«Колишніх власників “Привату” не буває». Що чекає найбільший банк України після виборів

Фактор Привату в українській політиці виконує приблизно таку ж функцію передвиборної «афектації», яку грав в римському сенаті Карфаген. І якщо для одних Приват повинен бути націоналізований, то для інших — «врахувати інтереси колишніх власників».

Зовсім недавно, колишній власник банку і за сумісництвом олігарх Ігор Коломойський у своєму інтерв’ю ВВС заявив буквально наступне: «Я можу хоч завтра приїхати в Україну. Проти мене немає ніяких звинувачень. Але я турбуюся, що, враховуючи кількість судових процесів між мною особисто і НБУ або ПриватБанком, мені через суд заборонять виїзд з країни».

Таким чином, незавершені судові тяжби, пов’язані з Приватом, тиснуть Коломойському «на улюблений мозоль», не кажучи вже про те, що ризик блокування активів, як в Україні, так і за кордоном, в якості забезпечувального заходу до цих пір залишається досить високим.

Достатньо, щоб відчувати до даної ситуації, коли вся бізнес-імперія перебуває в вандамовском «негативному шпагаті», таку особисту неприязнь, що їсти не можу». Вести бізнес, коли не усунутий базовий ризик у вигляді чергової судової атаки на активи, дуже складно. Порушуються ключові операційні ланцюжка, не кажучи вже про проблеми з фондуванням.

Як казав герой Шукшина з «червоної Калини»: «Я нервую, тому що мені гроші палять стегно. Сто листів. Їх же треба взлохматить?» А як взлохмачивать, якщо доводиться вести судову війну на кілька фронтів, включаючи «перший київський» і «другий лондонський».

Враховуючи, що вітчизняні олігархи люблять «класти яйця в різні політичні кошики, на нинішніх виборах точно є кандидати, які можуть «згенерувати» нові підходи до проблеми найбільшого банку країни.

Мова, звичайно, не йде про те, що комусь спаде в голову повернути його назад. Враховуючи всі ті метаморфози, які відбулися з Приватом за останні роки, колишнім власникам він, швидше за все, вже не потрібен. В Україні, звичайно, бувало всяке, але зазвичай потерпілі власники деяких активів завжди погоджуються на компенсацію збитку. Як кажуть, двічі в один банк не ввійдеш.

Тим більше що Ігорю Коломойському поки супроводжує фарт в судах. Лондонських. Справа в тому, що лондонські судді, ознайомившись з судовим кейсом Привату, виявилися в стані тимчасового когнітивного дисонансу, розумно дивуючись, чому відносно фігурантів справи, яких звинувачують у виведенні капіталу з банку, досі немає закінчених на батьківщині судових справ з вступили в законну силу вироками.

Саме тому англійські судді піднатужитися і послали «м’ячик» назад в рідні пенати сторін, що сперечаються, щоб вони спершу визначилися, хто кому винен в домашніх умовах.

Але нас більше цікавить не ця сага про націоналізацію, а яка доля чекає банк після виборів.

Сьогодні від кредитного портфеля банку залишилися «ріжки та ніжки»: 53 млрд грн з яких на портфель юридичних осіб припадає лише 13,3 млрд. Понад 214 млрд грн пішло в резерви під непрацюючі кредитні активи. При цьому в пасивах банку сидять кошти юридичних осіб (44 млрд грн) і фінансові ресурси населення (176 млрд грн), з яких 67 млрд, або 38%, являють собою кошти до запитання, то є самий що ні на є «текучий» пасив.

Стабільність даної конструкції забезпечується портфелем ОВДП, які були внесені державою в статутний капітал після націоналізації, а також були куплені банком самостійно. Мова йде про портфелі з балансовою вартістю понад 166 млрд грн. За допомогою цієї раптово з’явилася четвертої «ніжки» та забезпечується стабільність системної фінансової установи. Правда, з накопиченими збитками у розмірі 187 млрд грн, в результаті чого статутний капітал 206 млрд скукожілся, як шагренева шкіра, до 35,2 млрд грн з урахуванням переоцінок і резервних фондів.

Ключовим елементом при оцінці стабільності банків зараз стає регулярний стрес-тестування. Серед методологічних інструментів виділяється показник LCR — коефіцієнт короткострокової ліквідності. Даний індикатор повинен допомогти НБУ визначати вразливість банків внаслідок активації короткострокових шоків ліквідності. Його розробка базується на стандартах Базеля 3.

Якщо описати даний індикатор простими словами, LCR показує, яку частку становлять ліквідні активи банку від тієї суми, яка необхідна йому для покриття інтенсивного відтоку клієнтських коштів протягом 30 днів.

Методологія LCR ґрунтується на таких припущеннях: під час кризи, протягом 30 днів фізичні особи забирають з будь-якого банку в середньому не менше 20% своїх коштів з рахунків до запитання і не менш 10% строкових вкладів, термін дії яких закінчується в горизонті найближчого місяця. При цьому, корпоративні клієнти вимітають понад 40% своїх коштів, а банки — 100%.

Шок відтоку ліквідності для такого банку, як Приват, можна оцінити приблизно в 30 млрд грн протягом 30 днів кризи, а його готівкові кошти зможуть покрити лише частину цієї суми, тобто для збереження платоспроможності державі в такому випадку доведеться монетизувати портфель ОВДП, хоча НБУ вже заявив про припинення квазіфіскального домінування, тобто начебто відмовився від практики викуповувати облігації у державних банків.

Таким чином, продаж Привату новому приватному власнику — ключове завдання щодо реформування національної банківської системи на найближчі кілька років. Без рішення цієї задачі фінансовий сектор зазнає суттєвих ризиків. От тільки зробити це буде вкрай складно, враховуючи незавершені судові справи.

На жаль, Україна так і не використала досвід Латвії стосовно націоналізації Parex banka в 2008 році за рішенням уряду країни. Так, у 2010-му була проведена його реструктуризація з виділенням двох нових фінансових установ: Parex Banka, в якому залишилися проблемні активи, і банку Citadele, якому були передані ліквідні активи і клієнтська база. Стосовно до Привату, його можна було б також «розшити» на три складові: юридична особа ПриватБанк для продовження судових справ і збереження корпоративної історії, включаючи і проблемні борги; новий ребрендірованний банк з клієнтською базою, вкладами населення та портфелем ОВДП; платіжний сервіс.

Замість цього банк продовжують дбайливо використовувати, зберігаючи початкову організаційну форму, як якщо б працівник автомийки взяв покататися автомобіль крутого господаря, який може раптово повернутися і надавати «по шиях». Хоча в нашому випадку, швидше за все, достатньо буде укласти мирову: неперешкоджання приватизації банку в обмін на припинення судових позовів. І компенсація збитку, якщо у другому турі президентських виборів вже занадто «попре» масть.

Адже відома приказка про офіцерів сьогодні звучала б дещо інакше: «Колишніх власників Привату не буває»…