Лукашенко допомагає Україні воювати в Донбасі. І продає її товари Росії

Лукашенко помогает Украине воевать в Донбассе. И продает ее товары России

З початком бойових дій в Донбасі президент Білорусії Олександр Лукашенко прийняв на себе роль миротворця. Він перетворив Мінськ на майданчик для переговорів між невизнаними республіками і Києвом і неодноразово пропонував направити білоруських миротворців в регіон. На перший погляд, Лукашенко підтримує нейтралітет і печеться про припинення конфлікту, але, як говорить народна мудрість, «кому війна, а кому мати рідна». Відомо, що починаючи з 2014 року Білорусь постачає українській армії зброю, військове спорядження, техніку, пальне, а заодно підтримує українську контрабанду в обхід санкцій. Про заробіток на війні і нейтралітет по-білоруськи — в матеріалі «Стрічки.ру».

Порядна людина

«Дуже чесна, порядна людина, дуже релігійна людина. Так, він надмірно националистичен, більше, ніж я. Ну, так люди ж різні», — так охарактеризував Лукашенко в квітні 2014 року в. о. президента України Олександра Турчинова. Кількома днями раніше останній віддав наказ почати антитерористичну операцію в Донбасі.

Варто сказати, що Лукашенко вкрай спокійно сприйняв лютневий переворот в Києві. Вже в кінці березня 2014 року, через місяць після повалення Януковича, і через тиждень після приєднання Криму до Росії, він перший раз зустрівся з Турчиновим, ніж де-факто легалізував його статус (РФ так і не визнала тимчасовий уряд Турчинова — Яценюка). Вже тоді Лукашенко радів, що знайшов розуміння з в. о. українського президента «з багатьох питань».

 

Наприклад, з питання територіальної цілісності. У березні 2014 року Лукашенко не визнала приєднання Криму до Росії, а в квітні выступилрезко проти децентралізації України, тому що «ви ж прекрасно розумієте, до чого може призвести ця федералізація».

Все для фронту

Відкрита підтримка нового керівництва України йшла врозріз з політикою білоруського союзника — Росії. Проте Лукашенко це, схоже, не турбувало, що свій вибір він зробив. У Білорусії і України і раніше було налагоджено військово-технічне співробітництво. А з початком бойових дій в Донбасі Білорусія багаторазово збільшила свою участь.

Наприклад, спільно розроблений протитанковий ракетний комплекс (ПТРК) «Скіф» комплектується українською ракетою і білоруської системою наведення, а також білоруським ж тепловізором. Кілька зразків цих ПТРК українська армія використовує в Донбасі.

Налагоджена співпраця і в сфері виробництва армійської техніки. Так, що належить Петру Порошенку автомобілебудівна корпорація «Богдан» налагодила локальну складання вантажівок Мінського автомобільного заводу (МАЗ). Формально армійські вантажівки виробляються на Україні, проте комплектуючі для них, включаючи двигуни і трансмісії, — білоруські.

Читайте також:   Ось тепер все стає на свої місця

Цікаво, що закупівлю білоруських вантажівок і комплектуючих Україна веде навіть на шкоду власним виробникам. Як зазначали українські журналісти, Кременчуцький автомобільний завод (КрАЗ) може запропонувати повні аналоги імпортних вантажівок, однак Україна чомусь вирішила завантажити замовленнями заводи Петра Порошенка. За оцінками журналістів, українська армія та інші силові підрозділи закупили з 2014 року до 900 україно-білоруських вантажівок.

Крім зброї та техніки, Білорусь постачає українській армії життєво важливі комплектуючі. Мова йде про акумуляторних батареях для танків та БМП, але головне — оптичні прилади, виробництво яких було організовано в Білорусі ще в роки СРСР. Монокуляри, тепловізори, снайперські приціли, коліматорні приціли, далекоміри, пристрої наведення і системи управління вогнем для бронетехніки і авіації. Загальний обсяг цих поставок обчислюється мільйонами доларів, при цьому для України білоруські комплектуючі куди миліше західних аналогів, так як їх можна використовувати без додаткового доопрацювання — українська армія воює все тим же радянським зброєю.

Керівник Державного військово-промислового комітету Білорусі Олег Двигалев на початку цього року запевняв, що «в даний момент військово-технічне співробітництво з Україною не реалізується». Нібито Білорусії важливо зберігати статус нейтральної майданчики для мирних переговорів учасників конфлікту в Донбасі. Однак не все так просто. Вантажівки, комплектуючі до них, пальне, будучи товарами подвійного призначення, йдуть на Україну безпосередньо. А ось такі «чутливі» для Росії товари, як приціли і системи наведення, направляються, як стверджують білоруські журналісти, через фірми третіх країн.

Батькина солярка

Щоб українська техніка їздила, її треба не тільки ремонтувати, але ще й заправляти. Одним з головних постачальників палива для українських танків і літаків залишається Білорусь. Країна довгі роки отримувала нафту з Росії за внутрішніми цінами, переробляла на своїх НПЗ, після чого продавала отримане паливо, в тому числі, Україні.

До таких комбінацій у російської сторони і раніше були питання, але швидше риторичні. А починаючи з 2014 року вони перетворилися на справжні претензії. Адже за даними української Державної служби статистики, у 2014 році 82 відсотки (!!!) українського імпорту з Білорусії (або ж 3,2 мільярда доларів) склали поставки нафти і нафтопродуктів.

Читайте також:   Путін привітав євреїв з Песахом

Цікаво, що всього за рік до цього Україна закупила палива всього на 2,4 мільярда доларів. Таке зростання можна пояснити двома причинами. Наприклад, бурхливим економічним зростанням, з-за чого Україні різко знадобилося на чверть збільшити поставки палива. Однак починаючи з 2014 року в країні розвивається економічна криза, і споживання палива цивільним сектором систематично падає. Друга і найбільш ймовірна причина — бойові дії.

Формально білоруському керівництву важко пред’явити претензії, адже одним і тим же можна заправляти паливом і пасажирський «Ан», і військовий «Су». Однак Білорусія цілком свідомо підтримувала паливом українську армію. Як зазначає керівник білоруського аналітичного центру Belarus Security Андрій Поротніков, під час найважчих боїв влітку 2014 року Білорусь постачала пальне не за передоплатою, як зазвичай, а в борг. Білоруський журналіст Денис Лавникевич зазначав іронію долі: «З російської нафти, що поставляється в Білорусію без мит, на білоруських НПЗ випускалася солярка, яка потім заливалася в баки українських танків, утюжащих проросійських сепаратистів на сході країни».

Білоруський транзит

Крім поставок військового спорядження і палива, Білорусія заробляє на українському конфлікті і за рахунок транзиту. За даними українського Держстату, порівняно з 2013 роком обсяг експорту в 2017 році до Білорусі української продукції сільського господарства зріс майже в чотири рази. Мова йде в першу чергу про м’ясі, молочної продукції і овочах.

Можна було б припустити, що українським фермерам просто потрібно було знайти нові ринки збуту після накладених Росією обмежень на постачання продуктів. І частково дійсно продукція українських селян знайшла свого споживача в Білорусії. Однак чотирикратне зростання споживання продуктів у Білорусії за ці кілька років вочевидь не трапився. Та й місцеві фермери виробляють досить овочевий і м’ясо-молочної продукції. Скоріше, мова йде про реекспорту українських товарів у Росію. Як відомо, між РФ і Білоруссю немає оформленої кордону, і Россільгоспнагляд вкрай обмежений у можливості протидіяти контрабанді.

Так, в кінці 2017 року у відомстві припустили, що до чверті всіх сирів на російському ринку можуть бути українського походження. Експерт Вищої школи економіки Андрій Суздальцев зазначав, що на контрабанду в Росію, в тому числі українських продуктів, білоруське керівництво може заробляти до одного мільярда доларів на рік.

Читайте також:   Двадцять років — і диво готово

Його колега Дмитро Болкунець пояснював, що до певного часу Москва закривала очі на реекспорт санкционных товарів з України, але антиросійські демарші президента Лукашенка змусили Москву пильніше стежити за джерелами цих поставок. «Дуже скоро розкрилася поставлена на потік система контрабанди. Але з урахуванням того, що Білорусь живе в досить закритій політичній системі, подібні махінації неможливі без контролю з боку КДБ і прикордонного відомства країни, — запевняє Болкунець. — Тобто вище керівництво країни в курсі, що відбувається».

Хто за що, а ми за мир

«Ми готові включитися в цей конфлікт там, де складно і де немає тієї довіри, яку повинно бути. Ми готові це зробити, тільки заради одного — заради світу, — говорив Олександр Лукашенко на зустрічі зі своїм українським колегою в жовтні цього року. — Цю проблему ми повинні вирішити — три слов’янські народи. Це наша біда і проблема. Не європейці, американці — ми повинні вирішити цю проблему, щоб вона не була заморожена». Пропозиція білоруського президента було простим: направити білоруських миротворців у Донбас і таким чином посприяти вирішенню конфлікту.

Це далеко не перший раз, коли Лукашенко пропонує відправити свій контингент для припинення конфлікту на сході України. Приблизно раз в рік від білоруських офіційних осіб виходять подібні пропозиції, проте ніяких наслідків вони не мають. Хіба що окремі українські радикали називали білоруських миротворців «троянським конем Путіна».

Куди цікавіше інше. У лютому цього року Лукашенко розповів, що готовий направити в Донбас 10 тисяч своїх миротворців. Серйозна цифра, враховуючи, що до цього чи не єдиним миротворчих досвідом Білорусії була місія в Лівані у складі п’яти осіб. Загальний склад раніше створеної «миротворчої» роти складає 40 осіб штатного складу і ще 200 осіб претендентів. Враховуючи такі скромні можливості, навряд чи Білорусь дійсно зможе направити скільки-небудь великий контингент в Донбас.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *