Тому до феодалізму. Навіщо Тимошенко мінімальний прохідний бар’єр

Юлія Тимошенко

Ідея Юлії Тимошенко зробити прохідний бар’єр у Верховну Раду настільки низькими, наскільки це можливо, при всій можливій вигоді для майбутнього президента, несе в собі серйозні ризики дроблення країни на феодальні князівства, пише ГК.

В рамках своєї виборчої кампанії Юлія Тимошенко відвідала Всеукраїнський молодіжний форум, де в якості компліменту молодим політикам запропонувала знизити прохідний бар’єр до парламенту з нинішніх 5 до 2%, «але можна і нижче». «Сьогодні коштує 5%-ний бар’єр входження до парламенту. Хоч одна молода партія подолає цей бар’єр? Ніколи! Нам треба фундаментально знижувати прохідний бар’єр», — заявила Тимошенко, додавши, що після зниження бар’єру Верховна Рада стане «політичним інкубатором», в якому молоді політики зможуть виховуватися, вчитися, демонструвати свою позицію, показувати країні і світові своє лідерство».

Наскільки буде корисним для країни перетворення вищого законодавчого органу влади в навчально-виховний центр для юних політичних талантів — питання, звичайно, дискусійне, але, якщо дивитися на ситуацію з точки зору Юлії Тимошенко, яка нехай ще й не виграла вибори, але вже бачить себе майбутнім президентом країни, її логіка зрозуміла і очевидна. Більш того, ідея знизити прохідний бар’єр з вуст Тимошенко звучить далеко не в перший раз. Ще на початку літа Юлія Володимирівна представила свою передвиборну програму «Новий курс України», з вшитою в неї конституційною реформою, яка разом з «парламентською республікою канцлеровского типу» передбачає зниження прохідного бар’єру як мінімум до 2%, а в ідеалі і до 1%.

Коротенько нагадаємо, що запропонована Тимошенко конституційна реформа передбачає ліквідацію інституту президентства, а вища виконавча влада буде належати канцлеру, яким автоматично стає перший номер списку перемогла на парламентських виборах партії. Крім того, парламентські вибори пропонується проводити в два тури, а партія, яка перемогла у другому, отримує мінімум 226 голосів у парламенті і врятована від необхідності створювати будь-які коаліції. При такій політичній системі мінімальний прохідний бар’єр — ідеальний інструмент для партії, яка перебуває при владі. Припустимо, що Тимошенко обирається президентом і тим або іншим способом впроваджує свою конституційну реформу. Тоді на парламентських виборах провладна «Батьківщина» буде мати за визначенням певним перевагою перед конкурентами у вигляді адмінресурсу, а необхідність набирати всього 2%, щоб потрапити в парламент, неминуче призведе до дроблення партійної системи. У результаті перемогти «Батьківщині» буде помітно легше, і після перемоги вона отримає свою більшість і купу дрібних фракцій у парламенті, з якими простіше і дешевше домовитися.

Зрозуміло, провести подібну глобальну конституційну реформу навіть після перемоги на президентських виборах Тимошенко буде дуже непросто, а то і зовсім неможливо. Але й при збереженні нинішньої політичної системи, зниження прохідного бар’єру може виявитися вигідно президенту. Візьмемо, наприклад, останні парламентські вибори 2014 р. якби тоді прохідний бар’єр становив 2%, то в парламент пройшли б шість партій, а майже в два рази більше — 11. Серед них, до речі, жодної молодої в розумінні Тимошенко. «Свобода» Олега Тягнибока, КПУ Петра Симоненка, «Сильна Україна» Сергія Тігіпка, «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка та «Заступ» Віри Ульянченко складно вважати партіями, нужденними в «інкубаторі». Лідери всіх цих політсил і фізично не дуже-то юні, і в політиці явно не новачки.