Порошенко бореться за себе. Намагаючись залучити в свої ігри всіх

Петро Порошенко

Пам’ятається, чверть століття тому прем’єр Леонід Кучма закликав парламент перетворити вітчизняну політику в мистецтво масштабних ривків.

Сталося інакше. Політика в Україні стала високим мистецтвом масштабних «кидків». Чинний гарант — не останній у цьому артистичном ремеслі. Тому будь-яке «ділове» пропозицію Петра Олексійовича офіційні партнери, тимчасові попутники і потенційні союзники сприймають з неабиякою часткою скепсису. Тим більше — в умовах небезпечній близькості майбутніх виборів.

«Порошенко домовляється з Яценюком і Аваковим про спільний список на парламентських виборах». «Порошенко домовляється з Тимошенко про обмеження президентських повноважень і її майбутнє прем’єрство в обмін на обрання його главою держави». «Порошенко домовляється з Бойком про спільну боротьбу проти Тимошенко». «Порошенко домовляється з Тимошенко про спільну боротьбу проти Гриценка». «Президент домовляється з Тимошенко («Народним фронтом», «Опозиційним блоком») про дострокових парламентських (президентських) виборах». Et cetera. Тижня не проходить, щоб уми політично стурбованих обивателів не бентежили черговим слухом про чергових таємних переговорів президента.

Взяти будь-який з цих чуток за чисту монету легко. Бо Петро Олексійович — суть негоціант, «терти» з усіма про все, щоб купити дешевше і продати дорожче, — його фірмовий стиль. Не здивуюся, якщо насельник Банкової, наприклад, піде на переговори з Коломойським про повернення «Приватбанку» в обмін на контроль над «1+1». Повірити важко хіба що в розрекламовані Тимошенко «терки» Порошенко з ватажками ОРДЛО. Хоча б тому, що будь-яке питання, пов’язаний з Донбасом, вирішувати доведеться не з якимось водевильным Захарченко, а з Путіним. А український президент для російського — не парламентер.

Мова йде про зрозумілою історії з неясними перспективами. Порошенко бореться за себе. Намагаючись залучити в свої ігри всіх. Але Петру Олексійовичу ніхто не вірить. Пам’ятаючи про колишні «кидках». І з Петром Олексійовичем все менше вважаються. Кожен новий рейтинг зменшує кількість бажаючих на нього ставити і готових в нього вкладати.

За наявною інформацією, головний порадник Порошенко з передвиборчих питань Ігор Гринів періодично рекомендував патрону не спокушати долю і зіграти в дострокові президентські вибори. Поки що рівень довіри не впав до непристойного, а суперники не встигли розгорнути штаби.

Арсенал засобів, що використовуються діючими вітчизняними володарями для збереження себе у керма, відомий, — PR, адмінресурс та підкуп.

PR. Гарант старанно перерізав стрічки і розвішував медалі, але, як показали закриті опитування, окулярів йому це не додало.

«Безвиз» вже відіграний як яскравий медіа-привід, потрібні свіжі вражаючі перемоги. Децентралізацію спритно «перепиарил» на себе прудкий прем’єр. Питання про введення миротворчої місії на Донбас відкладений на невизначений термін. Багато надій покладалося на томос про автокефалію Української Церкви, але Константинополь не поспішає з її оприлюдненням. Якщо раніше мова йшла про липні, тепер можлива дата проголошення благої звістки перенесено на серпень, то на вересень. І наскільки чітко буде прописано церковна незалежність Києва поки не дуже ясно. Згідно з різними соцопитуваннями, ця тема хвилює від 20 до 31% населення, що істотно менше очікуваного владою. Куди більше збуджує виборця перспектива скасування депутатської недоторканності. Але 300 голосів, необхідних для цього, в Раді поки не набирається. Не допомогла і хитрість: президентський законопроект передбачає ліквідацію імунітету для депутатів наступного скликання. Проте більшість діючих парламентарів мріє про нової каденції, а тому здійснювати «обрізання» не поспішає. Хоча президент не залишає спроб «дотиснути» їх.

Адмінресурс. Теж не все для президента райдужно.

Внаслідок децентралізації головними розпорядниками цього капіталу виявилися мери і керівники органів місцевого самоврядування. Вони ж, згідно з дослідженнями, перетворилися в найбільш ефективних передвиборних агітаторів. Впливати на них так, як на голів місцевих адміністрацій, Порошенко не може. Але здатний тримати їх на гаку за допомогою прокуратури (ресурс Нацполиции Банковій недоступний). Спосіб дієвий, але лише частково. Дострокові президентські вибори можливі лише у випадку добровільної відставки президента. З цього моменту його царська карета перетворюється на гарбуз. В. о. глави держави стає спікер — не самий лояльний до Порошенко персонаж. А сам колишній гарант виявляється просто кандидатом у президенти, один із багатьох. І нині як би лояльні до Петру Олексійовичу Кернес, Труханів і іже з ними, можуть втратити належну чуйність стосовно громадянина Порошенко. Тим більше, що (за деякими даними) чинний глава ГПУ активно трансформує прокурорський ресурс. Він перетворює його з механізму президентського впливу на інструмент підвищення власної ваги. Такий актив може бути вагомим аргументом на майбутніх переговорах щодо подальшої політичної долі Луценка. Який, як і раніше, вірить у себе і не надто вірить у щасливу долю нинішнього патрона.

Про ступінь реального впливу глави держави на мерів можна частково судити хоча б на прикладі київського міського голови. За нашою інформацією, Петро Олексійович не так давно вимагав від Віталія Кличко публічно заявити про небажання брати участь у президентській гонці і готовність підтримати Порошенка. Але поки не добився свого. При тому, що мова йде про формальний соратника гаранта, зазвичай чутливому до прохань вождя. Більше того: люди близькі до градоначальника стверджують, що Кличко справді на планує висуватися в президенти, незважаючи на тиск частини свого оточення.

Підкуп. Так, в наших реаліях, штука вельми дієва.

Але особи, визначені на роль касирів, вже сумніваються, чи варто давати стільки, скільки просять. Оскільки давати доведеться на ще не збитого, але вже пікіруючого льотчика. Крім того, окремі кандидати в президенти мають ще більшими ресурсами матеріального стимулювання населення. Москва, знаєте, не спить. Путін розкладає фаберже в різні кошики.

Ще одним аргументом (і вельми вагомим), утримує Порошенко від спокуси зіграти в дострокові президентські, є побоювання негативної реакції Заходу. Петро Олексійович розраховує, що в разі програшу, як мінімум Меркель і Туск, зможуть уберегти від неприємних наслідків, від зазіхань на його свободу і його бізнес. Не думаю, що він вже отримав подібні гарантії. Але схильний вважати: в разі різких рухів про можливе заступництві західних лідерів нинішній президент України може забути. Дострокові президентські вибори як раз і відносяться до розряду особливо небажаних викрутасів.

І, нарешті, останнє. Успіх операції при таких складних стартових умовах можливий при наявності досвідченого начштабу. Глава АП Райнин на цю роль не тягне цілком очевидно. Секретар Радбезу Турчинов, найбільш очевидний кандидат на подібну посаду (наскільки відомо), в черговий раз відповів черговою відмовою.

Почасти через глухого кута, куди, схоже, остаточно уткнулися переговори між Порошенком і «Народним фронтом». НФ все ще не розуміє, як йому злетіти на парламентських, але чим виразніше падіння соратника по владній коаліції, тим менше хочеться думати про спільне політичному ширянні. Крім того, і Яценюк, і Аваков Петру Олексійовичу відверто не довіряють. А він — їм. «Митна історія», ймовірно, стала точкою неповернення.

Масла у вогонь, треба думати, могла підлити історія із погромом у харківській міськраді. 20 червня група надмірно активних громадян (за твердженнями місцевих журналістів, що мають відношення до Нацкорпусу), користуючись надмірною пасивністю правоохоронців, влаштувала невеликий бедлам. За нашими відомостями, міністр внутрішніх справ, не відчуває сильну любов до харківському мерові, тим не менш неабияк здивувався, що його ресурс (службовий і громадський) хтось використовував без його відома. Експрес-розслідування вивело Авакова на потенційного замовника інциденту: зібрані ним відомості нібито вказували на главу АП Райнина (продовжує контролювати Харківську ОДА і після переїзду в Київ). Якщо це і так, то, швидше за все, заваруха була особистою ініціативою Ігоря Львовича, час від часу нагадує про себе Геннадію Адольфовичу. Але Аваков міг розцінити це як недружній акт адміністрації президента по відношенню до себе.

Як би там не було, останнє засідання «стратегічної дев’ятки» Аваков (як нам розповіли) достроково покинув, пославшись на важливі справи. На роздратований питання президента, які справи можуть бути важливішими за спілкування з главою держави, міністр з натиском повторив «важливі» і відбув. До речі, ще раніше з цього ж наради ретирувався і прем’єр, також пославшись на зайнятість.

Вожді НФ все чіткіше дають зрозуміти президенту, що говорити про спільні передвиборних планах навряд чи варто. Турчинов, головний ідеолог союзу Порошенко і «фронтовиків», формально залишаючись «при» главі держави, почав дрейфувати назад до Арсену і Арсенію. Тим більше, що вожді НФ, підозрюючи його в надмірно активному заграванні з Петром Олексійовичем, почали обмежувати доступ до внутрішньої інформації та його вплив на прийняття внутрішньопартійних рішень.

Одним словом, шанси Порошенка завербувати Турчинова неабияк зменшилися. І бажання гратися в дострокові президентські вибори — теж.

Тим дивніше, що з недавніх пір глава держави (як передають близькі до нього люди) знову проявив інтерес до позачергової кампанії. На цей раз — парламентської. Ідея не нова, цим сценарієм давно лякали НФ і Гройсмана. Ініціаторами, наскільки можна судити, виступив не Гринів (він, як раз, кажуть, був проти), а Ігор Кононенко і Сергій Березенко, для яких потрапляння в парламент — завдання не менш, а, можливо, й більш важлива, ніж успіх боса в президентській кампанії.

Порошенко нібито позначив готовність зіграти в дострокові вибори в Раду. Але в те, що він ризикне це зробити, повірити складно. Бо завдання виглядає ще більш важкою.

Для початку нагадаємо про труднощі, описаних вище, з піаром — сумно, з адмінресурсом — ненадійно, з начштабу кампанії — туманно. Та й Захід, що до дострокових президентських, що до дострокових парламентських поставиться без належного розуміння.

Але є і проблеми іншого порядку. Потрібні приводи — медійний і формальний. Медійним може служити зрив голосування Ради за новий склад ЦВК або (що більш ефектно) можлива відмова від ліквідації депутатської недоторканності. Формальним — розвал коаліції і неможливість сформувати нову протягом місяця або зрив пленарних засідань протягом 30 днів.

Де-юре коаліції немає давно, але де-факто вона успішно штампує закони і оголосити про її відсутність заднім числом буде важко. Це, по-перше. По-друге, про розвал коаліції повинен заявити спікер. Це його обов’язок, але що буде, якщо він нею знехтує? Та нічого, наша історія вже знала такі випадки. А те, що Андрій Парубій, висуванець НФ і партнер Гройсмана, не буде поспішати оголошувати нічого, — очевидно. По-третє, навіть якщо БПП вийде з коаліції, у Ради є місяць на формування нової. Місяць від заяви Парубія, яке невідомо коли буде.

По-четверте, переважна більшість політичних сил та окремих депутатів, у дострокових виборах не зацікавлена. А тому здатне зробити все, щоб засідання не зривалися. Робота ВР після демаршу БПП у четвер — тому підтвердження. А якщо дуже треба — то й нову коаліцію склеять, хоча багатьом напередодні чергової кампанії оформляти офіційні союзи з явними ідеологічними супротивниками не сильно з руки. По-п’яте, потерпіти залишилося недовго — за тиждень ВР повинна піти на канікули.

А президента підтискають терміни. Тому що, за Конституцією, повноваження Ради можуть бути припинені в останні шість місяців повноважень чинного президента. Тобто після 6 грудня 2018. А від президентського указу про розпуск до виборів має пройти два місяці. А від моменту формального розвалу коаліції до президентського указу у ВР є місяць на пошук нової конфігурації коаліції. А старт нової сесії — у вересні. Тобто, по суті, — або зараз, або ніколи.

Крім того, рішення президента про розпуск можна спробувати оскаржити — як це зробив БЮТ у 2008 році. Указ Ющенка про дострокове припинення повноважень Ради був юридично сумнівним документом, рішення Київського окружного адмінсуду — теж. Але спрацювало. А ще більш ефективно спрацював інший засіб. Кабмін Тимошенко просто не виділив коштів на позачергову кампанію і зухвала витівка Віктора Андрійовича накрилася величезним мідним тазом.

Для виділення коштів на проведення дострокових виборів потрібні відповідні рішення парламенту та уряду. Щось мені підказує, що досягти цих рішень буде непросто.

А ще можна спробувати оскаржити законність дострокових виборів, посилаючись на нелегітимність ЦВК…

Одним словом, Петру Олексійовичу буде про що подумати в найближчі дні. На думки про ввіреній йому країні часу, схоже, не залишиться.

Дзеркало тижня

Порошенко бореться за себе. Намагаючись залучити в свої ігри всіх оновлено: Липень 10, 2018 автором: Redactor