Луганчани заради українських виплат готові на все – навіть спати в брудних нічліжках

Луганчане ради украинских выплат готовы на все – даже спать в грязных ночлежках

Коли під вразливою юності я вперше прочитала про нічліжних будинках в Росії, ледь не плакала від соціальної несправедливості і жалості до незаможним. А зараз ми прийшли до того, що нічліжні будинки – цілком нормальне явище, реанимированное через сто років.

У всій прифронтовій смузі з боку законної України відкриті такі приватні нічліжні будинки. Доба в них коштують 100 гривень. Добу – поняття умовне. Менше доби теж – 100. І півдня теж – 100… Оплачується кожна зайнята ліжко.

Тепер уявіть, що ви вирішили відкрити в своєму будинку такий нічліжний будинок. У вас там особисті речі, а ліжка ставити, загалом-то, нікуди. Але заробити при цьому вам дуже хочеться. І здаються всі рівні поверхні – ліжка, дивани, зсунуті крісла, місце в коридорі і навіть в кухні – і всі за 100 гривень. Чим більше спальних місць, тим вищий заробіток. Хочеться заробити більше, тому що ця авантюра з переміщеннями не може бути нескінченною. І часто здається тільки ліжко/місце – на двомісному дивані, на підлозі. І сплять разом незнайомі люди, ділячи на ніч один диван або одну ліжко

Туалетом в будинку користуватися не можна – він лише для господарів. Водою можна користуватися лише на вулиці. Там, на вулиці, є стіл, де можна з’їсти свій бутерброд. Так, постільна не змінюється в принципі, тому що колись. Один чоловік встає, на його місце лягає наступний. Хтось роздягається до білизни, а хтось спить прямо в одязі. Та прання постільної – це витрата порошку і води. Тому господиня розправляє постільна руками, надаючи йому застелений вигляд, і на теплу подушку лягає вже наступного постоялець…

Деякі господарі називають такі нічліжки “готелями”, хоча насправді це типові нічліжки. Там люди чекають ранку, щоб або виїхати, або бігти займати чергу в банк, або бігти в пенсійний фонд… Ніхто не поспішає затримуватися в таких будинках, де в одній кімнаті сплять відразу до 10 осіб. І ще, такі притулки – виключно для літніх людей. Та не кожен з постояльців здоровий, тому заразитися шкірними хворобами в таких ліжках можна на раз.

І мова не йде про бридливість (хто гидує, накривається з головою своєї кофтою і намагається спати). Кожен намагається забути те, що бачив, тих, з ким ночував… Нічого хорошого або яскравого в таких поїздках немає. Немає нічого приємного, тому що це бізнес для господарів таких будинків і для перевізників. І для тих, хто снує між Луганськом і найближчим українським містом, щоб заробити якомога більше грошей, поки є така можливість.

А ще можна знімати ліжко в поїздках, які стоять в “відстійниках”, або спати на кріслах в старих будинках культури. І якщо це нонсенс для кого-то, то для багатьох це сама справжня реальність – люди живуть так, проходять через це… Навряд чи для великого багатства. Скоріше, щоб жити трішки краще, харчуватися краще, вкладаючи половину кожної української пенсії в такі тур-вояжі, повні екстриму і непередбачуваних наслідків.