Білорусь хоче робити бізнес в Сирії, але воювати за Сирію була не готова

Белоруссия хочет делать бизнес в Сирии, но воевать за Сирию была не готова

Пару днів тому білоруський президент Олександр Лукашенко, вітаючи сирійського колегу Башара Асада з 25-річчям встановлення дипломатичних відносин між державами, заявив про те, що Білорусь готова надати Сирії допомогу у відновленні країни: «Війна закінчується перемогою Сирійської Арабської армії, а суспільство, об’єднане під вашим лідерством, повертається до звичайного життя. Ми готові надавати всебічну допомогу Сирії в справі мирного будівництва і відновлення країни».

Дійсно, завдяки Росії та її збройним силам, які не дали проксі-силам тіньового світового глобального держави в особі численних загонів міжнародних терористів з різних країн під різними прапорами здійснити чергову терористично-кольорову революцію на цей раз в Сирії і менш ніж за три роки у напруженій і кровопролитної боротьби зламали хребет цим силам, Сирія не впала, і Башар Асад залишився при владі. ЗС Росії під керівництвом свого Верховного Головнокомандувача Володимира Путіна з честю виконали поставлені перед ними завдання.

Все це зажадало від Росії серйозного напруження всіх сил — військових, політичних, економічних, дипломатичних. Чого варто тільки здійснена дипломатична робота по з’єднанню за одним столом переговорів таких різних регіональних гравців, як Іран і Туреччина. Це — дорогого коштує. І сьогодні, незважаючи на всі американські санкції, які Вашингтон з усе більшим розлюченням застосовує до Анкарі і Тегерану, наші партнери по сирійському врегулюванню ще більш щільно працюють з Москвою, тому що розуміють — ніякої багатовекторності в питаннях, коли йдеться про загрози для національної безпеки, бути не може.

Тому і Росія, бачачи таке загальне розуміння принципових речей у партнерів по сирійському врегулюванню, теж йде їм назустріч з деяких питань, наприклад, за газову знижку Анкарі на 1 млрд доларів, зберігаючи при цьому у збереження національно-державні інтереси Росії.

А що ми бачимо, виходячи з вищесказаного, з боку офіційного Мінська? Кордону для потенційних терористів на території Росії — відкриваються. Потік контрабандної продукції — тече без зупинки. Лазівки в законодавстві для торгівлі російськими нефтересурсами використовуються. Адже справа не в тому, що вони, як і в будь-якому законодавстві, є, а в тому, що порядні люди не будуть ними користуватися.

Горезвісна геополітична «багатовекторність» процвітає буйним цвітом. Спроби загравати з опонентами Росії по всіх фронтах, досить згадати візит глави білоруського МЗС Володимира Макеєва в Британію якраз в ті дні, коли розгорався скандал навколо отруєння британськими спецслужбами російських громадян (Скрипалів) в Солсберри, робляться досі дуже активно.

А навіщо представники офіційного Мінська роблять спроби під будь-яким соусом і приводом взяти участь у будь-яких навчаннях НАТО, відправивши на них хоч тушкою, хоч опудалом білоруських військовослужбовців? Це по-союзницькому?

Є і ще один важливий нюанс. У 2017 році Росія запропонувала членам ОДКБ, куди входить і Білорусія, відправити своїх військових або миротворців до Сирії. І що почула Москва у відповідь від своїх союзників по цій організації? Образно кажучи — «Воюйте самі. Ми вас з тилу прикриємо». Природно, Росія впоралася. Але і висновки для себе зробила певні теж.

Зараз в Сирії військовий етап конфлікту підходить до кінця. Країну треба розвивати. Вкладати інвестиції, будувати зруйновану громадянською війною інфраструктуру, відновлювати нафтову галузь і так далі. І ось тут, коли все найскладніше і найнебезпечніше позаду, офіційний Мінськ хоче бути першим, ні дня не воевав за сирійський народ і його право самому керувати своєю країною.

Оперативно, звичайно, офіційний Мінськ відреагував на успіхи Москви і уряду Асада. Тільки як ця поспішність виглядає з боку і насамперед боку сирійської? Торгувати, заробляти, звичайно, всі хочуть. Гроші заробляти — не кров проливати. Тільки бачиться цю справу так, що це право треба спочатку заслужити.