Гриценко Анатолій: як грантоїд-фельдмаршал продавав українську армію. ЧАСТИНА 2

ПРОДОВЖЕННЯ. ПОЧАТОК: Анатолій Гриценко: як грантоїд-фельдмаршал продавав українську армію. ЧАСТИНА 1

Анатолій Гриценко

Зближення Гриценко і Разумкова сталося в період 1995-97 р. р. І, як мінімум, у 1997 році Гриценко став хорошим знайомим подружжя Разумкова – київської журналістки Юлії Мостової, яка з 1994 року працює редактором газети «Дзеркало тижня». Дане видання виникло як спільний проект її батька Володимира Мостового (колишнього заввідділом радянської газети «Прапор комунізму», ще у 80-х клеймившего дисидентів) і емігрував до США одесита Юрія Орлікова, причому спочатку воно повинно було називатися «Нове російське слово», і лише потім назву замінили на «Дзеркало тижня». У перші роки В редакції «ДТ» працювали «фахівці» з США (такі, як Кетрін Шейна Лек), які визначали інформаційну політику видання і прикривали його від наїздів високопоставлених українських чиновників і допомагало «Дзеркалу тижня» друкувати гострі критичні матеріали. Правда, перо Юлі Мостовий зазвичай тхнуло за замовленням або ж мстило ворогам сім’ї, особливо після 1999 року, коли після смерті Олександра Разумкова вона вже не криючись почала з’являтися під руку з Анатолієм Гриценком, який в результаті у 2002 році розлучився зі своєю першою дружиною Людмилою і потім розписався з Юлією Мостовою.

 

Юлія Мостова та Анатолій Гриценко

Разом з жвавої дотепною Юлій Мостовий, Гриценко отримав і її посаг. По-перше, популярну газету «Дзеркало тижня», которі. можна було використовувати як потужне знаряддя у політичній боротьбі і як рупор свого піару. По-друге, Український центр економічних і політичних досліджень покійного Разумкова, який Гриценко очолив відразу після його смерті в 1999-му, чому дуже посприяла Юлія Мостова. І це було дуже до речі, тому що як раз перед цим Гриценко залишився без роботи: з 1997 по 1999 він очолював Аналітичну службу РНБО України (під керівництвом Горбуліна). Справжні причини свого відходу він не оголошував, але ось цікавий факт: поки Гриценко працював у структурі РНБО, маючи можливості впливати на процеси в українській армії і всім, що з нею пов’язано, його рідний КВВАІУ повільно котилася до занепаду, а в 2000-му був остаточно закритий. Гриценко не міг цього не знати, до того ж до нього зверталися за допомогою колишні колеги-викладачі КВВАІУ, але він нічим не допоміг рідному вузу, в якому навчався, а потім працював багато років. Мабуть, американські інтереси (що складалися в скороченні числа військових фахівців в Україні були для Гриценка в більшому пріоритет, до того ж вони добре оплачувалися грантами.

Золота година «грантоедства» настало в Україні з початком нового століття, оскільки західні державні та приватні фонди почали активно вкладатися в «розвиток демократичного суспільства», готуючи майбутню помаранчеву революцію». Гроші щедро роздавали всім, щорічні суми надходження оцінювалися в 200-250 мільйонів доларів (тільки Агентство США з міжнародного розвитку USAID виділяла 100-120 мільйонів в рік) і під цей золотий дощ підставляли свої тазіки і коновки всі, хто міг. Не залишався осторонь і Центр економічних і політичних досліджень імені Разумкова, чий річний бюджет тоді оцінювався в 1-1,5 мільйона доларів. Анатолію Гриценко залишалося лише правильно розподіляти ці гроші.

Але, треба сказати, що на відміну від різних там «спілок молодих демократів», банально распихивавших гранти по кишенях, Центр Разумкова під керівництвом Гриценка сумлінно «відпрацював» ці гроші. Саме Центр Разумкова разом з фондом «Демократичні ініціативи» (в якому було більше вплив Сороса) протягом 2003 і 2004 р. р. малювали високі рейтинги Віктора Ющенка. А під час виборів 21 листопада 2004 року саме їх екзит-поли, що стверджували про перемогу Ющенка, стали основним «доказом» фальсифікацій на користь Януковича – і головним приводом до першого Майдану.

Старанність Центру Разумкова і «Дзеркала тижня» були щедро винагороджені: у лютому 2005 року Анатолій Гриценко був призначений новим міністром оборони України, хоча на цю посаду багато хто бачив генерала Радченко. Причому, за бажанням президента Ющенка (міністр оборони був його квотою) та за підтримки «стратегічних партнерів» (американського посла Джона Гербста) Гриценко зберіг свою посаду в уряді Юрія Єханурова (2005-2006) і в уряді Януковича (2006-2007), залишаючись на ньому до грудня 2007-го. І за цей час зумів «нареформировать» чимало.

Армія з молотка

Не встигнувши сісти у міністерське крісло, Анатолій Гриценко тут же одягнув маску «батько солдатам». І він не знімає її досі, регулярно використовуючи на виборах – цілячись у крісло головнокомандувача, то після них – сподіваючись, що його знову покличуть у міністри оборони. Так само, як Ющенко в свій час робили імідж «кращого українського прем’єра», так і для Гриценка зліпили образ кращого глави Міноборони, в якого просто-таки постійно серце болить за рідні ЗСУ! І це зрозуміло, адже армія – один з небагатьох державних інститутів, користується повагою українців, а значить, на постійному вираженні напускною турботи про армію можна зібрати непогані політичні очки. Правда, поки що найкращий результат Гриценка на президентських виборах це 5,5% (2014), але не будемо забувати, що цей політик блищить лише своїми гаслами про «честь офіцера». Що ж, давайте з’ясуємо, чи є честь офіцер, який втік від армії після двох років відпрацювання в бригаді технічного обслуговування?

Читайте також:   Володимир Кістіон: таємниці «вінницького двору». ЧАСТИНА 2

Найбільше Гриценко любив хвалитися тим, що позбавив армію від онуч, обрв її в черевики з шкарпетками, і звільнив солдатів від нарядів по кухні, передавши систему армійського харчування приватним компаніям. Про переваги черевиків і чобіт можна сперечатися нескінченно, а ось те, що Гриценко, за даними SKELET-info, «взув» всю українську армію, і не раз – це незаперечний факт! В той числі в свої знамениті шкарпетки. До речі, переодягаючи армію в «берці» і шкарпетки, а також в сумно відому форму з матеріалу «скляшка», міністр Гриценко не спромігся прийняти жорсткі стандарти якості нового обмундирування. Раніше армія без чітких стандартів на всі (включаючи діаметр дірки в польовому сортирі) була немислима, тому все армійське майно славилося своєю якістю (порівняно з цивільним). Гриценко, нібито вводячи в ЗСУ стандарти НАТО, просто почав скасовувати всі стандарти. А його заступники почали укладати з сумнівними фірмами, які продавали армії втридорога контрафактне лайно. Наприклад, та ж «скляшка» в стандарті НАТО – це комбінований матеріал з нейлону, бавовни, спеціальних добавок і просочень, що забезпечують їй високу міцність, комфортність, негорючість. «Скляшка» для ЗСУ робилася руками молдован з китайської тканини, виробленої з пластикових відходів – яка плавилася і горіла на нещасних солдатів, выпрыгивавших з підбитих Бтрів. І їм варто пам’ятати, що дорогу цій формі в ЗСУ дав Анатолій Гриценко.

Не спромігся «міністр-реформатор» прийняти і стандарти армійського взуття, досі є однією з найголовніших проблем ЗСУ. Ну а коли Анатолій Гриценко щедро розпорядився видавати солдатам по 16 пар шкарпеток на рік (12 пар літніх і 4 зимових), то він теж забув про стандарти. І шахраї досі постачають в армію самі дешеві низькоякісні шкарпетки, які ледь витримують три дні – так що солдатам доводиться купувати собі шкарпетки в магазинах на свої гроші. До речі ви бачили шкарпетки НАТО? Так, з шкарпетками ВСУ їх краще не порівнювати! Але справа була не тільки в якості. На «шкарпеткових» тендерах, проведених Міноборони 23 березня 2005 року, перемогла фірма ВТП «Шармі ЛТД» (ЄДРПОУ 13940957), власниками якої досі є Світлана Василівна Колотова і Олена Володимирівна Колотова. Перемогла навіть не дивлячись на те, що фізично не могла виконати даний поспіль, тому що її власна фабрика виробляла лише 80 тисяч пар шкарпеток на рік (а треба було поставити кілька сот тисяч). І це було не дивно, адже начальником Департаменту тилу ЗСУ тоді був генерал Віктор Колотов (помер у 2013 році). Невже просто збіг прізвищ?

Віктор Колотов

Але далі ще цікавіше. Через 4 дні генерала Колотова звільнили разом з ще десятком генералів — і Гриценко негайно взяв це собі в заслугу як боротьбу з корупцією та розкраданням. Але як же так вийшло, що фірми родича звільненого за корупцію начальника тилу перемагають у тендерах? Адже Колотова усунули не раптом, на нього готували матеріали, збирали інформацію і прогледіли тендер? Цьому є одне пояснення: що звільняється генералу зробили прощальний подарунок, і Гриценко був в курсі. Більш того, фірма «Шарм ЛТД» продовжила і далі вигравати «шкарпеткові тендери». Вона і зараз поставляє в ЗСУ і Нацгвардію шкарпетки, нижню білизну і кепки, отримавши за період з квітня 2017 по квітень 2018 р. р. 44 тендеру на суму понад 9 мільйонів гривень.

До речі, при Гриценко тендерна корупція буйно заколосилась і на системі армійського харчування – і це лише мала дещиця того, що влаштував для армії і держави її міністр оборони. Одним з перших рішень нового міністра була обов’язкова передплата на «Дзеркало тижня» для військових частин, військових вузів і служб Міноборони. Досить резонансним було закриття Одеського інституту сухопутних військ: навчальну частину переведи у Львів (це викликало в суспільстві політичні роптания), а 61 гектар земельної площі інституту, а також інші об’єкти Міноборони були розпродані забудовникам. Причому, розпродана за копійки: ЗМІ писали, що колишній дитячий садок для дітей офіцерів разом з ділянкою в 2,8 гектара продали за 400 тисяч доларів, при тому, що реальна вартість цієї ділянки на порядок більша.

Варто відзначити, що Анатолій Гриценко не тільки закрив Одеський інститут сухопутних військ, але і взагалі розвалив угруповання ВСУ молдавською та південному напрямках, під приводом «там нема з ким воювати» — про це журналістам пізніше повідав працював тоді в Міноборони генерал-лейтенант Юрій Костін. І за те, що в 2014 році Україні просто нічим було захистити Крим, потрібно «дякувати» і Анатолія Гриценка. Всього ж в 2005-2007 ВСУ були скорочені на 85 тисяч військовослужбовців, в їх числі були звільнені 18 650 офіцерів! Крім цього, Гриценко озброєння ЗСУ скоротилися на 345 одиниць бронетехніки, майже півмільйона автоматів і кулеметів, 16 564 тисячі артилерійських систем, 8 бойових літаків і 14 вертольотів (4 віддані безкоштовно), а також було просто знищено півтори тисячі ПЗРК (вартістю близько 100 мільйонів доларів).

Читайте також:   У Альперіна є громадянство Ізраїлю – ЗМІ

Досить скандальною була історія про продаж в 2007 році двох зенітних систем С-300, що мають стратегічне значення для обороноздатності України. Тоді Міноборони списало і продало їх держпідприємству «Укроборонекспорт» ні трохи не по запчастинах, за 5 мільйона доларів. Потім «Укроборонэкпорт» оформив ці комплекси на ремонтні заводи (можливо, їх просто пофарбували), після чого продав їх Казахстану за 23,4 мільйона доларів – а ще деяку суму отримали посередники, які брали участь в операції. Підсумок: Україна втратила 2 зенітних комплексів, на баланс Міноборони від продажу надійшло лише 5 мільйонів доларів, хтось заробив на «ремонті» техніки багатомільйонну суму (вже не «Ленінська кузня»?), а хтось заробив ще більше як посередник. За даним фактом, за запитом нардепів Винника і Тетерука, у 2016 році Головна військова прокуратура навіть почала розслідування – але, схоже, справу зам’яли.



Широкий розмах при Гриценко отримала продаж «зайвого» армійського майна, починаючи від старих запасів обмундирування і закінчуючи земельними ділянками і цілими військовими містечками. Для цих цілей при Міноборони був створений державний департамент надлишкового майна та земель (!), створений з схвалення Гриценко його помічником В’ячеславом Кредісовим. Ця людина сам по собі є вічним ходячим скандалом, до 2005 року він двічі опинявся за гратами за афери і розкрадання, і в помічники Гриценко його буквально висмикнув його з нар в Лук’янівському СІЗО, де той чекав вироку по справі № 50-3662. Врятований від тюремного терміну «помаранчевою революцією» і негайно реабілітований як жертва режиму, Кредісов отримав посаду головного «заступник з тилу» ВСУ.

 

В’ячеслав Кредісов

З Кредісовим Гриценко потім скандально розлучився, і вони стали ворогами, кидаються один в одного гучними звинуваченнями. Так, Кредісов стверджував, що Гриценко вимагав від нього заносити щомісяця по 25 тисяч доларів «у конверті», у тому числі на фінансування партії «Громадянська ініціатива». Гриценко заявляв, що Кредісов брехун і шахрай, подделавший його підпису на скандальній довіреності, виданої підприємству «Укроборонбуд». Дане підприємство очолював В’ячеслав Мельник (армійський друг Кредісова), а довіреність давала йому повноваження укладати від імені Міноборони ряд договорів «по будівництву та реконструкції», і навіть підписувати від імені міністра Гриценка!

 

та сама довіреність

Саме за допомогою цієї довіреності розторопний Мельник і стояв за ним Кредісов зуміли розпродати масу належить Міноборони нерухомості, включаючи 27 військових містечок, санаторіїв і госпіталів. Серед них:

  • Дніпропетровський військовий госпіталь, проданий приватній фірмі, яка потім поклала його у «ВТБ-Банку», що нині належить скандальному казахському олігарху Кенесу Ракишеву. Госпіталь досі повністю не повернуто державі.
  • Частина військового містечка в Луцьку (вулиця Винниченка, 8), продана «Західної продовольчої компанії» за 4,2 мільйона гривень і перепродують нею банку «Аваль» за 13 мільйонів гривень.
  • Спортивний клуб Міноборони в Одесі (Сільськогосподарський провулок,2)
  • Військове містечко №4 в Партеніті (Крим). Територія, розташована на березі моря, була продана забудову фірмам ТОВ «Херсонський фінансовий альянс» і «Наутілус».
  • Військове містечко №109 в Житомирі, майно якого дісталося аудиторською (?!) фірмі «Енерго-аудит Плюс»
  • Військове містечко в Биківні (Київська область)
  • Військове містечко в Віта-Поштова (Київська область), всього близько 40 гектарів землі, з яких державі були потім повернені через суди тільки 30.
  • Центральний військовий санаторій «Ялтинський» (Ялта, Крим) разом з 16,5 гектарів території.

Але скільки б Анатолій Гриценко не кивав на нещасливу довіреність і не стверджував, що його підпис підробили, а сам він «чесний офіцер», крім вищевказаних об’єктів Міноборони, проданих і просто вкрадених через «Укроборонбуд», є й інший список нерухомості, що були продані або передані забудовникам за іншими схемами Анатолія Гриценка, в тому числі за його офіційними листами. У їх числі:

  • 146,5 гектарів землі в селищі Коцюбинське Київської області, переданих під забудову компанії «Столиця Центробуд». Дана компанія належала київському олігарха Василя Хмельницького, відомого дерибанщику нерухомості.
  • 17 га території квартирно-експлуатаційній частині Київського військового округу, разом з 8-ма житловими будинками і котельні. Отримала цю нерухомість фірма перепродала її компанії «Житлобудсервіс».
  • Військове містечко №247 в районі Конча-Заспи, всього 11 будівель разом із земельною ділянкою 24 гектари, продані через підставні фірми і військові частини компанії «Оста Плюс» (власники – брати Сергій і Олександр Буряки) за наказом міністра оборони від 30 червня 2005 року. Сума угоди-близько 10 мільйонів гривень (2 мільйони доларів), за ринковою вартістю близько 350 мільйонів гривень.
  • Ділянка площею 0,8 га в центрі Києва (вулиця Грушевського 30), що належав військовому містечку №50. Підстава – лист міністра оборони від 22 березня 2005 року.
  • Будинок на вулиці Росошанськой 3-я (Стара Дарниця), що належав військовому містечку «182».
Читайте також:   У Кубіва попередили українців про подорожчання комуналки

Розміри цих фактично вкрадених у держави і армії земельних ділянок в рази перевершують території, які були незаконно роздані будівельним фірмам владою Харкова на 2006-2010 р. р. владою міста — за що ось вже кілька місяців прокуратура тягає на допити колишнього харківського мера Михайла Добкіна. Але чому ж ніхто не намагається надіти наручники на Анатолія Гриценка?

«Чесний» і боягузливий

Коли в грудні 2007 року Ющенко все-таки замінив Гриценко на Єханурова, то Анатолій Степанович розлютився – і тут же перебіг у табір Юлії Тимошенко, а «Дзеркало тижня» стало поливати президента і його оточення відрами компромату. Проте в БЮТ його прийняли досить холодно, так що на вибори 2010 року він пішов сам. При цьому Гриценко влаштував досить оригінальну виборчу компанію: назвався «непрохідним кандидатом» (дотепники відразу ж обізвали його «заднепроходным») і почав збирати пожертви у простих українців. До початку виборів на рахунок екс-міністра, обібравши Україну і ЗСУ на сотні мільйонів, прості люди накидали понад 2,5 мільйона гривень – щиро вірячи красномовним спілкуванням «чесного офіцера». Сам же Гриценко, отримуючи по 4 тисячі в місяць однієї тільки пенсії, не гребував брати копійки від жебраків довірливих людей похилого віку.

Вибори він дійсно виграти не планував (навіщо тоді просив грошей?), але зате нагадав про себе і створив політичну платформу на майбутнє. Однак крім постійного підкреслення власної гіпертрофованою «чесності» і унікального «професіоналізму», Гриценко відрізняла ще одна риса: дуже погана лагідність з іншими політиками. Він тримався від них підкреслено окремо, немов гидував, нерідко скандалив з усіма підряд, і взагалі зміцнив свою репутацію вкрай асоціальної людини. Гриценко міг навіть забити на акції протесту опозиції. Наприклад, влітку 2010 року Гриценко і Тягнибокhttps://skelet-info.org/oleg-tyagnibok-sponsory-i-soratniki-ukrainskogo-nacionalista/ публічно відмовилися підтримати заклик Миколи Катеренчука розпочати голодування на підтримку свободи слова.

У 2012 році Гриценко пройшов у Раду за списком БЮТ, однак дуже скоро почав ігнорувати і навіть зривати плани об’єднаної опозиції, не бажаючи брати участь в активній боротьбі проти «режиму Януковича» — можливо тому, що Гриценко ходив під прокурорським мечем за свої справи на посту міністра оборони. Так що коли почався другий Майдан, і «Батьківщина» запропонувала йому як «авторитетному чесному офіцеру» сформувати «Самооборону», підконтрольну їй, а не «Свободі», Гриценко просто кудись втік. Як виявилося, за даними, – поїхав у відпустку на півдня (у розпал Майдану!), звідки він почав різко критикувати опозицію. В результаті 13 січня 2014 року керівництво «Батьківщини» офіційно заявило, що фракція не буде проводити свої засідання в присутності Гриценко. У відповідь він написав заяву про вихід з «Батьківщини» – тоді лідер фракції Арсеній Яценюк заявив, що Гриценко повинен покласти свій мандат на стіл, або його відберуть іншим чином. Особа «чесного офіцера» врятував випадок: 16 січня Рада проголосувала за пакет антимайдановских законів, і Гриценко негайно скористався цим як приводом. Він ляснув мандатом і голосно заявив в телекамери, що складає з себе повноваження нардепа в знак проста проти обмеження громадянських прав українців. Про те, що якби не «закони 16 січня», то мандат у нього з ганьбою б відібрали, Гриценко звичайно не зізнався.

Отримавши 5,48% на президентських виборах і продув парламентські (його «Народна ініціатива» отримала лише 3,10%), Гриценко знову опинився за бортом влади. До того ж проти нього почали ініціювати перевірки та порушувати кримінальні справи, на що Гриценко реагував вкрай болісно, як на чергові «репресії режиму». Одного разу він навіть викликав головного військового прокурора Матіоса на дуель – коли штовхав промову на черговому ток-шоу. У відповідь Матіос помітив, що Гриценко хоробрий тільки у відсутності опонентів.

До речі, самого Гриценка теж викликали на дуель, ще в 2013 році – це зробив колишній полковник військової розвідки Петро Недзельський, давно мав на Гриценка зуб. Причому, це була історія з передмовою: спочатку Недзельський хотів прийти до Гриценка поскандалити, то він нібито вислав до нього двох прапорщиків, які надійшли з Недзельським нечесно. Тоді полковник-розвідник пообіцяв зламати полковнику-електрику щелепу. Трохи згодом, Недзельський таки вирішив викликати Гриценко на офіцерську дуель – але Гриценко на неї так і не з’явився. Нагадаємо, що цей скандал стався на початку 2013 року, а сховався від виклику на дуель Анатолій Гриценко ще чотири роки продовжував просторікувати по телевізору про офіцерської честі. Не дивно, що з ним не хоче знатися навіть рідний брат!

Сергій Варіс, для

Гриценко Анатолій: як грантоїд-фельдмаршал продавав українську армію. ЧАСТИНА 2 оновлено: Травень 17, 2018 автором: creator

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *