Останнім часом Григорій Явлінський опублікував кілька різко критичних статей про безвихідь російської зовнішньої політики, про небезпечний сповзання до глобального зіткнення, здатному знищити Росію і інший світ.
Наполегливість його попереджень викликала у мене відчуття, що його тексти – результат не тільки серйозного наукового аналізу, але і володіння якоїсь ексклюзивної інформацією про ментальному стані російського керівництва, пише Андрій Піонтковський для “Радіо свобода”. І для мене не стало сенсацією зміст його розмови з Путіним, яким Явлінський поділився днями:
– Володимире Володимировичу, ви розумієте, що ми наблизилися до війни?
– Так. І ми в ній переможемо.
Професійні ненависники Явлінського вже встигли звинуватити його в свідому участь в путінському ядерний шантаж. Що означає участь?! Перш за все, я особисто добре знаю Явлінського і абсолютно переконаний в автентичності наведеного ним діалогу. Так, відповідь Путіна – це ядерний шантаж, більш того, це нова більш просунута стадія ядерного шантажу. Так, Путін свідомо вимовив ці слова, і він хотів, щоб Явлінський транслював їх місту і світу. Він хотів, щоб світ знав: Путіна не лякає війна і він вважає, що в ядерній війні може перемогти.
Явлінський зобов’язаний був нам це повідомити. Стан російського пацієнта – найважливіша інформація для всього світу.
Путін вперше публічно вимовив слова: “І ми в ній переможемо”. Але як саме він збирається в ній перемогти, я докладно розповів ще в 2014 році в статті “Путін має намір виграти Четверту світову війну”. В силу виняткової важливості й актуальності обговорюваного питання дозволю собі навести розлогу цитату з цієї публікації:
У своїй знаменитій кримської (судетської) мови хороший Путін втілив смутні колективні геополітичні фантазми російської політичної “еліти” в чіткі концепти: роз’єднана нація, збирання споконвічних земель, “Русский мир”. Так була сформульована порядок денний Четвертої світової війни. І це не порядок денний збереження статус-кво. Навіть найскромніша практична реалізація амбітної ідеї “збирання руських земель” потребує зміни державних кордонів, принаймні, двох країн-членів НАТО – Латвії та Естонії.
І які ж інструменти, крім своєї знаменитої “духовності”, могло б задіяти для успішної конфронтації з блоком НАТО і анексії територій, що входять до нього країн держава, в рази поступається НАТО з економічного розвитку, науково-технологічному рівню, потенціалу конвенціональних збройних сил? Тільки ядерну зброю. Але, запитаєте ви, хіба не загальновідомо, що у сфері ядерних озброєнь Росія і США так само, як і півстоліття тому, перебувають у патовій ситуації доктрини взаємного гарантованого знищення і, отже, ядерний чинник можна виключити зі стратегічних розрахунків.
Справа в тому, що це не зовсім так, а точніше зовсім не так. У волатильною геополітичної ситуації ядерна держава, орієнтована на зміну статусу-кво, що володіє вищою політичною волею до такої зміни, бобільшою байдужістю до цінності людських життів (своїх і чужих) і певною часткою авантюризму, може домогтися серйозних зовнішньополітичних результатів загрозою застосування або обмеженим застосуванням ядерної зброї. Адже ядерна стратегія це не сухий математичний аналіз сценаріїв обміну ударами, а багато в чому драматичний психологічний поєдинок.
Путінська порядок денний Четвертої світової війни адже не ставить своєю метою знищення ненависних США, чого можна було б досягти тільки ціною взаємного самогубства. Ця повістка поки значно скромніше: розширення “Русского мира”, розпад блоку НАТО, дискредитація і приниження США як гаранта безпеки Заходу.
Розглянемо в цьому контексті, наприклад, один широко обговорюваний серед експертів можливий сценарій епохи Четвертої світової війни. У плані реалізації духоподъемной концепції збирання споконвічних російських земель, проголошеної історичною промовою Ст. Ст. Путіна 18 березня, російськомовні жителі Нарви (Естонія) проводять референдум про приєднання до “Російського світу”. Для реалізації підсумків їх вільного волевиявлення на територію Естонії вводяться озброєні до зубів “зелені чоловічки” з відзнаками або без оних і діловито розставляють нові прикордонні знаки. Які будуть у цій ситуації дії агресивного блоку НАТО?
Згідно ключовий статті 5-ї статуту цієї організації, всі його держави-члени повинні надати Естонії негайну військову підтримку. Деякі з цих держав мають технічну можливість елімінації прибульців протягом півгодини засобами дистанційного вогневого впливу. Відмова союзників Естонії виконати свої зобов’язання стане подією історичного значення: він буде означати принизливий кінець НАТО, відхід США з світової арени і повне політичне домінування путінської Росії не тільки в ареалі “Російського світу”, але і на всьому європейському континенті. Саме цей результат потрібен Кремлю, а не якась там Нарва і тим більше не її пасіонарні російськомовні жителі. І, тим не менш, відповідь на питання – чи буде НАТО захищати Естонію в разі спроби її зґвалтування сусідній суперъядерной державою? – зовсім не очевидний.
А от Путін знає, що вони знають, що якщо прийдуть на допомогу Естонії, то він може відповісти дуже обмеженим ядерним ударом: знищить, наприклад, дві європейські столиці. І тепер поставте себе на місце лауреата Нобелівської премії миру Обами. Він залишається єдиним, хто як може втрутитися в настільки несподівано, що загострився конфлікт навколо нікому в США невідомого, так пропади він пропадом, містечка Narva. А вся прогресивна і навіть вся реакційна американська громадськість дружно кричать йому під руку: “Ми не хочемо вмирати за f***** Narva, Мг. President!”
До речі, такої ж думки, як з’ясувалося, дотримується і переважна більшість жителів ФРН, де нещодавно було проведено опитування громадської думки на тему: “чи Повинна ФРН буде виконати свої союзницькі зобов’язання по відношенню до Естонії в разі її військової конфронтації з Росією?” 70% миролюбних німецьких громадян відповіли твердим Nein: Німеччина повинна зайняти нейтральну позицію в цьому конфлікті.
Путін давно спостерігає за своїми західними партнерами і глибоко зневажає їх. А як ще ставитися до них, якщо канцлери і прем’єри великої Європи шикуються в чергу послужити холуями на його газоколонках за жалюгідну винагороду у 2 мільйони євро на рік? Путін переконаний, що переграє їх у потенційних військових конфліктах, які виникнуть на шляху його реалізації великої ідеї “Русского мира”, незважаючи на те що Росія набагато поступається НАТО в галузі звичайних озброєнь і не перевершує США в ядерній сфері. Духом ми візьмемо. Духом і нахабством. “Як школяреві битися з відбірної шпаною”, до того ж ядерним ломом опоясанной та мало що їм розмахувала?
Що сталося за минулі чотири роки? Колективний західний Чемберлен, повільно розвертаючись, зробив свій перший крок у відповідь на який наростив ядерний шантаж Москви. Ядерна риторика Кремля, спрямована на підрив ключової статті 5-ї статуту НАТО, була почута, проаналізовано та прийнята до уваги. Члени альянсу домовилися про розміщення на постійній основі на території країн Балтії символічних контингентів НАТО, включаючи американських військовослужбовців. Розміри цих контингентів не мають визначального значення. Вони не здатні на наступальні дії, і, розрахунок НАТО був на те, що їм не доведеться брати участь і в оборонних операціях. Принциповим є сам факт присутності жменьки американських солдатів і офіцерів в балтійських країнах. Вони – живий щит стримування, заручники-смертники, якщо хочете.
Весь задум кремлівських шантажистів будується на тому, що, ввівши в балтійські країни ввічливих “зелених чоловічків” і розмахуючи ядерною дубиною, вони залякають і паралізують Європу і США питанням: “Ви готові померти за Нарву?” Символічне присутність американських військовослужбовців в районі Нарви психологічно розгортає ситуацію на 180 градусів. Тепер поява там першого озброєного “чемної людини” автоматично означає вступ Російської Федерації у війну з США. Чого якраз і прагнув уникнути Кремль своїм ядерним шантажем.
Багатьом спостерігачам, включаючи і автора цих рядків, здавалося тоді, що цей крок зупинить кремлівських авантюристів. Ні, після деякого замішання, гібридна психологічна війна відновилася. Путінське впевнене “Так. І ми в ній переможемо” означає, що і сьогодні Путін відсотків на 90% впевнений, що Захід злякається його загрози ядерної ескалації заради деескалації” і відступить. А якщо не відступить відразу, то з 99%-ою вірогідністю відступить і не відповість після першого ядерного удару. З такими шансами – або, точніше, з такими уявленнями про свої шанси – азартні персонажі охоче грають у Володарів Світу.
Путін не раз і не два малював у своїх виступах і відеоінтерв’ю апокаліптичні картини нанесення їм ядерного удару. І, як справедливо зауважив один наглядова коментатор, міркує він про це з явним бажанням. Судіть про це самі, подивившись уважно, наприклад, на особу президента Росії у фільмі “Світопорядок 2018”: він заявляє Соловйову, що не потрібен йому Світ без Путіна у владі. Так, саме без Путіна у владі. Пояснив нам Володін, що Росія сьогодні – це і є Путін у владі.
Мова йде про потенційного ядерному терориста, що взяв в заручники населення своєї власної (їм, російською, на світу і смерть красна!) і багатьох інших країн. З ним треба розмовляти. Але дуже відверто, предметно і на зрозумілій йому мові. Так, у нього було важке дитинство. І юність, і зрілість, до речі, теж (спробуйте стільки років прослужити “пробочником” у гордовитого Собчака. Путін весь витканий з жахливих комплексів.
Збігом обставин на чолі Росії (далеко не в перший раз) виявилася людина, спонукуваний своїми психологічними комплексами і переслідує абсурдні зовнішньополітичні цілі, не тільки нічого загального не мають із забезпеченням безпеки країни, але й ставлять під загрозу саме її існування. Якщо, звичайно, країна дійсно існує, а не бовтається підвішеною на чекістському гаку.