База ВМС Ірану в Сирії остаточно посварить Росію та Ізраїль

База ВМС Ирана в Сирии окончательно рассорит Россию и Израиль

Ідея не нова — Іран давно вже придивляється до планів створення власної військово-морської бази на Середземноморському узбережжі. Іншого варіанту, крім використання одного з портів саме Сирії (хоч за географічним, хоч політичних міркувань) просто немає.

Тому повідомлення про те, що Іран орендує з 1 жовтня порт міста Латакії у власних цілях, було цілком очікуваним. Передбачається, що подібна угода була підписана президентами Башаром Асадом і Хасанам Рухани під час лютневої зустрічі у Тегерані. І вже зараз почалася логістична підготовка причалів і портової інфраструктури до заїзду нових «господарів».

Природно, що оцінювати подібна подія ми будемо виключно з точки зору на вигідність або невигідність його для Росії. У цій ситуації, як водиться, є і свої підводні камені. Один з них — абсолютно очевидно, що президент Сирії Асад плавно виходить з-під впливу Москви, вже не так часто як раніше радиться з так званим російським президентом Володимиром Путіним і не просить військової допомоги. Це нормальне явище для Близького Сходу, коли падишах починає забувати про тих, хто допоміг захистити палац і все вище піднімає голову, над якою вже не розсікають сталлю повітря гострі ятагани.

Загалом, з Путіним Асад не порадився, вирішивши, що коли була трирічної давності домовленість з Рухани, то немає сенсу по закінченні часу нагадувати про неї зараз. Башар Асад все впевненіше почуває себе останнім часом в президентському кріслі і стає більш самостійним політиком, що теж цілком зрозуміле явище. Природно, що для Сирії зараз вкрай важливо відновлення зв’язків з сусідами — Іраком, Ліваном, Йорданією, Туреччиною та Ізраїлем.

З першими трьома все ясно і зрозуміло, особливих конфліктних ситуацій немає. З Туреччиною складніше — там і територіальні суперечки, і різне ставлення до Курдської робочої партії Курдистану знаходиться на території обох країн), і наслідки нинішньої громадянської війни в Сирії. В якості якоїсь третьої стримуючої сили виступає саме Росія.

Читайте також:   Щастя повна країна

З Ізраїлем — взагалі все погано. І хоча воєнні дії за Голанські висоти не велися вже сорок років, Сирія вважає їх своєю незаконно захопленій території. Плюс авіація Тель-Авіва регулярно проводить ракетні удари по території Сирії, цілячись, нібито, перебувають там іранських військовослужбовців.

Іран, незважаючи на відсутність загальної сухопутного кордону з Сирією, є головним союзником Дамаска на Близькому Сході, а його військовослужбовці зі складу КВІР (Корпус Вартових ісламської революції) в кількості не менше 12 тисяч осіб брали (беруть) участь в бойових діях на стороні урядових військ. Зрозуміло, що Асад з готовністю йде на контакти з Іраном, в тому числі, щодо надання військово-морської бази на території своєї країни. Можливо, тримаючи в розумі і те обставина, що іранські засоби ППО, які розмістять в Латакії для прикриття військових об’єктів, які будуть збивати і ізраїльські літаки. Чого не робить Росія.

Росія поставила армії Сирії зенітні ракетні комплекси С-300 і навчила роботі з ними сирійські екіпажі. Передбачалося, що С-300 «Фаворит» у чому змінять стратегію протиповітряної оборони Дамаска. Тим більше що в Сирії були поставлені найбільш «просунуті» комплекси — С-300ПМУ-2, здатні знищувати аеродинамічні цілі на дальності від 3 до 200 кілометрів, балістичні — на дальності від 5 до 40 кілометрів. При цьому виявлення цілей відбувається на відстані до 300 кілометрів.

Наскільки відомо, на сьогоднішній момент в Сирії знаходяться 3 дивізіону зенітних ракетних комплексів С-300 «Фаворит» (по 8 мобільних установок в кожному). Для того щоб створити «пояс» ППО навколо Дамаска і ряду прилеглих аеродромів, цього цілком достатньо, але не для відбиття масштабних повітряних нальотів на території всієї країни. При цьому стверджується, що Росія створює в Сирії повноцінну класичну ППО, яка буде включати в себе систему ракетного вогню далекого і близького радіусів, прикриття ЗРК, а також «всевысотное» радіолокаційне поле.

Читайте також:   Лукашенко звинуватив Росію в бажанні поглинути Білорусь

Але зараз склалася така ситуація, що російські військові радники в Сирії можуть лише навчати своїх колег майстерності протиповітряного бою, не втручаючись у сам хід бойових дій. А ті сили російських ППО, які прикривають бази в Тартусі і Хмеймиме, відповідають тільки за безпеку своїх військових об’єктів від повітряного нападу. В іншому випадку — російські збивають американців або ізраїльтян — скандал з наслідками не минаємо. Ймовірно, що і сирійським військовим не дають можливість збивати літаки Ізраїлю з комплексів С-300, щоб не спровокувати конфліктну ситуацію. Або, що ще гірше, збити цивільний пасажирський літак де-небудь на підльоті до ліванському Тріполі.

Ясна річ, що Дамаск вкрай не задоволений такою «беззубою» позицією Москви і готовий залучити Тегеран, який вже точно з ізраїльськими літаками церемонитися не буде. Тим більше що на озброєнні іранської армії стоять російські комплекси С-300ПМУ-1, які будуть використовуватися для прикриття військових об’єктів.

Для Росії більш широке залучення третьої сторони, нехай навіть дружнього Ірану, має ще й суто іміджеве значення, адже вважається, що саме Москва є основним гарантом стабільності та майбутнього миру в Сирії. Посилення ролі Тегерана призведе до втрати таких позицій. Серйозно постраждають і російсько-ізраїльські відносини, адже Тель-Авів буде вважати, що будь-який удар з боку перебувають у Сирії іранських військових узгоджений з Москвою, якої, насправді, не так просто «притримати» Тегеран.

Є й інший, не озвучуваний план Москви, яка справді могла санкціонувати подібну угоду між Дамаском і Тегераном, і не стала перешкоджати можливості розміщення іранської військово-морської бази в Латакії. Твердження про те, що близькість цього міста на березі Середземного моря до Тартусу, де знаходиться російська військово-морська база, і до Хмеймиму, де дислоковано основні сили ВКС РФ, може поставити їх під загрозу удару з боку США та Ізраїлю, не зовсім коректні.

Читайте також:   Асад йде з Алеппо і віддає його Туреччини

Від Латакії до Тартуса — 72 кілометри по прямій, до Хмеймима — 24 кілометри, що виключає «випадковість» попадання ракет, тим більше, що російські об’єкти захищені своїми засобами ППО (ЗРК С-400, ЗРПК «Панцир-С1» і «Тунгуска»).

Ймовірно, що подібна «поступка» з боку Москви розміщення військово-морської бази Ірану в Сирії пов’язана і з відновленням планів з’єднання залізниць Ірану, Іраку і Сирії в єдине ціле. Цей стратегічний проект був розпочатий ще до початку сирійського кризи в 2011 році і був припинений з зрозумілих причин. Передбачалося, що таким чином Ірак і Іран отримають через сирійські порти доступ до Середземного моря, а сама залізниця в перспективі триватиме і на схід — до Китаю. Сирія навіть встигла реалізувати проект на 97 відсотків, але під час бойових дій значна частина дороги була зруйнована. В Іраку не вистачає всього пару кілометрів залізничного полотна, а в Ірані вони діють до іракського кордону в районі міста Басра.

Росія допомогою такого залізничного шляху також може отримати можливість сухопутної виходу через Сирію в Середземне море через іранські морські термінали на Каспії. Тут бачиться не тільки можливість постачати свої військові бази в Сирії, але і налагодити більш вигідний товаропотік на весь Близький Схід.

За дивним збігом обставин, ці дві новини — іранська база в Латакії і залізниця між Сирією та Іраном, з’явилися практично одночасно. Може, все логічно?

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *