Загроза національній перспективі

Угроза национальной перспективе

Те, як ставляться сьогодні до Росії в світі, те положення, в якому вона опинилася, — це не просто крах зовнішньої політики путінського керівництва. Це загроза національної безпеки і перспектив країни. Втрата Росією міжнародної політичної суб’єктності, кваліфікація її як держави-мафії і витіснення на далеку світову периферію призведе до того, що до нашої країни будуть ставитися як до потенційно великий нічиєю території, багатої природними ресурсами.

ДЕРЖАВА-МАФІЯ

В останні роки мова йшла про окремих, хоча і серйозних, неприємності: про довгострокові ефекти згортання відносин з Європою та світом, про інерції конфронтації, про санкції, які можуть тривати дуже довго. Але зараз «неприємності» переходять у нову якість, що реально загрожує агресивної ізоляцією від світового цивілізованого простору. Росія прямо зараз на очах перетворюється з світової держави (нехай економічно слабкої, але політично і дипломатично значущою, багатою ресурсами і володіє інвестиційної перспективою) у світову проблему, країну з нульовою і навіть негативною репутацією, на яку «вішають» весь негатив світу — від виробництва фейкових новин до застосування бойових отруйних речовин.

За останню п’ятирічку російський інформаційний простір виявилося настільки спотворене власною пропагандою і брехнею, що численні місцеві борці з Заходом, здається, просто не розуміють, з чим мають справу. Вони вимагають доказів по справі Скрипаля» та хімічних атак в Сирії, апелюють до абстрактної справедливості і хочуть від Заходу неупередженого і об’єктивного суду за європейськими стандартами. Але на цьому самому Заході ніхто не збирається навіть слухати нічого подібного. Путінська зовнішня і внутрішня політика останніх років призвела до того, що до російському державі в світі ставляться як до мафіозному угрупованню, вплив якої необхідно нейтралізувати усіма можливими способами.

Можливо, доказів «російського сліду» у справі отруєння Скрипаля в нормальній ситуації було б недостатньо (принаймні поки що), особливо за західним же правовим стандартам. Проте боротьба з мафією — це зовсім інша справа. Умовно кажучи, якщо де-небудь в Мексиці або Колумбії підривають суддю або щось трапляється з важливим свідком у політиків та суспільства, не виникає питання, в чиїх інтересах це зроблено. Інформаційне забезпечення боротьби з мафією завжди спрямоване на одне — на створення атмосфери загальної нетерпимості, а практична політика щодо неї прагне позбавити мафію ключових ресурсів, необхідних для продовження її діяльності (див. статтю «Усвідомлений вибір?», «Нова газета», лютий 2015). У цій ситуації все, що здається перевагами: військова сила, «довгі руки» спецслужб, вплив у тих чи інших сферах, — обертається проблемою. Адже саме те, що мафія сильна, озброєна і має «довгі руки», лякає і переконує в її винуватості сильніше будь-яких доказів. І шукати при такому розкладі якусь справедливість абсолютно безглуздо. Пора зрозуміти, що в світі немає ніякого третейського судді, до якого можна було б звернутися за справедливим рішенням.

Ще можна було іронізувати над тим, що представник Великобританії в ООН Карен Пірс якось порівняла Росію з конандойлевским професором Моріарті. Але ось нещодавня заява міністра фінансів США Стівена Мнучина, яке майже дослівно повторив новий помічник президента США з національної безпеки Джон Болтон, до жартів вже не має: «Російське керівництво залучено в цілий ряд зловмисних дій по всьому світу, включаючи тривалу окупацію Криму, підбурювання до насильства на сході України, постачання зброєю та матеріалами режиму Асада, який продовжує бомбити власних цивільних осіб, спробу підірвати західні демократії та кіберзлочини».

 

 

Як показує обговорення «справи Скрипаля» в Організації по забороні хімічної зброї (ОЗХО) та інших міжнародних структурах, в ситуації, що ці інститути не мають наміру грати роль неупередженого арбітра. І ні Китай, ні хто-небудь інший не буде захищати нашу країну і блокувати невигідні для нас рішення. Так працює відсутність репутації. Вже працює!

ІЛЮЗІЇ ГЛОБАЛЬНОЇ ПРИСУТНОСТІ

Звичайно, перший за значенням і часу фактор, який сформував таку ситуацію, — політика щодо України. Кремль не бажає визнавати, що анексія Криму і кровопролиття в Донбасі — це зовсім не досягнення, а джерела найсерйозніших проблем. Захід послідовно демонструє твердість у відношенні до цих питань, при цьому все більше і більше переконуючись в тому, що розраховувати на добру волю з російської сторони не доводиться. Результат передбачуваний. Інформація про зустрічі «нормандської четвірки» в Аахені без участі Росії — дуже тривожний сигнал, який свідчить про перетворення нашої країни в бік конфлікту. З учасника обговорення Росія перетворюється в об’єкт — дуже незручний і дуже великий, але об’єкт.

Водночас ситуація в Сирії, яка для Росії є капканом, куди вона сама добровільно влізла (див. статтю «Капкан», квітень 2017), стає сильним негативним фактором прямої дії. Рік тому, у квітні 2017-го, Трамп після можливого застосування сирійським режимом хімічної зброї прийняв рішення про удар по базі сирійських ВПС. Тоді Росія несла відповідальність за дії Асада, насамперед як гарант дотримання домовленостей про знищення сирійської хімзброї, укладених ще під час президентства Обами.

У квітні 2018-го після повідомлень про застосування зарину і хлору в сирійському місті Дума весь західний світ обрушилася з обвинуваченнями на адресу Асада (Трамп у своєму твіті назвав сирійського диктатора «твариною»), при цьому привселюдно заявляючи про пряму відповідальність Росії за загибель десятків мирних громадян в Сирії. І незважаючи на застереження і навіть погрози Росії «застосувати відповідні заходи», 14 квітня сили США, Великобританії і Франції завдали скоординовані удари по сирійських об’єктах, пов’язаних, згідно західним розвідданими, з виробництвом хімічної зброї. Росія відповіла скликанням засідання Радбезу і нескінченною низкою пропагандистських сюжетів по федеральних каналах. Так, ще Путін зателефонував Ердогану.

Сьогодні ситуація для нас набагато гірше, ніж рік тому. Завдяки «справі Скрипаля», громадська думка на Заході вже підготовлене до сприйняття зв’язки «Росія — зброя». Якщо нічого не робити (тобто дотримуватися сьогоднішньої позиції Росії), ескалація може дійти до ударів сил західної коаліції за нашим об’єктам в Сирії. Події 7 лютого цього року в районі Дейр-ез-Зорі на сході Сирії можна вважати більш ніж виразним застереженням.

Взагалі, сирійська операція перетворилася в критично слабке місце для Росії. Мало того, що втручання в близькосхідну громадянську війну налаштувало проти нас більшу частину мусульманського світу, збільшило терористичну небезпеку всередині Росії, створило пряму військову загрозу з боку Центральної Азії (через Афганістан, куди постійно прибувають бойовики з Сирії). Тепер вже очевидні суто негативні стратегічні наслідки зусиль Путіна по захисту і збереженню Асада.

 

Поточна ситуація в Сирії змушує Росію вирішувати тактичні завдання по видавлювання антиасадовских бойовиків з Алеппо і Східної Гути. І хоча тут є начебто короткочасний результат, все одно, за великим рахунком, все обертається провалом. Світ не сприймає путінську Росію так, як сприймав Радянський Союз, а все більше відноситься до нашої країни як до Ірану або Північної Кореї. Розрахунки на те, що підтримка сирійського диктатора позначить якесь глобальне присутність, як у радянські часи, до того ж відверне увагу від ситуації на Україні, виявилися ілюзіями.

СТРАТЕГІЧНИЙ ГЛУХИЙ КУТ

Можна припустити, що усвідомлення цього стратегічного глухого кута стало одним із джерел натхнення для виступу Путіна в Манежі в березні цього року. Однак у США розповіді російського президента про суперракетах вважають, схоже, корисним для них блефом, притому що в оточенні Трампа з’являється все більше «яструбів», які підтримують конфронтацію з Росією. І якщо навіть загроза прямого військового зіткнення в Сирії, сподіваюся, не реалізується, становище Росії залишається вкрай невигідним. Статус держави-мафії в очах Заходу (і не тільки) буде постійно і потужно працювати проти Росії. Сьогодні на Захід як на глобального лідера орієнтується велика частина світу. Усвідомлення того, що в середині XXI століття не залишиться країн, а будуть тільки розвинені і нерозвинені назавжди держави, змушує більшу частину світу саме так ставитися до західної цивілізації і стимулює докладати всі зусилля, щоб приєднатися до неї — встигнути вскочити на підніжку поїзда.

Єдине, на що Путін теоретично може розраховувати, — це можливе ослаблення Заходу, який, загрузнувши у власних проблемах, поступово втратить лідерство. Але навіть якщо цей малоймовірний розрахунок якоюсь мірою виправдається, російська влада опиниться в компанії Нарендри Моді, Реджепа Ердогана і їм подібних — тісний «дружнє коло», який буде постійно стискатися навколо нашої країни, як кільце оточення. І навіть Сі Цзіньпіна серед них не буде — у нього своя програма. Росія як самостійна й сильна країна Китаю зовсім не цікава і не потрібна. Ще в 2015 році запрошеній на військовий парад у Пекін Путіну показали цілі колони військової техніки, пофарбованої в зимову маскування. Як ви думаєте, де і з ким китайці збираються воювати в снігу?

Втрата Росією міжнародної політичної суб’єктності, кваліфікація її як держави-мафії і витіснення на далеку світову периферію призведе до того, що до нашої країни будуть ставитися як до потенційно великий нічиєю території, багатої природними ресурсами.