Російська прірву зростає: Олігархи багатіють, бідні зубожіють

Российская пропасть растет: Олигархи богатеют, бедные нищают

Соціальна нерівність в Росії виросте за підсумками 2018 року, після того, як досягла мінімуму в 2017-м. Про це йдеться в доповіді «Коментар про державу і бізнес», який підготувала Вища школа економіки.

Коефіцієнт Джині (індикатор майнового розшарування, приймає значення від нуля у випадку абсолютної рівності до одиниці у випадку абсолютної нерівності), який безперервно знижувався з 2011 року, в 2017 році склав 0,41. Він опускався нижче тільки в 2005 році (0,409), а максимуму досяг у 2006 році (0,422). Проте за дев’ять місяців 2018 року рівень нерівності знову зріс (у порівнянні з січнем-вереснем 2017 року — з 0,400 до 0,402). До цього призвів випереджаюче зростання доходів 20% найбільш забезпеченого населення в порівнянні з доходами 40% найбідніших громадян (на 4,84% та 3,08% відповідно).

Ось як, за оцінками Центру розвитку ВШЕ, змінювалася структура доходів населення у січні-вересні 2018 року. Найбільш високими темпами зростала оплата праці, включаючи сірі зарплати (6,33%). Нижче був темп зростання інших доходів (4,4%), соціальних виплат (2,52%) і доходів від підприємницької діяльності (1,55%). Доходи від власності знизилися на 7,41%. Драйверами зростання доходів найбільш забезпеченої групи населення були оплата праці та «інші доходи», вважають аналітики.

У той же час за підсумками трьох кварталів цього року низька інфляція (2,5% – мінімальне значення за пострадянський час) супроводжувалася зниженими темпами інфляції для бідних (1,2%). У 2017 році саме така ситуація стала одним з факторів зниження нерівності.

Як зазначає автор доповіді, експерт Центру розвитку Світлана Нисихина, більш низька інфляція для бідних в російській економіці епізодично спостерігалася і раніше (наприклад, в 2011 році), але регулярно фіксується лише з 2016 року. У 2017 році індекс споживчих цін становив 3%, а індекс прожиткового мінімуму — 1%. За підсумками 2018 року індекс споживчих цін може скласти близько 4%, що може призвести до збільшення показників соціальної диференціації.

Згідно з прогнозом Центру розвитку, в 2019 році споживча інфляція може прискоритися до 5,1%. Зауважимо, ЦБ очікує за підсумками 2019 року інфляції 5,5%. Разом з тим, за прогнозом Мінекономрозвитку, зростання реальної зарплати в 2019 році сповільниться до 1,4% після очікуваних 6,9% за підсумками 2018 року.

Прискорення споживчої інфляції та уповільнення зростання зарплат спровокують збільшення нерівності, вважають аналітики.

Нагадаємо: частка бідних у населення РФ у 2017 році склала 13,2%, і зараз уряд називає своїм пріоритетом її зниження вдвічі за наступні шість років. На думку Рахункової палати, це практично неможливо, так як головний чинник для її зниження — темп зростання зарплат — у 2019-2024 роках не перевищить 1-2,5% в рік.

Як в реальності справи з нерівністю, а також з перспективами майнового розшарування суспільства?

— У світовому «табелі про ранги», в частині розшарування населення за доходами, Росія виглядає дуже погано, — вважає доктор економічних наук, незалежний експерт з соціальної політики Андрій Гудков. — Насправді, за цим показником ми перебуваємо на рівні країн Африки. Справа в тому, що коефіцієнт Джині завжди стає високим, якщо в країні відсутня прогресивний прибутковий податок. У цьому випадку у держави не вистачає коштів на соціальний захист і соціальні трансферти завжди невисокі. Нагадаю до місця класична ознака соціальної держави: бюджет системи соціального страхування, плюс бюджет органів соціальної підтримки повинен бути більше, ніж державний бюджет.

«СП»: — В Росії це не так?

— Далеко не так. У нас різниця між витратами держбюджету з одного боку, та бюджетами соцстраху та органів соцпідтримки з іншого — величезна. Насамперед тому, що в РФ дуже низькі ставки страхових внесків.

Я, наприклад, не раз говорив, що російські проблеми з пенсійним забезпеченням — суто рукотворні, і пов’язані вони з соціальними реформами нульових років. Коли ставку страхових внесків з 29% знизили до 20%. Потім її підняли до 22% – у той час як рівноважний адекватний тариф становить 26%. З-за того, що у тарифі не вистачає цих 4%, і виходить дефіцит у Пенсійному фонді.

Ситуацію з розшаруванням посилює плоска шкала прибуткового податку, що не дозволяє підживлювати органи державної соцпідтримки в регіонах. Регіонам, зауважу, абсолютно не вистачає коштів, які вони отримують на ці цілі з федерального бюджету, і з своїх власних. Все ж у Росії велика частина регіональних бюджетів — дефіцитна.

«СП»: — Як виглядають перспективи зростання нерівності?

— Відома позиція Мінфіну та уряду: чинна система оподаткування не буде змінена. У нас з 2019 року починається тільки податковий маневр, який полягає в поступовому скасуванні експортних мит на нафту і нафтопродукти (з нинішніх 30% на п’ять відсоткових пунктів на рік протягом шести років) з одночасним підвищенням ПВКК. Але маневр принципово картину з податками не змінює.

Це означає, що у Росії є всі передумови для підвищення розшарування за рівнем реальних доходів.

«СП»: — Вища школа економіки вважає, що підвищення пенсій загальмує цей процес. Це так?

— Так, президент Володимир Путін у своєму серпневому телезверненні пообіцяв, що до 2024 року пенсії зростуть до 20 тисяч руб. За його словами, в найближчі шість років пенсії буде збільшуватися в середньому на 1 тисячу.

Але тут треба розуміти: пенсії будуть підвищуватися лише для непрацюючих пенсіонерів, а працюючі пенсіонери, як і раніше, не будуть отримувати індексацію. Плюс, група працюючих пенсіонерів буде скорочуватися, тому що буде підвищуватися пенсійний вік.

Так що погодитися з експертами ВШЕ в цьому моменті — гальмуванні процесу розшарування шляхом підвищення пенсій — я ніяк не можу.

Взагалі маю сказати, що коли в подібні розрахунки включаються сірі доходи, наприклад, від закордонної власності, — вони завжди є оціночними. Це означає, що висновки ВШЕ про скорочення майнового розшарування останнім часом — виключно модельні показники. Вони можуть бути як близькі до реальності, так і дуже від неї далекі.

На мій погляд, надії на скорочення соціального розшарування в Росії є не надто обґрунтованими. Принаймні до тих пір, поки зберігається нинішній порядок: громадянин при доході до 85 тисяч рублів на місяць несе податковий тягар 40%, а при доході понад 1 млн. рублів — 26-27%. Виходить, чим багатша людина в Росії, тим менше він несе соціальної відповідальності. Такий механізм тільки стимулює соціальне розшарування.

— Примітно, що один із наших головних ліберальних дослідницьких центрів — ВШЕ — зацікавився соціальною нерівністю, — зазначає декан факультету соціології і політології фінансового університету при уряді РФ Олександр Шатілов. — Раніше ліберали ці питання опускали. І лише зараз, коли проблема стала гострою для політичного режиму Росії, вона раптом стала обговорюватися по лінії ліберальної громадськості. Думаю, наші ліберали вирішили пограти проти державників і на соціальному полі.

Тепер про розклад по доходах і соціальних можливостей в сучасному російському суспільстві. Розрив у доходах населення в Росії, безперечно, відчувається сильно. Статистика підтверджує, що надбагаті у нас багатіють, навіть незважаючи на кризи, а бідні бідніють.

Але справедливості заради зазначу, що у багатьох соціологічних дослідженнях на цю тему присутній формально-об’єктивістський підхід. Мовляв, ось є опитування громадської думки, ось статистика — і всі цифри підтверджують, що розрив між багатими і бідними виріс.

Насправді, немає нічого більш лукавого, ніж статистика. Опитування громадської думки також часто не показують реального розкладу сил. Скажімо, якщо говорити про матеріальний добробут росіян, то зараз стан пересічних громадян, і навіть малозабезпечених верств населення незрівнянно з тим, що було в «лихі 1990-ті». Сьогодні це положення куди більш сприятливий — і з точки зору заробітку, і за наявності робочих місць, тому що безробіття в рази менше. Я навіть не кажу про те, що у частини населення Росії сьогодні є власна «подушка безпеки» у вигляді заощаджень, зроблених у «жирні 2000-е».

На ділі, ключова проблема в тому, що наші олігархи не поспішають ділитися з суспільством, а у влади не вистачає політичної волі, щоб стукнути по столу кулаком. Але поки ця проблема не є критичною для влади, і не несе загрози виникнення політичної і соціальної нестабільності.