Антон Орехъ: Змін наші серця не вимагають

Антон Орехъ: Перемен наши сердца не требуют

Кирило Серебренніков опинився в незручному становищі. Я маю на увазі не те чорнушне неподобство з справою «Сьомий студії», а в творчому сенсі. Ставлення до нього, як до людини, ставлення до нього, як до жертви не справедливості мимоволі переноситься на ставлення до його творчості. Він яскравий художник і у нього свій, контрастний погляд на світ. Його роботи вже точно не залишать вас байдужими. Але як ми тепер будемо лаяти Серебренникова, якщо нам об’єктивно не сподобається що-то хоча б навіть у фільмі «Літо»? Мені дуже важлива думка Бориса Гребенщикова, а БГ, між іншим, назвав цю картину про Віктора Цоя «брехливою від початку до кінця». І як бути? БГ не хоче судитися – але саме тому, що зараз Серебренникову судових позовів за очі вистачає і без Борис Борисыча.

Наші фільми в програмі Каннського фестивалю бувають, м’яко кажучи, не часто. А тепер раптом потрапив – і не чиєсь кіно, а саме Кирила Серебренникова. А потрапило це кіно тільки тому, що воно дійсно відмінно знято або тільки тому, що режисера потрібно було морально підтримати і проявити солідарність? А якщо він отримає якусь нагороду – це буде нагорода художнику чи нагорода в’язневі? І чи потрібна Серебренникову нагорода, отримана лише як знак солідарності? Російська реакція на включення фільму «Літо» в канську програму буде передбачувана і зрозуміла: Захід шукає будь-які способи нас підколоти.

Хоч в Сирії, хоч з хімзброї, хоч з допінгом, хоч з чемпіонатом з футболу, а хоч навіть і в кіно. І в цьому сенсі я не впевнений, що міжнародний резонанс і солідарність полегшать становище режисера. Як би навпаки не вийшло. Все, що закордоном вважають хорошим і гідною підтримки, у нас автоматично стає бездуховним і гідним каземату. Так чи інакше, долю Кирила Серебренникова буде вирішувати вже, мабуть, Путін. Путін у нас не тільки президент, але і головний уболівальник, головний театрал, головний кінолюб. І в музиці він розбирається. От був би він фанатом Цоя! Цой з Пітера, і Путін – з Пітера. Але Цой – це не музика Путіна. Змін вимагають НАШІ серця, а серце Володимира Володимировича б’ється рівно, і ніякої «імпульсації вен» у нього не спостерігається. Музика Путіна – це зіграний одним пальцем гімн чекістів «З чого починається Батьківщина». Ось про це фільми знімати треба! В Канни таке кіно, звичайно, не пошлють, але для нього і «Золотий Орел» підійде відмінно.