктуризацію решти $250 млн у свій час було вирішено «полюбовно».

Але і Сбербанк Росії в результаті втомився чекати – незважаючи на тісну дружбу Ст. Нусенкіса з московським патріархом Кирилом, далеко не останньою людиною за ступенем впливу в Кремлі.

Тільки що йому, Ощадбанку, залишалося робити? Російські активи, на які можна було б звернути стягнення, Ст. Нусенкіс вже втратив у ході конфлікту з Р. Васильєвим.

А при нинішній стан українсько-російських відносин сподіватися на перемогу в українському суді Ощадбанку явно не доводиться. Тому до українських підприємств «Донецьксталі» йому ніяк не дотягнутися.

У таких випадках бізнес-практика знає тільки одне рішення – «краще втратити, ніж усі». Тобто треба з дисконтом продати право вимоги боргу тому, хто зуміє його стягнути.

Або думає, що зуміє. Якщо так, то його прибуток буде полягати в різниці між сумою, яку він зможе вибити з боржника, і тією, за яку купив права вимоги.На цьому принципі заснована діяльність колекторських компаній. А тут у ролі «вишибали» виступила інвестиційно-консалтингова група ICU, що обслуговує бізнес чинного президента.

Вона, наприклад, згадувалася в міжнародних скандалах Panama Papers і Paradise Papers. Через неї через неї П. Порошенко зареєстрував в офшорних юрисдикціях фірми, які в подальшому могли використовуватися для ухилення від сплати податків в Україні – хоча сам президент стверджував, що це було зроблено для продажу його кондитерської компанії «Рошен» (яку в підсумку так і не продав).

Тобто ICU безпосередньо пов’язана з бізнесом чинного президента. Варто уточнити, що борги «Донецьксталі» вона купила не безпосередньо у Ощадбанку, так що формально тут все начебто ок.

Роль посередника погодився зіграти екс-депутат Верховної Ради від Партії регіонів Сергій Кий. На його ТОВ «Фінансова компанія «Пріоритет» переоформили уступку боргу, а вже він передав права вимоги на користь ICU.

Тобто пристойності дотримані, ніхто не може звинуватити президента в бізнесі з агресором. Точно також – як ніхто не може сказати, що прокурор бере хабарі, якщо свій «лексус» вартістю в 20 річних зарплат він записав на дружину-«підприємця».

Окремої згадки заслуговує той факт, що С. Кий – колишній помічник президента футбольного клубу «Шахтар», входить в орбіту Р. Ахметова. Успіх бізнесу у якого багато в чому залежить від рішень влади щодо тарифів на електроенергію, залізничні вантажоперевезення, портові збори і т. д. Тому домовитися з власником групи SCM про невеликому сприяння представникам президента не так вже й складно.

Не має у них і бути труднощів зі стягненням боргу в $250 млн.

Зараз ця справа розглядається у Господарському суді Донецької обл. і шансів «втекти з підводного човна» у компаній Ст. Нусенкіса, які виступають відповідачами за позовом ICU – мізерно мало.

І не тільки тому, що Феміда зазвичай завжди на стороні кредитора. Просто не вдається пригадати жодного випадку, щоб компанії з орбіти П. Порошенко за роки його президентства кому-то програли в судах.

Що ж стосується Ст. Нусенкіса, то, в принципі, повернути борг у нього є можливість. Хоча і не можна сказати, що зробити це просто і легко.

Ш/у «Покровське» не розкривало виробничі дані за 2017 р., але, наприклад, за січень-лютий це було 521 тис. т. Т. е. приблизно мова йде про більш ніж 4 млн т. річного видобутку. Вартість коксівного вугілля в I кв. п. р. на Даляньской товарної біржі в КНР (один зі світових індикаторів) була $202/т. Виходячи з цього можна припустити, що близько $800 млн річного доходу «Покровське» генерує.

Ось тільки навряд чи ICU влаштує повернення боргу сам по собі – нехай навіть зі штрафними відсотками за несвоєчасну виплату і з урахуванням дисконту, отриманого від Ощадбанку.

Наявність боргових зобов’язань – хороший привід зачепитися за цінний актив. Потім закріпитися на ньому і… в результаті стати його новим власником. У сучасній українській економічній історії є десятки подібних прикладів. Вони стосуються як малих підприємств, так і досить великих.

Додаткова мотивація не зупинятися на стягнення боргу для ICU полягає в тому, що вже в період президентства Петро Порошенко міг стати помітним гравцем в українській енергетиці. У всякому разі, ЗМІ неодноразово писали про неформальному «кураторства» над держсектором вуглепрому Ігоря Кононенка, багаторічного друга і бізнес-партнера П. Порошенко.

Також повідомлялося про перехід в орбіту впливу В. Кононенко вугільних компаній та підприємств, які входили до вугільні «схеми» Олександра Януковича.

Статус Ст. Нусенкіса «головного спонсора ДНР» і відповідне кримінальне провадження в СБУ, підконтрольної президенту, також істотно полегшують вирішення питання про нового власника для «Покровського».

До цього часу там начебто було тихо. Але якщо туди в найближчі кілька місяців прийдуть силовики з обшуками або «активісти» – не варто дивуватися.