Михайло Гриншпон: космічний «распильщик» України. ЧАСТИНА 1

Михайло Гриншпон

Іноді вони повертаються ті, хто дерибанив українську землю, грабував українську армію і крав бюджетні асигнування, а потім на кілька років заліг на дно, сподіваючись, що їхні минулі «подвиги» забудуться. Повертаються тому, що просто не можуть не дерибанити і не розпилювати знову. Ось так у стрічці столичних новин знову промайнуло ім’я Михайла Гриншпона, і знову в контексті чергової скандальної історії, пов’язаної з нерухомістю. Втім, як з’ясував, Гриншпон провертав спритні афери не тільки із землею, але з військово-транспортною авіацією, і навіть на навколоземній орбіті!

 

Два старовинних будинку на вулиці Тургенєвській, №17 та №19, вже кілька років являють собою декорацію до зйомок фільмів про Велику Вітчизняну. У одного з них навіть немає ні даху, ні перекриттів – як ніби він таким і залишився з 1943 року. Однак ще десять років тому, коли будівлі купила компанія «Українська індустріальна група», вони мали пошарпаний, але цілком житловий вигляд. А потім вони опинилися пам’ятками архітектури Києва, які не можна просто так взяти й знести, щоб побудувати ще одну висотку або автостоянку. І тоді їхні власники, за порадою свого друга і партнера Михайла Гриншпона, вирішили трошки почекати поки будівлі не застаріють настільки, що перетворяться в аварійні. А судячи з того, що хтось вже зняв з них дах і вирізав перекриття, то їм явно вирішили допомогти прийти у непридатний стан…

 

Київ, Тургенєвська 17

Київ, Тургенєвська 19

Бандитський синдикат

Михайло Петрович Гриншпон народився 5 грудня 1952 року, імовірно в селі Майдан, де він був прописаний за адресою Червоноармейская-3, невідомого якого району (а селищ Майдан в Україні дві дюжини). Ця невизначеність зумовлена тим, що колишній радник міністра оборони України (1996-2000), а потім радник голови Державного космічного агентства (2003-2014) немов вымарывает у відкритих джерелах всяку інформацію про своє життя і діяльності. За кількістю «мертвих» посилань в пошукових системах, видають «сторінка змінена» або «сторінка видалена», Михайло Гриншпон, мабуть, входить в топ найбільш маскуються українських бізнесменів і екс-чиновників. Чим і привертає до себе увагу, адже відсутність інформації, а тим більше втрата інформація – це теж інформація до роздумів. Гриншпон і раніше з’являвся у ЗМІ не часто, а про його перевазі прихованих методів і тіньових схем красномовно говорять навіть його колишні посади: він завжди волів залишатися безбарвним радником, сірим кардиналом, хоча за своїм впливом набагато перевершував тих, кому давав свої поради.

З 1974 по 1990 рік Михайло Гриншпон працював на керівних посадах в АТП-1 «Київміськбуду»: починаючи з інженера і закінчуючи заступником директора. Так що він напевно мав давні відносини з ще одним відомим столичним будівельником Григорієм Суркісом. Потім він зайнявся бізнесом: у 1990-1991 рр. Гриншпон очолював Київську філію консорціуму «Радон», потім був директором фірми «Интеркрез» і директором Київської регіональної дирекції НВО «Дон», у 1993 став співзасновником «Київ-Донбас». А ось потім він став фігурантом однієї дуже цікавої кримінальної історії – точніше, історії, тісно пов’язаної з кримінальним світом того часу.

Про неї лише через двадцять років повідав колишній член україно-американської «російської мафії» (єврейського походження) Леонід Ройтман. У своєму скандальному викривальному інтерв’ю він назвав чимало гучних прізвищ політиків і бізнесменів (тодішніх і нинішніх, «замовлених» і ще живих), серед яких згадав і Михайла Гриншпона.

За словами Ройтмана, в 1994-му новий український президент Леонід Кучма тільки-тільки почав знайомитись зі своєю дуже непростою роллю: його спробували взяти в оборот вже сформувалися ОЗУ і напівкримінальні корпорації, які виставили йому свої вимоги. Зокрема, лідер донецького ОЗУ Ахать Брагін (Алік Грек) хотів, щоб Кучма віддав під його контроль всі газові схеми в Україні, і в іншому випадку погрожував президенту замахами. Після цього Кучма, через Кобзона і Лужкова, звернувся за допомогою до «міжнародного авторитету» В’ячеславу Іванькову (Мішка Япончик). Іваньков в той час уже жив у США і мав спільні справи» з угрупованням Семена Могилевича — в яку входили або були з нею пов’язані такі персонажі, як Олег

Олександр Левін

Асмаков (Алік Магадан), Моня Ельсон, Леонід Ройтман, брати Константиновські. Загалом, за словами Ройтмана, «людина від донецьких» був запрошений на переговори аж до Нью-Йорк, і цією людиною був Михайло Гриншпон. А разом з ними на цій зустрічі був присутній Олександр Левін (людина Могилевича), який якраз повертався в Україну після декількох років еміграції.

Яке саме відношення Михайло Гриншпон тоді мав до «донецьких», Ройтман не уточнив. Є думка, що він був лише парламентером, посередником, і представляв не стільки ОЗУ Брагіна, скільки пов’язаних з ним донецьких чиновників – які вийшли на нього, як на людину, що має великі зв’язки в Києві. А інформація про те, що в Нью-Йорк Михайло Гриншпон їздив уже будучи співзасновником і керівником компанії «Київ-Донбас», говорить про його прямого зв’язку з іншим засновником цієї компанії Віктором Тополовим. Теж вельми скритною людиною, хоча і не настільки завзято вытирающим своє минуле.

Підсумком нью-йоркської зустрічі стало об’єднання «Київ-Донбасу» (Тополов, Гриншпон) з активами угруповання Могилевича-Асмакова. За інформацією джерел SKELET-info, Могилевич не тільки припинив претензії Аліка Грека до Кучми, але і викинув «донецьких» з «Київ-Донбасу», забравши їх частку, для чого в кінці 1994 року компанію перереєстрували в холдинг. Так новими акціонерами «Київ-Донбас» стали Асмаков (перебрався назад в Київ управляти бізнесом, пізніше частку вбитого Асмакова заберуть собі Константиновські), Ройтман і Левін — останній же став керувати нею разом з Гриншпоном. Судячи з того, що Гриншпон (як і Тополов) при цьому нічого не втратив, він явно знайшов спільну мову з бандитами Могилевича ще в Нью-Йорку, а може бути і раніше – але тільки в своїх інтересах, а не в інтересах ОЗУ Ахатя Брагіна, який через кілька місяців був убитий.

Як розікрали військово-транспортну авіацію України

25 грудня 1997 року на пленарному засіданні Верховної Ради розглядалося питання телефонізації інвалідів Великої Вітчизняної, і депутати сперечалися про те, де взяти необхідні для цього кошти. І тут слово взяв член комітету по боротьбі з організованою злочинністю Анатолій Єрмак, який заявив наступне:

«Сьогодні Збройні сили розтаскуються, розпродаються. Я можу навести дуже багато прикладів, коли такі люди, як Гриншпон або знімають подібні літаки і техніку прямо з бойового чергування, розбазарюють її, а з цього ні Збройні сили нічого не мають, ні ті, хто захищає державу!»

Однак і народні депутати, і присутні в залі представники Кабміну, виявилися глухими до слів Єрмака, кращим підтвердженням чого було створення в листопаді того ж 1997 року (всього за місяць до цього виступу) державного підприємства «Українська авіаційна транспортна компанія» (ДП «УАТК»). Її створення лобіював

Микола Маяк

радник міністра оборони Михайло Гриншпон, а очолив Микола Маяк – і це не дивлячись на те, що обидва вони вже мали більш ніж скандальну корумповану репутацію.

 

Ще в 1995-му Микола Маяк, який був засновником ТОВ «Авитер» і розробив схеми використання парку військово-транспортної авіації України в інтересах комерції, доклав руку до створення «Міжнародної авіакомпанії «Антонов Аэротрек». На її баланс передали «по залишковій вартості» (за копійки) 20 військово-транспортних Ан-12. Дуже скоро «Антонов Аэротрэк» збанкрутувала, а її літаки кудись «упорхнули» — то в Африку, то чи в Китай, чи у Йорданію. Але на цьому Маяк не зупинився, у нього визрів куди більш масштабний проект! А допоміг йому в цьому Михайло Гриншпон, який з 1996 року прилаштувався на посаді радника глави Міноборони Олександра Кузьмука поєднуючи цю роботу з керівництвом компанії «Київ-Донбас», де він у своєму офісі брав генералів, директорів ВПК і армійських підрядників. За наявною інформацією, Гриншпон спочатку займався паливний питання, ось тільки джерела розходяться в думках, чим саме займалися тоді структури «Київ-Донбасу»: чи продавали армії пальне за завищеними цінами, то скуповували його за копійки зі стратегічних запасів (можливо, і те, і інше).

Дуже швидко Гриншпон став у Міноборони куди впливовою і значно фігурою, ніж сам Кузьмук. У 1996-98 р. р. Гриншпон навіть очолював спортивний клуб ЦСКА (і створив на його базі ТОВ кілька). Однак найбільш Гриншпон досяг успіху в трьох напрямках: продаж української зброї за кордон (особливо у вічно воюючу Африку), в корупційних закупівлі для ЗСУ, і у використанні української військово-транспортної авіації для комерційного бізнесу і контрабанди. Літаками Гриншпон займався, стоячи за спиною Миколи Маяка, а от нагріти руки на закупівлі йому вдавалося в парі з заступником міністра оборони з господарської діяльності і матеріального

Анатолій Довгополий

забезпечення Анатолієм Степановичем Довгополым (1996-2000). Колишній інженер київського КБ заводу «Арсенал» виявився доволі кмітливим комерсантом!

 

Діяльність Михайла Гриншпона і його ділових партнерів у Міноборони принесла українським збройним силам непоправної шкоди: фактично вони були розграбовані і зруйновані. Так, ДП «УАТК» були віддані 175 транспортних літаків і вертольотів (майже весь військово-транспортний парк ВСУ), серед них 99 Іл-76ДМ, 20 Мі-8, а також військові аеродроми в Запоріжжі, Стрию та Узині. Вже через місяць після створення «УАТК» Гриншпон і Маяк домоглися дозволу заробляти кошти для ремонту авіапарку шляхом комерційного використання літаків і продажу «списаної» техніки і запасних частин. Однак, незважаючи на те, що літаки «УАТК» без зупинок возили над Африкою озброєння, тубільні війська і контрабанду, компанія декларувала багатомільйонні збитки (28 мільйонів за період 1998-2002 р. р. р). І це при тому, що її літаки поверталися в Україну з повними коробками готівкових доларів: митники двічі знаходили такі сюрпризи, не рахуючи контрабандних сигарет і алкоголю. Секрет був просто: Маяк і Гриншпон переводили літаки «УАТК» в суборенду своїм компаніям, які забирали собі весь прибуток, а ось витрати з експлуатації машин лягали на «УАТК».

А от за якою вартістю Гриншпон і Маяк продавали нібито списані машини: три Ан-26 за 600 тисяч доларів (1999-й, Ангола), 4 Іл-76 плюс «запасні» авіадвигуни за 8,132 мільйона (2000 рік). Крім того, нещадно експлуатовані машини потрапляли в катастрофи (за 5 років тільки в Африці загинули 23 українських льотчиків). До 2001 року парк «УАТК» скоротився на третину (до 2008 в кілька разів), і саме з цього почалося знищення української військово-транспортної авіації. Дійшло до того, що повітряно-десантні війська України перетворилися, по суті, в звичайну мотопехоту – тому що масштабні навчання з десантування особового складу і техніки залишилися в минулому. Це позначилося потім в 2014 році, коли швидко перекинути в Крим вірні Україні військові частини виявилося просто нічим.

 

Сергій Варіс, для

 

ПРОДОВЖЕННЯ СЛІДУЄ…