Іноді вони повертаються ті, хто дерибанив українську землю, грабував українську армію і крав бюджетні асигнування, а потім на кілька років заліг на дно, сподіваючись, що їхні минулі «подвиги» забудуться. Повертаються тому, що просто не можуть не дерибанити і не розпилювати знову. Ось так у стрічці столичних новин знову промайнуло ім’я Михайла Гриншпона, і знову в контексті чергової скандальної історії, пов’язаної з нерухомістю. Втім, як з’ясував, Гриншпон провертав спритні афери не тільки із землею, але з військово-транспортною авіацією, і навіть на навколоземній орбіті!
Два старовинних будинку на вулиці Тургенєвській, №17 та №19, вже кілька років являють собою декорацію до зйомок фільмів про Велику Вітчизняну. У одного з них навіть немає ні даху, ні перекриттів – як ніби він таким і залишився з 1943 року. Однак ще десять років тому, коли будівлі купила компанія «Українська індустріальна група», вони мали пошарпаний, але цілком житловий вигляд. А потім вони опинилися пам’ятками архітектури Києва, які не можна просто так взяти й знести, щоб побудувати ще одну висотку або автостоянку. І тоді їхні власники, за порадою свого друга і партнера Михайла Гриншпона, вирішили трошки почекати поки будівлі не застаріють настільки, що перетворяться в аварійні. А судячи з того, що хтось вже зняв з них дах і вирізав перекриття, то їм явно вирішили допомогти прийти у непридатний стан…
Київ, Тургенєвська 17
Київ, Тургенєвська 19
Бандитський синдикат
Михайло Петрович Гриншпон народився 5 грудня 1952 року, імовірно в селі Майдан, де він був прописаний за адресою Червоноармейская-3, невідомого якого району (а селищ Майдан в Україні дві дюжини). Ця невизначеність зумовлена тим, що колишній радник міністра оборони України (1996-2000), а потім радник голови Державного космічного агентства (2003-2014) немов вымарывает у відкритих джерелах всяку інформацію про своє життя і діяльності. За кількістю «мертвих» посилань в пошукових системах, видають «сторінка змінена» або «сторінка видалена», Михайло Гриншпон, мабуть, входить в топ найбільш маскуються українських бізнесменів і екс-чиновників. Чим і привертає до себе увагу, адже відсутність інформації, а тим більше втрата інформація – це теж інформація до роздумів. Гриншпон і раніше з’являвся у ЗМІ не часто, а про його перевазі прихованих методів і тіньових схем красномовно говорять навіть його колишні посади: він завжди волів залишатися безбарвним радником, сірим кардиналом, хоча за своїм впливом набагато перевершував тих, кому давав свої поради.
З 1974 по 1990 рік Михайло Гриншпон працював на керівних посадах в АТП-1 «Київміськбуду»: починаючи з інженера і закінчуючи заступником директора. Так що він напевно мав давні відносини з ще одним відомим столичним будівельником Григорієм Суркісом. Потім він зайнявся бізнесом: у 1990-1991 рр. Гриншпон очолював Київську філію консорціуму «Радон», потім був директором фірми «Интеркрез» і директором Київської регіональної дирекції НВО «Дон», у 1993 став співзасновником «Київ-Донбас». А ось потім він став фігурантом однієї дуже цікавої кримінальної історії – точніше, історії, тісно пов’язаної з кримінальним світом того часу.
Про неї лише через двадцять років повідав колишній член україно-американської «російської мафії» (єврейського походження) Леонід Ройтман. У своєму скандальному викривальному інтерв’ю він назвав чимало гучних прізвищ політиків і бізнесменів (тодішніх і нинішніх, «замовлених» і ще живих), серед яких згадав і Михайла Гриншпона.
За словами Ройтмана, в 1994-му новий український президент Леонід Кучма тільки-тільки почав знайомитись зі своєю дуже непростою роллю: його спробували взяти в оборот вже сформувалися ОЗУ і напівкримінальні корпорації, які виставили йому свої вимоги. Зокрема, лідер донецького ОЗУ Ахать Брагін (Алік Грек) хотів, щоб Кучма віддав під його контроль всі газові схеми в Україні, і в іншому випадку погрожував президенту замахами. Після цього Кучма, через Кобзона і Лужкова, звернувся за допомогою до «міжнародного авторитету» В’ячеславу Іванькову (Мішка Япончик). Іваньков в той час уже жив у США і мав спільні справи» з угрупованням Семена Могилевича — в яку входили або були з нею пов’язані такі персонажі, як Олег
Асмаков (Алік Магадан), Моня Ельсон, Леонід Ройтман, брати Константиновські. Загалом, за словами Ройтмана, «людина від донецьких» був запрошений на переговори аж до Нью-Йорк, і цією людиною був Михайло Гриншпон. А разом з ними на цій зустрічі був присутній Олександр Левін (людина Могилевича), який якраз повертався в Україну після декількох років еміграції.
Яке саме відношення Михайло Гриншпон тоді мав до «донецьких», Ройтман не уточнив. Є думка, що він був лише парламентером, посередником, і представляв не стільки ОЗУ Брагіна, скільки пов’язаних з ним донецьких чиновників – які вийшли на нього, як на людину, що має великі зв’язки в Києві. А інформація про те, що в Нью-Йорк Михайло Гриншпон їздив уже будучи співзасновником і керівником компанії «Київ-Донбас», говорить про його прямого зв’язку з іншим засновником цієї компанії Віктором Тополовим. Теж вельми скритною людиною, хоча і не настільки завзято вытирающим своє минуле.
Підсумком нью-йоркської зустрічі стало об’єднання «Київ-Донбасу» (Тополов, Гриншпон) з активами угруповання Могилевича-Асмакова. За інформацією джерел SKELET-info, Могилевич не тільки припинив претензії Аліка Грека до Кучми, але і викинув «донецьких» з «Київ-Донбасу», забравши їх частку, для чого в кінці 1994 року компанію перереєстрували в холдинг. Так новими акціонерами «Київ-Донбас» стали Асмаков (перебрався назад в Київ управляти бізнесом, пізніше частку вбитого Асмакова заберуть собі Константиновські), Ройтман і Левін — останній же став керувати нею разом з Гриншпоном. Судячи з того, що Гриншпон (як і Тополов) при цьому нічого не втратив, він явно знайшов спільну мову з бандитами Могилевича ще в Нью-Йорку, а може бути і раніше – але тільки в своїх інтересах, а не в інтересах ОЗУ Ахатя Брагіна, який через кілька місяців був убитий.
Як розікрали військово-транспортну авіацію України
25 грудня 1997 року на пленарному засіданні Верховної Ради розглядалося питання телефонізації інвалідів Великої Вітчизняної, і депутати сперечалися про те, де взяти необхідні для цього кошти. І тут слово взяв член комітету по боротьбі з організованою злочинністю Анатолій Єрмак, який заявив наступне:
«Сьогодні Збройні сили розтаскуються, розпродаються. Я можу навести дуже багато прикладів, коли такі люди, як Гриншпон або знімають подібні літаки і техніку прямо з бойового чергування, розбазарюють її, а з цього ні Збройні сили нічого не мають, ні ті, хто захищає державу!»
Однак і народні депутати, і присутні в залі представники Кабміну, виявилися глухими до слів Єрмака, кращим підтвердженням чого було створення в листопаді того ж 1997 року (всього за місяць до цього виступу) державного підприємства «Українська авіаційна транспортна компанія» (ДП «УАТК»). Її створення лобіював
радник міністра оборони Михайло Гриншпон, а очолив Микола Маяк – і це не дивлячись на те, що обидва вони вже мали більш ніж скандальну корумповану репутацію.
Ще в 1995-му Микола Маяк, який був засновником ТОВ «Авитер» і розробив схеми використання парку військово-транспортної авіації України в інтересах комерції, доклав руку до створення «Міжнародної авіакомпанії «Антонов Аэротрек». На її баланс передали «по залишковій вартості» (за копійки) 20 військово-транспортних Ан-12. Дуже скоро «Антонов Аэротрэк» збанкрутувала, а її літаки кудись «упорхнули» — то в Африку, то чи в Китай, чи у Йорданію. Але на цьому Маяк не зупинився, у нього визрів куди більш масштабний проект! А допоміг йому в цьому Михайло Гриншпон, який з 1996 року прилаштувався на посаді радника глави Міноборони Олександра Кузьмука поєднуючи цю роботу з керівництвом компанії «Київ-Донбас», де він у своєму офісі брав генералів, директорів ВПК і армійських підрядників. За наявною інформацією, Гриншпон спочатку займався паливний питання, ось тільки джерела розходяться в думках, чим саме займалися тоді структури «Київ-Донбасу»: чи продавали армії пальне за завищеними цінами, то скуповували його за копійки зі стратегічних запасів (можливо, і те, і інше).
Дуже швидко Гриншпон став у Міноборони куди впливовою і значно фігурою, ніж сам Кузьмук. У 1996-98 р. р. Гриншпон навіть очолював спортивний клуб ЦСКА (і створив на його базі ТОВ кілька). Однак найбільш Гриншпон досяг успіху в трьох напрямках: продаж української зброї за кордон (особливо у вічно воюючу Африку), в корупційних закупівлі для ЗСУ, і у використанні української військово-транспортної авіації для комерційного бізнесу і контрабанди. Літаками Гриншпон займався, стоячи за спиною Миколи Маяка, а от нагріти руки на закупівлі йому вдавалося в парі з заступником міністра оборони з господарської діяльності і матеріального
забезпечення Анатолієм Степановичем Довгополым (1996-2000). Колишній інженер київського КБ заводу «Арсенал» виявився доволі кмітливим комерсантом!
Діяльність Михайла Гриншпона і його ділових партнерів у Міноборони принесла українським збройним силам непоправної шкоди: фактично вони були розграбовані і зруйновані. Так, ДП «УАТК» були віддані 175 транспортних літаків і вертольотів (майже весь військово-транспортний парк ВСУ), серед них 99 Іл-76ДМ, 20 Мі-8, а також військові аеродроми в Запоріжжі, Стрию та Узині. Вже через місяць після створення «УАТК» Гриншпон і Маяк домоглися дозволу заробляти кошти для ремонту авіапарку шляхом комерційного використання літаків і продажу «списаної» техніки і запасних частин. Однак, незважаючи на те, що літаки «УАТК» без зупинок возили над Африкою озброєння, тубільні війська і контрабанду, компанія декларувала багатомільйонні збитки (28 мільйонів за період 1998-2002 р. р. р). І це при тому, що її літаки поверталися в Україну з повними коробками готівкових доларів: митники двічі знаходили такі сюрпризи, не рахуючи контрабандних сигарет і алкоголю. Секрет був просто: Маяк і Гриншпон переводили літаки «УАТК» в суборенду своїм компаніям, які забирали собі весь прибуток, а ось витрати з експлуатації машин лягали на «УАТК».
А от за якою вартістю Гриншпон і Маяк продавали нібито списані машини: три Ан-26 за 600 тисяч доларів (1999-й, Ангола), 4 Іл-76 плюс «запасні» авіадвигуни за 8,132 мільйона (2000 рік). Крім того, нещадно експлуатовані машини потрапляли в катастрофи (за 5 років тільки в Африці загинули 23 українських льотчиків). До 2001 року парк «УАТК» скоротився на третину (до 2008 в кілька разів), і саме з цього почалося знищення української військово-транспортної авіації. Дійшло до того, що повітряно-десантні війська України перетворилися, по суті, в звичайну мотопехоту – тому що масштабні навчання з десантування особового складу і техніки залишилися в минулому. Це позначилося потім в 2014 році, коли швидко перекинути в Крим вірні Україні військові частини виявилося просто нічим.
Сергій Варіс, для
ПРОДОВЖЕННЯ СЛІДУЄ…