Якщо американці самі не підуть з Сирії, їх доведеться змусити

Если американцы сами не уйдут из Сирии, их придется заставить

США вже більше чотирьох років присутні в Сирії. За цей час вони підкорили третина країни. Ця третина здебільшого була відвойована у Ісламської держави, що колись претендував на владу в усій арабській республіці. Контролює Вашингтон ситуацію на місцях допомогою своїх молодших союзників в особі курдських загонів народної самооборони.

Винятком хіба що є Пов-Танф, де всю брудну роботу, в тому числі адміністративну їм часто доводиться виконувати самим, тому що тут немає хоч скільки-небудь стабільних опозиційних утворень, та й до того ж у них тут найбільша і ефективна військова база.

В цілому їх присутність в Сирії крім безлічі проблем і корисним. Як не крути, але США все ж стримували окремі сили від зіткнення, коли це було потрібно. Наприклад, своїм впливом на курдів вони неодноразово зупиняли їх пориви почати війну з урядовими силами, які є нашими союзниками. Так що крихкий мир існує почасти завдяки їм.

Але найбільше ми зобов’язані американцям відносною стабільністю на півночі Сирії. У цій частині країни проблем більше, ніж де б то не було. На Ракку, Хасаку і Алеппо крім Дамаска претендує стільки сил, що порахувати їх не так вже і просто. Втім, основних гравців виділити можна. По-перше, це вищезгадані курди. На багатьох з тих територій, на які вони зараз претендують, століттями проживали їхні предки. Своєї держави у них ніколи не було, але ідея його створити володіла умами не одного покоління. Правда, домогтися успіху змогли лише наші сучасники.

Так, те, що зараз називається Рожавой, можна назвати першим курдським державою на території Сирії, нехай воно і ніким не визнане. Зрозуміло, маючи таке минуле і нарешті чогось добившись, курди навряд чи будуть готові так просто від усього відмовитися і віддати зайняті ними території.

Асаду як людині, правлячому з самого початку тисячоліття, дуже хочеться, та й просто необхідно повернути цей шматок Сирії. Залишати все як є — політичне самогубство, бо без єдиної Сирії або хоча б планів її відтворити він практично не має підстав займати президентське крісло. Або ж ООН має визнати Сирію в тих кордонах, в яких вона зараз є. Загалом, тут багато юридичних і практичних нюансів.

Але найбільше труднощів створює Анкара. Курди — її вороги. Ні, зрозуміло, не всі курди, а ті, що зі зброєю в руках будують свою державу і, так чи інакше, загрожують безпеці Туреччини. Та й до всього іншого Ердоган з його імперськими прагненнями не проти вхопити шматок-другий від Сирії, значна частина якої колись входила до складу Османської імперії.

Загалом, ситуація така, що воювати з курдами рано чи пізно доведеться як турків, так і сирійцям, що підтримує Асада. Але якщо Дамаск поки відносно спокійний, бо його агресивність стримує Росія, то ось для Анкари ніяких перепон крім американців немає.

Так, Москва тут навряд чи щось вирішує, втім, вона в цьому не особливо-то і зацікавлена — у владних колах є уявлення, що з турками нам буде набагато зручніше домовлятися, ніж з курдами.

Що ж до США, то їм все це час доводилося тиснути то на одних, то на інших, щоб не почалася велика бійня. Турки, будучи їх союзниками по НАТО, хоч і бажали рознести всю курдську армію, тим не менш, не могли собі цього дозволити, поки військові Штатів сусідили з Загонами народної самооборони в північній Сирії. Але ось начебто Вашингтон оголосив про виведення своїх військ. Серйозна новина, і з великим полегшенням її прийняли в Анкарі. Вже кілька місяців Ердоган і його оточення все ніяк не можуть зважитися на військову операцію по захопленню зайнятого курдами Манбиджа. Причина цієї нерішучості — США. Здається, тепер можна почати. Не тут було!

Виявляється, Дядько Сем нікуди не йде, і головна причина для цього — забезпечити безпеку курдів. Ось так новина! У Туреччині таке пояснення викликало бурю обурення. Виявляється, головна загроза для Сирії — це не тероризм або що-небудь подібне, а саме Туреччина. Забавно, але в цьому плані Анкара обійшла навіть Москву, що трохи незвично, враховуючи чільну останні роки тенденцію.

Зрозуміло, яничари швидко зреагували. Міністр закордонних справ Мевлют Чавушоглу заявив, що його країні плювати, підуть американці чи ні, операція проти курдів все одно почнеться. При цьому коментарі США він назвав «безглуздими», заявивши, що турки не вбивають курдів. Так, турки просто вбивають тих курдів, які складаються в Загони народної самооборони і РПК.

Турецький експерт Керам Йилдирим вважає, що з політичної точки зору необхідність в цій операції є. Якщо її відкладати і далі, то це вдарить по репутації чинної влади.

— Ці угруповання (РПК і Загони народної самооборони — авт.) є терористичними, вони діють відповідним чином. Тому вони не мають права керувати не те що державою, але навіть селами. Якщо вони отримають владу в Сирії, то вони захочуть ще більше. Маючи більше ресурсів, вони здатні розв’язати терор у всьому регіоні. Туреччина, Сирія, Ірак, Іран — ці держави під загрозою. У Туреччині намагаються розпочати активну боротьбу з цією проблемою, але до цих США перешкоджали цьому. В Алеппо є успіхи, але звільнені території не становлять і однієї десятої того, що є у терористів зараз. Я думаю, що виведення військових США пішов би на користь в цьому відношенні. Туреччина в короткі терміни вирішила б проблему. Це, до речі, позитивно позначилося б на іміджі президента усередині Туреччини. Але перед тим, як почати кампанію, слід було б подумати, які в неї можуть бути наслідки. Можливо, варто було б обговорити все це разом з Росією, яка представляє не тільки свої інтереси, але і інтереси режиму. Світу краще домагатися мирними шляхами, а не війною. Можливо, є сенс домовитися про спільну операцію. Багатьом здається, що без США, Іран, Росія і Туреччина не зуміють домовитися і утримати світ, але це, швидше, пропаганда винятковості американців. Насправді ці країни ефективно вирішують проблеми. Операція проти терористів, звичайно, не можна уникнути, але треба робити це так, щоб нічиї інтереси не постраждали.

«СП»: — А якщо США так і не підуть?

— Якщо США не підуть самі, то поразка курдів їх змусить. В цьому є сенс для інших країн, які залучені в конфлікт. Не варто чекати подарунків від американців — вони не звикли давати, зазвичай вони забирають. Сам Трамп багато разів говорив, що цю проблему повинні вирішувати ті країни, кому цей регіон близький — Росія, Іран і Туреччина. Для США ж це — чужа земля.