Пашинян веде Вірменію на Захід наперекір Росії

Пашинян уводит Армению на Запад наперекор России

Прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян 8 вересня на зустрічі з президентом Росії Володимиром Путіним вказав на принцип невтручання у внутрішні справи країни-сусіда. Він висловив надію на те, що відносини Єревану і Москви в подальшому також будуть вибудовуватися з урахуванням інтересів один одного.

«Всупереч якомусь песимізму, який зараз присутній і у вірменській, і в російській пресі, і в соціальних мережах, я думаю, що наші відносини розвиваються дуже динамічно, дуже природно. Я думаю, головне завдання — ми повинні спробувати розкрити весь потенціал наших відносин», — заявив Пашинян. На думку прем’єр-міністра, у відносинах двох країн «немає нерозв’язних питань».

Раніше в Кремлі анонсували «серйозна розмова», в ході якого планувалося порушити кримінальне переслідування екс-керівників Вірменії та ситуацію навколо Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ).

У свою чергу, президент Росії заявив, що відносини Росії і Вірменії розвиваються поступально по всіх напрямках:

«Це стосується сфер політичних відносин, військової сфери, питань безпеки, економічного співробітництва… Готовий звірити годинники з приводу нашого поточного взаємодії і в довгостроковій перспективі», — сказав Путін, підкресливши лідерство Росії в інвестиційній сфері Вірменії.

Він відзначив співпрацю у сфері енергетики, зазначивши низькі ціни постачання російського газу до Вірменії — 150 доларів за тисячу кубів, згадавши атомну і теплову енергетику.

«Розвиваються відносини і в металургійній промисловості та машинобудуванні. Загалом, у нас є про що поговорити», — додав Путін, відзначивши зростання товарообігу у минулому році майже на 30% і висловивши надію на перевищення показника за підсумками поточного року.

Однак за зовні благополучній картиною приховуються серйозні суперечності, про яких говорили лідери двох країн за закритими дверима. Чи вдасться подолати ці суперечності?

— Вірменія, як і інші наші найближчі союзники, останнім часом ведуть себе досить ухильно, — каже декан факультету «Соціологія і політологія» Фінансового університету при уряді РФ Олександр Шатілов. — Намагаються догодити і нашим, і вашим. Це обумовлено двома причинами.

З одного боку, Росія опинилася під жорстким західним тиском і деякі наші союзники намагаються «підстрахуватися», на всяк випадок посилають Захід сигнали, що вони не проти дружити з ним, навіть на противагу Росії. При цьому в розвитку відносин з Росією взята негласна пауза. Це частково стосується і Білорусії і Казахстану.

З Вірменією справи йдуть ще складніше, оскільки у свій час Росія недостатньо уваги приділила вірменському напрямку. Ми в останні роки проводимо досить дивну політику на пострадянському просторі. З одного боку, даємо якісь економічні преференції у вигляді тих же знижок на газ. З іншого боку, чітко не акцентуємо своїх вимог, не говоримо тієї ж Вірменії, чого ми хочемо в обмін на економічні бонуси. Все це нагадує український варіант, коли всі зв’язки замикаються на еліту, а з народом ніхто не працює і громадська думка поволі схиляється не на користь Росії.

«СП»: — Пашинян, який прийшов до влади, по суті, на хвилі пом’якшеного варіанти кольорової революції, налаштований антиросійськи?

— Весь бекграунд Пашиняна говорить про те, що це людина Заходу. За ним, по всій видимості, стоять впливові сили, зокрема перший президент Вірменії Левон Тер-Петросян, який є давнім прихильником зближення з США, а також стоять американські вірменські діаспори, які, на відміну від російських вірменської діаспори, налаштовані на те, щоб відірвати Вірменію від Росії, виконуючи волю «вашингтонського обкому».

Не знаю, наскільки анонсований серйозна розмова в Москві вплине на Пашиняна. Оскільки з іншого боку, у нього є серйозне прикриття.

І поки Росія не продемонструє своїм союзникам і всьому світові свою силу, навряд чи варто чекати, що Вірменія буде дуже сильно зацікавлена у зближенні з нашою країною.

Росія зараз потроху мінімізує економічні бонуси сусідам. Це, може бути, і варто було робити, але треба було починати набагато раніше. З іншого боку, в політичному аспекті проглядає така позиція: ну, підуть на Захід, і нічого страшного. Але це в корені невірно. Оскільки ми і так обкладені не найбільш доброзичливо налаштованими сусідами, як не раз вже бувало в нашій історії, і тому союзниками розкидатися не варто. Захід вже не перший раз прибирає до рук країни, які раніше перебували у зоні пріоритетного впливу Росії, а ми робимо вигляд, що нічого не відбувається.

«СП»: — Яким чином Росія може продемонструвати силу, щоб Вірменія не поглядала скоса в бік Заходу?

— Росія повинна діяти сміливіше в цілому в зовнішній політиці, і особливо, коли справа стосується її безпосередніх інтересів на пострадянському просторі. Щодо Вірменії також необхідно працювати саме з суспільством, оскільки в цій країні громадська думка чинить вагомий вплив на політиків. Ми можемо впливати на вірмен через вірменські діаспори в Росії. Крім того, ми мало використовуємо потенціал нагірно-карабахського клану, який в силу обставин налаштований проросійськи. Між тим саме жителі цієї республіки, як і вихідці з неї, побоюються, що Пашинян в результаті домовленостей з Заходом може здати або весь Карабах, або його частину. В цьому дуже зацікавлені США, оскільки таким чином у них посилюються позиції на кордоні з Іраном.

Перед Пашиняном повинні бути також поставлені питання економічного характеру.

Інша справа, що на даному етапі будь-які наші економічні санкції на пострадянському просторі будуть частково нівелюватися контрзаходів з боку Заходу. Йому не так важко потроху підгодовувати ту ж Україну на тому рівні, щоб вона остаточно не звалилася економічно. При цьому ні Захід, ні керівництво пострадянських країн не хвилює, що рівень життя пересічного населення падає і все більше громадян живе на межі або навіть за межею бідності.

«СП»: — Ви згадали про те, що Пашинян може здати Нагірний Карабах або його частина. Проте це відразу викличе народні хвилювання у Вірменії, хіба такий сценарій реалістичний?

— Зараз вірменське суспільство розколоте приблизно навпіл. В обмін на обіцянки хорошого життя багато можуть погодитися з якимись формами «інтеграції» Карабаху в Азербайджан. Треба розуміти, що населення самої Вірменії живе небагато, а то й відверто бідно, причому давно. Проблеми соціально-економічного характеру не вирішуються вже багато років, незважаючи на підтримку з боку Росії. І якщо завтра вірменам пообіцяють якийсь «план Маршалла» стосовно Вірменії, ніхто не знає, як відреагує вірменське товариство, особливо якщо врахувати, що багато чого вирішують саме столичні жителі.

«СП»: — Приклад Грузії, яка повернулася обличчям до Заходу, але жити краще не стала, не навчив нічому вірмен?

— На жаль, історичні приклади мало кого навчають. Найяскравіший приклад — Україна. Але, тим не менше, кожен народ думає: у них так, а у нас буде зовсім по-іншому, набагато краще.

Звичайно, Пашинян не може діяти радикально, взяти і посваритися з Росією. Тому він потроху буде розхитувати відносини з нашою країною, спираючись на свій поки високий популістський рейтинг і підтримку США. При цьому Росія сильно у зовнішньополітичному плані зав’язана на Україні та Сирії. І якщо ми не будемо в найближчі роки достатньо уваги приділяти закавказьких напрямку, я не здивуюся, що років через п’ять Пашинян серйозно поставить питання про вихід Вірменії з Євразійського Союзу.