“І знову про чортів…” або Дещо про дружбу і співробітництво Порошенка з Медведчуком

Останнім часом все більш наполегливо мусується тема співробітництва Петра Порошенка з кумом Володимира Путіна – Віктором Медведчуком. Причому співпраці не тільки по лінії бізнес–інтересів (наприклад, торгівля газом, вугіллям тощо), але і можливість спільно “розкласти пасьянс” на майбутніх у 2019 році президентських і парламентських виборах, при якому Порошенко переобереться на другий президентський термін, а Медведчук – очолить український парламент. Окремі спостерігачі стверджують, що повернення Медведчука у велику політику сприяє саме Порошенко. Аналіз недавніх подій може бути тому підтвердженням. Чого варто включення Медведчука в переговорну мінську групу від України, яке відбулося за вказівкою президента Порошенко. Зараз цього вже не приховує навіть сам Медведчук, стверджуючи, що в Мінську і Москві він виконує доручення однієї людини – Порошенко.

Не вдаючись в аналіз реалістичності кар’єрних перспектив цих двох фахівців в області політичних договорняків і підкилимних інтриг, слід зазначити, що тісна співпраця для Порошенка з Медведчуком не є чимось новим. Воно триває принаймні вже двадцять років і було засноване на спільних інтересах обох зазначених діячів. Спочатку Медведчук на певних умовах виводив Порошенко у велику політику, а в останні чотири роки вже Порошенко, знову ж на певних умовах, повертає до неї Медведчука.

Політична історія України знає таку партію як СДПУ(о), яка в 1998 році стала парламентською. При цьому її представники потрапили до парламенту з мінімально допустимим результатом – при прохідних 4% СДПУ(о) набрала всього 4,01%. Щодо того, що “набрала” виник грандіозний скандал – лідер ПСПУ Наталія Вітренко тоді заявляла, що ЦВК під керівництвом Михайла Рябця “вкрав” голоси у її партії і “приписав” їх СДПУ(о).

Як би те ні було, але 14 кандидатів–списочників СДПУ(о) пройшли в парламент. Серед них під № 11 значився Порошенко Петро Олексійович – голова наглядової ради ВАТ “Вінницька кондитерська фабрика” (тоді ще не Рошен). Як і на яких умовах тоді маловідомий Порошенко потрапив список есдеків (куди входили такі політичні титани як, зокрема, Кравчук і Марчук) – добре відомо і Порошенко і Медведчуку. Але, перефразовуючи німецьку народну мудрість (“Was wissen zwei, wisst Schwein”) – відомо тільки їм двом, а ці умови рано чи пізно таємниці стануть дійсністю.

Але у Верховну Раду Порошенко в 1998 році “зайшов” не за списком СДПУ(о). Після того, як стали відомі результати виборів за партійними і мажоритарними округами, Порошенко 16 квітня 1998 року за його заявою виключили зі списку прохідних кандидатів СДПУ(о).

З тієї простої причини, що він виявився переможцем ще й по мажоритарному округу № 12 у Вінницькій області (за списками СДПУ(о) він був зареєстрований кандидатом 18 грудня 1997 року, а кандидатом по округу як самовисуванець – 27 січня 1998 року). Тому, щоб не пропав мандат у списку СДПУ(о), Порошенко логічно “зайшов” до парламенту як мажоритарник. Прелюбопытнейшим обставиною перемоги Порошенко на мажоритарному окрузі є те, що він, як і СДПУ(о) в цілому, здобув перемогу з мінімальним результатом – його перевага в окрузі склав всього 58 (!!!) голосів виборців. Це при тому, що в голосуванні по його округу взяло участь 107830 виборців. Буває ж таке везіння і збіг!

Тут потрібно зробити невеликий ліричний відступ. Примітно, що з уривків інформації з неофіційною (але справжньою, а не старанно заретушованою офіційної біографії Порошенко, особливо ранніх його роках, яку можна знайти у відкритих джерелах, його студентська кличка була “Чорт”. Саме вона міцно приклеїлася до майбутнього президента України з-за перманентно неохайного зовнішнього вигляду, а також дуже яскрава, але коротка характеристика однокурсників Петра Олексійовича всього в двох словах: “паталогически жадібний”.

А що стосується виборчої кампанії 1998 року, то потрібно зазначити, що Порошенко свої перші кроки у велику політику робив, виходячи з холодного розрахунку, грунтуючись на вродженому чуття, “обкатуючи” тільки починали зароджуватися в Україні виборчі технології, балотуючись одночасно і за списком СДПУ(о), і по одномандатному виборчому округу. Можливо, він і пошкодував про те, що поспішив виконати (хоч і зі “скрипом”) перед партією певні зобов’язання і умови для включення в її виборчий список, але було вже пізно.

Пройшовши до парламенту як депутат–мажоритарник, Порошенко не порвав з есдеками, оскільки вони були йому близькі по своїй внутрішній суті. Як і годиться в таких випадках, Порошенко став членом фракції СДПУ(о) і навіть був обраний членом політбюро цієї партії.

Це свідчить про те, що довіра до нього з боку есдеків було величезним. До речі, ставши президентом, Порошенко нагородив свого товариша по фракції СДПУ(о) Григорія Суркіса орденом Ярослава Мудрого.

Згодом було створення партії “Солідарність”, участь у створенні та управлінні “Партією регіонів”, своєчасне (як хамелеон) переорієнтування на Ющенка і “Нашу Україну” і т. д. Але це було вже потім. А путівка чинного президента України у велику політику (а, отже, і великий бізнес) була видана йому Медведчуком і Ко. І це, судячи з усього, цінується і не забувається. До того ж, колишніх есдеків не буває – тим більше членів їх політбюро.

Потрібно відзначити, що співпраця Порошенка з Медведчуком (або Медведчука з Порошенком – це як подивитися) в останні чотири з половиною роки в силу ряду обставин має особливий характер. По-перше, з причини особливого статусу Порошенко – він є президентом України. По-друге, особливими відносинами Медведчука і Путіна – вони не тільки куми, але по цілому ряду ознак ще й близькі партнери по багатьох справах, що стосуються України. По-третє, особливим статусом Медведчука в мінській переговорній групі – перебуваючи в близьких стосунках із главою держави–агресора, він одночасно є представником України (чи Порошенко?) на переговорах з агресором. По-четверте, особливою положенням України і Росії – фактично вони перебувають в стані війни, оскільки Україна змушена за допомогою зброї захищатися від російської військової агресії. Все це наштовхує на думку про існування особливих відносин не тільки Порошенко з Медведчуком, але і Порошенко з Путіним.

І зауважте ще таку дрібницю (чорт, як відомо, криється в деталях): Порошенко може довго і багато неприємного говорити про кума Медведчука – Путіна, але про Медведчука він жодного разу не сказав “кривого слова”. Як і Медведчук Порошенко. Сам по собі цей факт вже свідчить про багато чого, а головне про те, що вони разом. Були, є і будуть. Вони разом успішно для кожного з них провели парламентські вибори 1998 року, а тепер вже на зовсім іншому рівні будуть прагнути провести успішні (знову ж – для кожного їх них) президентські і парламентські вибори 2019 року. Двадцять років минуло – а справжні друзі, як і колись – знову разом, знову поруч!