G-30: Хто насправді керує Європою

G-30: Кто в действительности управляет Европой

Європа переживає сьогодні складні часи. А завтра вони можуть стати ще більш важкими. А післязавтра Європа як якась цивілізація, яка складалася протягом багатьох століть, може взагалі зникнути. Причин і проявів цього «занепаду Європи» (за Освальду Шпенглера) багато. Одна з причин та один із проявів «заходу» — втрата Європою свого суверенітету. Причому у Європи суверенітет ніхто не віднімав, вона сама від нього добровільно відмовилася. Процес цей отримав назву «європейська інтеграція».

І почався він начебто з безневинного і цілком виправданого кроку — ув’язнення в 1957 році Римського договору, учреждавшего «загальний ринок» для шести європейських країн (Німеччина, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург). Але, як кажуть, «апетит приходить під час їжі». Від «загального ринку» товарів (відмова від імпортних мит у взаємній торгівлі) Європа вирішила перейти до спільного ринку капіталу і робочої сили. А потім виникла ідея провести валютну інтеграцію. Для початку вирішили впровадити міжнародні розрахунки між європейськими країнами умовну грошову одиницю, що одержала назву ЕКЮ. Але і на цьому Європа не зупинилася. Вона задумала знищити національні валюти, замінивши їх загальної для всіх країн грошовою одиницею. Плюсів у цієї ідеї було приблизно стільки ж, скільки мінусів. Але всі плюси були «тут і зараз». А мінуси могли виникнути лише в майбутньому. Противників переходу на єдину валюту було багато, але їх опір було зламано. Для перемоги валютні інтегратори всіляко рекламували ті плюси, які виникнуть «тут і зараз». А середній європеєць слабкий і короткозорий, він завжди вибирає те, що «тут і зараз».

Двадцять років тому Європа перейшла «червону межу». 1 січня 1999 року з’явилася єдина європейська валюта «євро» у безготівковій формі, почався процес витіснення національних грошових одиниць в 11 європейських державах. З 1 січня 2002 року почалася емісія готівкових грошових знаків євро (банкнот і монет), в тому ж році процес витіснення національних грошей колективної і наднаціональною валютою євро в 11 державах завершився. Країни, які відмовилися від національних грошових одиниць, утворили так звану єврозону. В даний час в єврозоні вже налічується 19 держав.

Євро міцно зайняло друге місце після долара США в рейтингу світових валют за всіма показниками (частка у розрахунках, у міжнародних резервах, у операціях на валютному ринку ФОРЕКС) і т. д.

Деякий час країни, що ввійшли в єврозону, дійсно відчували ейфорію. Але не довго музика грала. Приблизно років п’ять, до тих пір, поки Європа не виявилася накритою хвилею світової фінансової кризи. На зміну фінансовій кризі прийшов боргова криза, яка триває досі і перспектив виходу Європи з нього не видно.

Європейський центральний банк як інструмент ліквідації європейської ідентичності

Плюси валютної інтеграції стали випаровуватися, а мінуси ставали все більш відчутними і навіть вбивчими. Країни, що увійшли в єврозону, втратили значну частину свого суверенітету. Вони поступилися його наднаціонального інституту під назвою «Європейський центральний банк (ЄЦБ). Серед всіх інститутів європейської інтеграції (Європарламент, Єврокомісія, Європейський рада та ін) ЄЦБ володіє найбільшою автономією. Фактично він подібно до будь-якого Центробанку «незалежний», але, напевно, незалежність ЄЦБ від тих держав, які його заснували, набагато більша, ніж навіть незалежність звичайного Центробанку від «свого» держави.

ЄЦБ був заснований 1 липня 1998 року для того, щоб почати емісію євро. Двадцятилітня історія існування ЄЦБ показує, що він не тільки володіє найбільшою «незалежністю» від європейських держав порівняно з іншими інститутами євроінтеграції, але що він за своїм впливом на життя Європи має найбільший вплив. Центральні банки країн-членів єврозони поступово втрачають свою роль, ЄЦБ забирає у них все більше повноважень, національним центральним банкам залишаються переважно технічні функції. «Витрати» добровільної передачі прав грошової емісії на наднаціональний рівень починають все гострішим відчуватися в європейських країнах. Влади окремих країн, що входять в єврозону, не можуть докричатися до такої високої інстанції, як ЄЦБ. В деяких країнах єврозони виникають настрої на користь відмови від євро і повернення до національних валют.

Так, влітку 2015 року Греція була на межі дефолту і загрожувала Брюсселю, що покине єврозону. У Брюсселі було прийнято рішення рятувати Грецію. Протягом трьох років Греція отримала від трійки кредиторів (ЄЦБ, Єврокомісія, МВФ) у цілому 86 млрд євро. Програма допомоги закінчилася в серпні минулого року. Думаю, що вже в цьому році Греція знову опиниться в складному фінансовому положенні і загрожуватиме Брюсселю виходом з єврозони.

Євро-валютний скептицизм посилюється

Не для кого не секрет, що євроскептицизм все більше захоплює Європу. Його різновид — євро-валютний скептицизм. Сьогодні він особливо проглядається в Італії, де до влади прийшли політики з таких партій, як «П’ять зірок» і «Ліга Півночі». Відносний рівень суверенного боргу Італії вже перевищив 130% ВВП (друге місце після Греції, де показник досяг планки в 180% ВВП). Влада Італії ставлять питання про списання країні боргів перед Європейським центральним банків на суму 250 млрд євро. Погрожуючи в іншому випадку покинути єврозону і повернутися до ліри. Здається парадоксальним, що навіть у Німеччині («локомотиві» євроінтеграції) намітилися настрої проти євро. Якийсь час євро-валютна інтеграція була на руку Німеччини, сприяючи розвитку її промисловості за рахунок деградації економік Греції, Італії, Іспанії, Португалії та деяких інших країн. Зараз ці країни опинилися в тяжкому становищі, і їм треба допомагати. А ось цього далеко не всі хочуть в Німеччині. Там є політики, які не тільки допускають можливість виключення з єврозони ряду країн, але вважають, що це треба робити обов’язково.

Отже, намітилися ознаки зупинки валютної інтеграції і навіть валютної дезінтеграції. Але це на рівні окремих європейських країн. А от в Брюсселі продовжують форсувати процеси знищення залишків європейського національного суверенітету в грошово-кредитній і фінансовій сферах. Наприклад, все частіше піднімається питання про те, що на рівні всієї єврозони виникла асиметрія: єдиний Центробанк є, а ось єдиного Мінфіну немає. Для єдиної Європи потрібно класичний тандем «Центробанк — Мінфін», який існує в будь-якій державі. Здається, вже на всіх рівнях ЄС вже узгоджено питання про те, що з 2021 року буде формуватися єдиний бюджет єврозони.

Але якщо про єдиному європейському бюджеті єврозони сьогодні говорять багато світових ЗМІ, ще один сюжет, що відноситься до теми грошової і фінансової політики Європи, опинився за кадром багатьох ЗМІ.

Європою управляє «Група тридцяти»

Сама історія почалася ще в січні минулого року і стосується фігури президента Європейського центрального банку Маріо Драгі. Коротко викладу її, і ви зрозумієте, чому я пов’язую з Росією. На початку минулого року світові ЗМІ передали дуже лаконічну інформацію, що має відношення до життя Європейського союзу (ЄС). Омбудсмен ЄС Емілі о’рейлі закликала вищих посадових осіб Європейського центрального банку (ЄЦБ) припинити участь у засіданнях «Групи тридцяти» — G30. У всіх на слуху G-7, G-8, G-20. Деякі ерудити знають ще G-10. А ось G-30 була відома лише вузькому колу людей. Завдяки Емілі о’рейлі «Група тридцяти» отримала хорошу «засвічення».

З’ясувалося, що у G-30 є навіть свій сайт, правда, дуже лаконічний. Дещо з нього все-таки можна «націдити». Група була створена в 1978 році банкіром Джеффрі Беллом за участю Фонду Рокфеллера. Штаб-квартира знаходиться у Вашингтоні (США). За словесним лушпинням PR-інформації, розміщеної на сайті, проглядається, що група формулює рекомендації для Центробанків провідних світових банків. Учасники зустрічей далі беруть участь у реалізації прийнятих рекомендацій, використовуючи свої адміністративні можливості, зв’язки і вплив. Раз група була створена за сприяння Фонду Рокфеллерів, то важко собі уявити, щоб за G-30 не стояв Девід Рокфеллер, який помер на 102-му році в березні 2017 року. Більшу частину свого життя він керував одним з найбільших у світі приватних банків Chase Manhattan Bank.

На сьогоднішній день у групі фактично 33 члени. Всі вони — банкіри з світовими іменами, керівники найбільших Центробанків і приватних комерційних та інвестиційних банків (з розряду тих, які сьогодні Банк міжнародних розрахунків відносить до «системоутворюючим»). Деякі персони на сайті представляються як «колишні», інші — як «діючі». Але ми прекрасно розуміємо, що в світі «господарів грошей» «колишніх» не буває. Перерахую лише «керівну верхівку» G-30 (у квадратних дужках — позиція/посада у «зовнішньому» світі):

Голова ради директорів групи (Chairman of the Board of Trustees) — Яків Френкель (Jacob A. Frenkel) [голова банку JPMorgan Chase International].

Голова групи (Chairman) — Тарман Шанмугаратнам (Tharman Shanmugaratnam) [заступник прем’єр-міністра і міністр-координатор з економічної і соціальної політики Сінгапуру (Deputy Prime Minister and Coordinating Minister for Economic and Social Policies, Singapore)].

Підскарбій групи (Treasurer) — Гуилермо Ориц (Guillermo Ortiz), [голова інвестиційного банку BTG Pactual Mexico].

Заслужений голова (Chairman Emeritus) — Пол Волкер (Paul A. Volcker) [колишній голова Федеральної резервної системи США].

Почесний голова (Honorary Chairman) — Джин-Клод Тріше (Jean – Claude Trichet) [колишній президент Європейського центрального банку].

У списку членів Групи ми знаходимо і нині діючого президента ЄЦБ Маріо Драгі, який «засвітився» в січні минулого року, коли омбудсмен ЄС заявила, що його членство в G-30 породжує «конфлікт інтересів». Чому чиновник Європейського союзу зажадала, щоб Європейський центральний банк (ЄЦБ) припинив участь у засіданнях G30? У Групі тридцяти беруть участь керівники та представники низки банків, які перебувають під наглядом ЄЦБ. Такі негласні контакти фінансового регулятора з піднаглядними інститутами заборонені правилами ЄС.

Європа в черговий раз програла «господарям грошей»

Але насправді все набагато серйозніше. Адже Емілі о’рейлі підняла питання не з власної ініціативи. Її змусили зробити десятки тисяч європейських громадських активістів-антиглобалістів, яких дуже турбувало те, що банківською системою Європейського союзу управляє навіть не Європейський центральний банк, а більш висока інстанція. А саме — «Група тридцяти». А Маріо Драгі лише отримує від G-30 вказівки і втілює їх у життя. Сам по собі ЄЦБ має особливий статус, фактично він не підконтрольний ні Європарламенту, ні Єврокомісії, ні інших інституцій Європейського союзу. А тут ще з’ясовується, що навіть над ЄЦБ є більш висока інстанція, звана G-30, яка не тільки нікому не підконтрольна, але про існування якої багато хто навіть не здогадувалися.

Вкрадливий і обережний Маріо Драгі відреагував на заяву омбудсмена незвично різко і категорично: «брав участь (у роботі G-30) і буду брати участь». За нашими відомостями, Драгі протягом останнього року кілька разів їздив на зустрічі Групи. А ось Брюссель опинився в замішанні, не знаючи, як реагувати на сформовану ситуацію. Зрештою, справа перекочувала в Європарламент, на який і поклали почесний обов’язок підготувати рішення. Пристрасті серед депутатів кипіли. Група депутатів, що складається з євроскептиків і лівих, підготувала проект поправок до прийнятої раніше Європарламентом резолюції за підсумками розгляду річного звіту ЄЦБ за 2017 рік. Суть поправок — заборонити Маріо Драгі та інших чиновників ЄЦБ брати участь в роботі «секретної» «Групи тридцяти». Спочатку проект поправок підтримали 181 депутатів, проти висловилися 439 депутатів.

Прихильники Драгі та його курсу запропонували свій варіант, який залишав на розсуд Європейського центрального банку рішення питань про те, брати чи не брати участь в роботі G-30 (і інших подібних груп і організацій), керуючись необхідністю проведення «правильної грошової політики в Європейському союзі. Як видно, суть поправок була вихолощена, вийшов документ «ні про що» (у звичному стилі Європарламенту). І ось у середині січня 2019 року відбулося остаточне голосування за варіантом поправок «ні про що». Ось його результати: за — 500 голосів; проти — 115; утрималися — 19.

Говорячи простою мовою, Маріо Драгі, а також наступні президенти ЄЦБ отримали повне право брати участь у роботі будь-яких секретних організацій, посилаючись на необхідність розробки «правильної грошової політики. Євроскептики, антиглобалісти і ліві кваліфікували дане рішення «народних обранців» «Єдиної Європи» як остаточне знищення суверенітету Європи, передачу її під повний контроль «господарів грошей».