Повзуче захоплення

Ползучий захват

Прикордонна Росія піддається «тихої експансії». Японці не проти оселитися на Сахаліні і Курильських островах. Китайці через «чайна-таун» проникають на Далекий Схід і до Сибіру. Не стали винятком і західні кордони Російської Федерації. Нещодавно з Німеччини прийшла звістка про плани створити в Калінінградській області «німецьку село», де жили б громадяни ФРН, незадоволені політикою Євросоюзу. Здавалося б, всі ці плани економічно небезінтересні, якщо б не одне але. Але у всіх випадках «переселенці» претендують на щось більше, ніж взаємне економічне співробітництво.

Почнемо з «повзучої експансії Китаю в Сибір і на Далекий Схід, яка давно вже стала притчею во язицех. «Через 20 років ми всі тут будемо говорити по-китайськи», – сама ходова страшилка далекосхідників і сибіряків.

«ВЕЛИКА КИТАЙСЬКА МРІЯ»

За даними Росстату, щорічний обсяг російсько-китайської прикордонної торгівлі досягає $15 млрд, і це лише «малий бізнес». Економічні гіганти Піднебесної починають розправляти крила на Далекому Сході. Днями державний холдинг харчової промисловості Китаю COFCO заявив про плани взяти в оренду в Хабаровському краї 100 тис. га землі для вирощування зерна і овочів.

В Інтернеті прогриміла петиція під назвою «Інтервенція по-китайськи. Потрібна допомога за спасіння священного озера Байкал!» Автори відозви пишуть, що «у всіх селах і селищах Байкалу відбувається активна скупка земель у громадян Росії громадянами Китаю».

«На наших очах відбувається справжня інтервенція. Це жителям Піднебесної потрібні наша вода, наше повітря, наші тварини, дерева і трави. На наших парканах висять банери на китайському мовою з інформацією про те, на яких ресурсах можна знайти відомості про продаваних ділянках. Дорожче чистої води в світі не буде ніколи і нічого. Вода і є саме життя. Тому і підтягують сюди китайці свої інвестиції, скуповують землі, називаючи наше озеро-море «Великої китайської мрією», – йдеться в петиції.

Під цим документом підписалися понад 100 тис. осіб. Росіяни усвідомлюють масштаб проблеми.

На думку генерал-майора Акбара Каюмова з Академії геополітичних проблем, китайські, японські, німецькі та інші «села» хоч і не є ланками одного ланцюга, але по суті своїй уособлюють єдиний процес геополітичної інтервенції.

«Росія завжди була і буде жаданої територією, де сконцентровані величезні природні ресурси, але для якої, як висловився Путін у посланні Федеральним зборам, не вистачає людських ресурсів для серйозного ривка у розвитку економіки, – сказав Акбар Каюмов в бесіді з кореспондентом «Цілком таємно». – Тому інші країни у своєму розумінні вважають, що Росія незаслужено володіє такими багатствами. І це дає їм моральне право проводити експансіоністську політику щодо Росії».

На думку Каюмова, політика «тихої експансії» Піднебесної стала прикладом для інших держав, коли вже не «світить» перспектива вирішення своїх територіальних домагань силовим шляхом. Однією з таких країн є Японія.

ЯПОНСЬКИЙ ТРОЯНСЬКИЙ КІНЬ

Як відомо, Японія претендує на чотири Курильських острови – Ітуруп, Кунашир, Шикотан і Хабомаї. У 2016 році Президент РФ Володимир Путін, відвідуючи Країну висхідного сонця, запропонував вести на Курилах спільну господарську діяльність. На думку професора Інституту країн Сходу Анатолія Кошкіна, участь японських фахівців у розвитку далекосхідних регіонів Росії виправдано.

«У японців є передові технології з розведення риб і морських тварин, є досвід створення туристичної інфраструктури на острівних територіях, – пояснив кореспонденту «Цілком таємно» доктор історичних наук Анатолій Кошкін. – Але є одне але. Японці не хочуть працювати на цих російських територіях по російським законам! Вони вимагають від влади створення якоїсь особливої юридичної системи».

За словами історика, «японці хочуть екстериторіальності».

«А це не лише грубе порушення Конституції РФ. Будемо говорити прямо – це «японський троянський кінь». Пускати японців на Курили з їх вимогами змінити закони Російської Федерації – це означає навіть не опосередковано, а прямо визнавати їх претензії до Курил. Це робити не можна в жодному разі».

В даний час Японія активно працює на курильському напрямку, тісно співпрацюючи з владою Сахалінської області. Ось лише факти липня 2018 року.

У японському місті Сяри пройшов спільний симпозіум, на якому сахалінські чиновники запропонували для жителів острова Хоккайдо організувати морські круїзи навколо Кунашира і Ітурупа.

У середині липня перша в цьому році група японців вирушила на острови Малої Курильської гряди, щоб відвідати могили предків. Очікується, що до кінця 2018-го на Ітуруп і Кунашир побувають дев’ять делегацій жителів Японії, кожна по 40-50 чоловік.

Але наївно думати, що японці відвідують Курили без будь-яких провокаційних домагань. Якщо, наприклад, у Німеччині тема приналежності Калінінградській області не оспорюється на політико-побутовому рівні, то в Японії Курили – одне з найгостріших політичних питань. Тому митники то і справа конфіскують у японців пропагандистську літературу і сувеніри. Іноземні гості люблять роздавати сахалінським дітям кульки або м’ячі у вигляді глобусів, де Курили – японські.

Втім, є у Японії паралелі і з Німеччиною. У 90-ті роки минулого століття, коли росіяни на Курилах і в Калінінграді знаходилися в скрутному становищі, «жалісливі сусіди» постачали гуманітарку в ці регіони. На Курилах, наприклад, побудували поліклініку, а в екстрених випадках надсилали за хворими літак. І громадяни Росії тоді розуміли, хто на Далекому Сході Росії справжній господар.

«КЕНИГСБЕРГСКАЯ» ОБЛАСТЬ

Недавня ініціатива німецьких бізнесменів щодо створення в Калінінградській області «німецькій села» зовсім не нешкідлива. Експансія на прикордонні російські землі готується за єдиним лекалами.

Ось як характеризує російський ексклав на Балтиці Німецько-російський фонд миру, шукає в Німеччині однодумців для будівництва в Калінінградській області «німецькій села»: «Характеризується дуже низькою чисельністю населення, Кенигсбергская (!) область пропонує абсолютно нові можливості для розвитку. Багато сіл з часів старої Східної Пруссії сьогодні більше не існують, тому ми хочемо почати з самого початку і, таким чином, максимально адаптувати плановану село до сьогоднішнім потребам. Ідея полягає в тому, щоб зв’язати минуле і сьогодення, встановивши наше життя на культурному фундаменті, який не тільки стане нашим будинком, але й справжньою Батьківщиною».

Замініть вище прочитане абзаці німецькі топоніми на японські, і ви отримаєте пам’ятку для колишніх жителів Курив.

На думку голови громадського руху «Калінінградський патріотичний форум» Михайла Черенкова, створення в Калінінградській області будь-яких населених пунктів за національною ознакою неприпустимо.

«У 1990-х роках вже створювалася подібна село в селищі Ясна Поляна Калінінградській області. Німецькі організації планували поселити там німців, які переселяються з Казахстану в Калінінград. Тоді проект не відбувся, тому що казахстанські німці вважали за краще виїхати в Німеччину, використавши наш регіон як трамплін. Але зараз намічається зворотна ситуація: з тих, хто виїхав у Німеччину, значна частина там не прижилася і подумує повернутися назад. У цій ситуації важливо розпилити цей потік по всій Росії, не допустивши додаткової концентрації німців в Калінінградській області, оскільки реваншистські організації неминуче скористаються зростанням німецької діаспори саме тут», – прокоментував ситуацію «Цілком таємно» Михайло Черенков.

«Хочуть до нас: ласкаво просимо, тільки на всю широту матінки-Росії, будь ласка, а не в анклави-села на території трофейного регіону», – зазначає Михайло.

З ним солідарний калінінградський журналіст Олексій Шабунін, з 90-х років минулого століття, проходив практику в німецьких ЗМІ: «Будь-яке етнічне поселення в російському ексклава неправильно і нелогічно, а іноді і просто шкідливо для суспільства. У нас спільна культурна основа – російська мова, яка є об’єднуючим початком для всіх. Всі культурні та національні особливості можна розвивати в клубах за інтересами і так далі, а не в окремих етнічних адміністративних одиницях».

Калінінградський політолог Анатолій Ромашко вважає, що владі російського эксклава необхідно визначитися – «з якими німцями дружити»: «Німці в Росії – це не нове явище. Ще Петро I активно створював, примножував і плекав німецьку діаспору під Москвою в Лефортово. Згадаймо німців Поволжя часів Катерини, які внесли в розвиток Росії багато чого цікавого. Тобто ця ідея, мабуть, непогана, і навіть, я б сказав, традиційна. Але коли занурюєшся в деталі сучасного переїзду, то приходиш в подив. Адже називаючи Калінінградську область «Кенігсберг», ці німці займаються тієї самої горезвісної «германизацией».

За словами Анатолія Ромашка, існує дві сфери – технологічна, де німці гарні і корисні, і ідеологічна, де німці завжди були шкідливі для Росії.

«Згадаймо, як німецькі вчені за часів Ломоносова переписали, спотворивши, історію Росії, згадаймо того ж Маркса. Не так давно губернатор Калінінградської області Антон Аліханов заявив про іноземних агентів впливу в регіоні. Вже не цих чи агентів він мав на увазі?»

ЗАПЕРЕЧНИКИ ГОЛОКОСТУ В «НІМЕЦЬКОМУ КЕНІГСБЕРЗІ»?

Всі три експерта «Цілком таємно», не змовляючись, згадали німецький досвід 90-х років минулого століття – ту саму село в Ясній Поляні, яку німці нарекли неіснуючим нині топонімом – Тракенен. Про цю історію докладно розповідали інтернет-ресурси www.rudnikov.com і ru.mdz-moskau.eu. Ми зупинимося на ній коротко.

У 1992 році в тільки що відкритої для іноземців Калінінградській області було утворено «Культурне об’єднання російських німців в Тракенене». Ідея некомерційної організації (НКО)належить німецькому видавцеві Дитмару Муньеру. У 1993 році Муньер товаришами заснував «Товариство розвитку поселення в Тракенене», метою якого було придбання землі на території Ясно-Полянського сільського поселення і будівництво приватних будинків.

Хто ж такий Дітмар Муньер? За даними німецьких відкритих джерел, на початку 1990-х років ця людина створив у ФРН реваншистську громадську організацію Aktion Deutsches Кенігсберзі («Акція «Німецький Кенігсберг»»). НКО пропагував у своїй країні ідею заселення німцями території колишньої Східної Пруссії.

Партнером Муньера за «Німецькому Кенигсбергу» став адвокат Манфред Редер – скандально відома особистість у Німеччині. У 1982 році Редер був засуджений до 13 років за створення неонацистської терористичної організації, яка здійснила серію вибухів і підпалів федеральних органів влади, у результаті загинули дві людини. Манфред Редер також відомий як отріцатель Голокосту.

Третім компаньйоном «Німецького Кенігсберга» став Гельге Редекер – співзасновник неонацистської організації Heimattreuen Deutsche Jugend («Вірна батьківщина німецької молоді»), заперечує геноцид єврейського народу Третім рейхом.

Були в муньеровской кліці фігури і поменше. Наприклад, консультант «Спільноти допомоги солдатів колишнього Ваффен-СС» Гетц Эбербах, оглядач неонацистської газети Nationalzeitung Герберт Фріц, і навіть засновник праворадикальної Британської національної партії Річард Едмондс. За десять років компаньйони, прикриваючись етнічними німцями – переселенцями з Казахстану, розгорнули в маленькому російському селищі бурхливу ідеологічну діяльність. Дві нові вулиці стали носити імена німецьких нацистських діячів. Перша отримала ім’я поетеси Агнес Мігель, яка очолювала в Кенігсберзі жіночу клітинку НСДАП, друга – церковного реформатора Ульріха фон Гуттена, в честь якого була названа одна з фашистських піхотних дивізій.

У Ясній Поляні був встановлений пам’ятник танкістам німецько-фашистського генерала Паулюса, розгромленого під Сталінградом, з підписом по-німецьки: «Нашим полеглим товаришам від Спілки ветеранів танкового панциркорпуса».

Користуючись бідністю після розвалу Радянського Союзу, німецькі «благодійники» обдарували ясно-полянський дитсадок іграшками, меблями і постільною білизною (так само, як японці облагодіяли жителів Курил).

«Німецька село» наказала довго жити, коли за справу взялася ФСБ. Подільникам за «Німецькому Кенигсбергу» був заборонений в’їзд в Росію, а «Ясно-Полянський союз німецько-російської культури «Тракенен» за рішенням суду було ліквідовано.

«СЬОГОДНІ ВОНИ НЕЗАДОВОЛЕНІ НІМЕЦЬКОЮ ВЛАДОЮ, А ЗАВТРА – РОСІЙСЬКОЇ?»

Газета «Цілком таємно» звернулася до керівника Німецько-російського фонду миру Годвину Бахманну з проханням пояснити, чому він, запрошуючи німців на ПМЖ в російський ексклав, використовує реваншистську топоніміку – «Кенигсбергская область», «Кенігсберг». Його відповідь бентежить. «Ви питаєте, чому ми використовуємо термін «Кенигсбергская область»? Відповідь дуже проста: як у Німеччині, коли говоримо про італійських містах, ми використовуємо імена Mailand, Rom, Florenz, а не Milano, Roma, Firenze, як в Італії, так само ми використовуємо німецький термін «Кенигсбергская область», коли говоримо про Калінінградській області. Кажучи так, ми не думаємо про територіальні претензії до російського эксклаву, як не думаємо про територіальні претензії до Мілану, Риму та Флоренції».

Звісно, таке пояснення не витримує критики. «Калінін» – це ніяк не переклад слова «Кеніг».

На думку німецького підприємця Уве Нимайера, який живе в Калінінграді вже більше 25 років, його співвітчизники демонструють «абсолютно дилетантський підхід». У коментарі «Цілком таємно» він пояснив свою позицію: «Я думаю, що ці німці дійсно хочуть організувати німецьке село і, звичайно, хочуть заробляти гроші. Але вони не враховують геополітичну обстановку навколо Калінінграда, а також просто не знають елементарних законів з приводу землі, нерухомості, податкової роботи в Росії. Для мене очевидно, що німці, які вкладуться, щоб побудувати тут свою «міні-Німеччину», просто втратять гроші».

Що стосується геополітичної складової, то, за словами Уве Нимайера, враховуючи, що «НАТО перед Калінінградом, НАТО над Калінінградом і НАТО під Калінінградом», пускати німців на територію Калінінградській області щонайменше недоцільно.

«Сьогодні вони незадоволені німецькою владою, а завтра вони стануть незадоволеними російською владою і захочуть разом із землею Heimins Reich»? (Heimins Reich («Рейх – наш дім») – політична док-тріна Гітлера, покликана згуртувати німецький народ поза межами Третього рейху — Прим. ред.).

А громадянам суміжних держав та їх урядам необхідно уяс-нитка – безумовно, Росія – щедра душа, але питання її територій, завойованих пасіонарністю і самопожертвою попередніх поколінь, – закритий. І крапка. Саме такою твердою, безумовно, повинна бути позиція російської влади, особливо на прикордонних територіях у міжкультурному та економічній взаємодії з сусідами.