Сповідь «ополченця»: до цих пір незрозуміло, як українці трималися в ДАПе

Багато хто стали забувати про те, з ким ми воюємо, з ким треба миритися і домовлятися. Втомлений від війни поза окупації присвячується. Всі збіги з реальними людьми — не збіг. Розповідь від першої особи, щоб передати весь бардак в черепній коробці двоногого.

Я народився в Донецьку. Закінчив ПТУ за спеціальністю муляр, відслужив в армії України 2 роки, мив і чистив вертоліт в одному з південних регіонів країни. Служби як такої не було, в основному ми займалися хозработами, все що в армії мені дали — це постояти у вартах і раз 5 постріляти з калаша.

Після армії я вернуля в Донецьк і влаштувався до держохорони при мвс. Через 10 дет служби пішов до приватників працювати в охорону, там платили на порядок більше і вчасно. Після зміни безлічі клієнтів, мені пощастило — я влаштувався у СКМ, Ахметову тобто. Зарплата там була класна, але і рівень відповідальності соответсвенный — в якості начальника зміни я супроводжував іноземців з країн ЄС, які приїжджали до Ахметова. Недосипання і постійний стрес+постійне носіння зброї+ заборона вимикати телефон мені платили в середньому 1500 $ на місяць, на хліб з маслом вистачало.

Правда, із-за інтриг мене звільнили з компанії Ахметова. Але те залишилися, по знайомству я влаштувався в ДАП. Через півтора року роботи в аеропорту удача знову посміхнулася мені — завдяки рекомендаціям і старим знайомствам мене взяли в охорону в новий термінал, в охоронювану зону, яка не для простих смертних. Скаржився на життя? Ні, звичайно. Я зустрічав поважних гостей, отримував «білу» зарплату.

Одним словом, до війни у мене все було добре. Правда, провівши останній офіційний рейс з ДАПа, я був звільнений, бо не захотів їхати до Хунті працювати. Після цього я записався в обполчение, щоб вбивати біндер.

З травня місяця я вже воював за дыныры, навіть намагався штурмувати свій аеропорт. Правда, штурмувати виходило так собі — «недоармия» «недостраны» косила наших бійців пачками, а я сам отримав легкі поранення вибув з ладу аж до серпня місяця.

Повернувшись з лікарні, я знову пішов вбивати. Спочатку воював у районі ДАПа, потім супроводжував колони «гуманітарки» з рф, зустрічав кадрових військових з рф і «добровольців», які їхали на Донбас лише з однією метою — «покришити кріп» або — постріляти хохлятину».

Читайте також:   В Україні перейменували три морські порти

Потім сталося несподіване — моє підрозділ об’єднали з осетинцами і спецбатальоном Кавказ. Джигіти приїхали по-братськи допомогти вбивати фашню. Щоправда, робили вони це за хороші гроші, на відміну від місцевих бійців.

Після приїзду кавказців ми, місцеві воены, були здивовані багатьом речам — джигіти, в першу чергу, кинулися грабувати і віджимати у мирняка майно, а не воювати. Ми намагалися втихомирити гастарбайтерів, але все було марно — зверху дали розпорядження не чіпати бойових джамшутов, бо вони ну дуже потрібні армії дыныры.

В кінці листопада 2014 року ми створили боєздатну групу з числа місцевих+кавказців і потопали штурмувати монастир в районі ДАПа. Це будова нам терміново потрібно було зайняти і вибити з монастиря та прилеглих територій Укрів, бо саме в тому районі, ми хотіли зробити плацдарм для маневрування танків.

Моя група пішла на штурм з технічної частини ДАПа, з боку боксів, ангарів. Укри виявилися, на диво, непоганими бійцями — ми місяць воювали за монастир і дивом закріпилися в старому терміналі.

Хлопців ми поклали в боях неміряно, не встигали навіть зрозуміти, хто поранений, а хто вбитий. Але кляті Укри трималися, хоча навіть нам було незрозуміло, як вони фізично це витримували, адже ми крили їх з усіх знарядь.

Радувало тільки те, що постійно приходило підкріплення: то росіяни, то кавказці. Особливо багато було серед штурмовиків російської спецуры, яка виконувала основні завдання. Все було просто: вони зайшли, забрали територію, а ми за ними йшли як підкріплення. Нас, звичайних хлопців, кришили на салати пачками, на відміну від спецуры, адже ми не вміли воювати в спорудах і будівлях, а профі були ювелірами у своїй справі.

В принципі, нічого нового я вам не розповів — спецура рф воювала з ВСУ і Добробатами, а ми воювали як м’ясо і на камери ріс тб. Роспропаганда після роботи профі знімала нас і розповідала, мовляв звичайні шахтарі дали просратися фошиздам. Ви самі знаєте, що не розповідали ніде «журналісти» з рф про те, що завжди працювали з тіні російські спецназівці, які робили роботу, а ми, місцеві, гордо розповідали на камери як ми закидали шапками ВСУ. І так — про російському спецназі ми знали тільки коди, навіть позивні їх були засекречені.

Читайте також:   В Києві за допомогою гуми покарали "героя паркування"

Після падіння ДАПа, коли руїни будівлі ще не охололи, приїхали «сліпі» в аеропорт. Ну, тобто обсє. Після приїзду спостерігачів нам дали три дні, щоб прибрати снаряди, що не розірвалися і підняти плити, щоб витягнути трупи. Правда, в першу чергу, ми повинні були працювати там, де, по ідеї, були трупи спецназу рф. Причому займатися нам було суворо наказано після того, як обсє їде.

Після падіння ДАПа ми дізналися цікаву новину: позивний Північ нам сказав, що не може знайти третину своїх бійців, кадировців, які проривалися в аеропорт по підвалах та інших підземних комунікацій.

Через кілька днів роботи по прибиранню руїн, ми почали діставати тіла Кіборгів і передавати їх обсє. Тел було багато, дуже багато, рятувало тільки те, що мороз був на дворі, хоч трупного запаху не

було. Правда «сліпі» були незадоволені, почали питати про те, де трупи наших военов. Але Едик Басурин викрутився, він покоялся шо трупи дыныры тільки вокруз ДАПа, а в самих терміналах немає нікого. Також Едік попередив обсє про те, що багато хв і розтяжок на території, тому попросив спостерігачів як менше едіть в аеропорт. Обсє похитали головами, почувши версію, але несподівано повірили — ніхто не хотів помирати заради трупів, підірвавшись на снаряді, міні чи розтяжці.

Після цього ми отримали спецзавдання — бігом розчистити аеропорт за гроші. Платили непогано: 10 тис фублей завдаток за розбір уламків ДАПа та 5 тис фублев за кожен робочий день звичайним бійцям, саперам 10 тыщов, санинструкторам і іншим трохи менше.

Нас розбили на маленькі групи для розбору завалів, дали бтр-и в допомогу. Ми спорудили кран-балку і вручну почали діставати трупи. Трупів було багато, дуже, особливо роздавлених. Документи у загиблих ми забирали і віддавали старшим за званням.

Після тижня роботи ми таки очистили термінали від убитих і поранених. Тіла померлих від переохолодження України ми не чіпали, бо був наказ, щоб не було сильно помітно те, що на території ДАПа рилися або щось шукали. В одну з ночей ми потрапили в коридори підвалу ДАПа і ми були в шоці — за три дні ми, щоб ніхто не побачив, винесли поранених і убитих майже 4 десятки кадировців. Це були ті, хто проривалися за планом будівлі в термінал, але Укри їх тупо закидали гранатами й залишили подихати під землею.

Читайте також:   Команда Зеленського поставила головні завдання на 5 років

В деяких місцях, де танула вода або було просто затоплено після підриву ДАПа, ми не полізли, надто велика була ймовірність того, що живі загинуть у пошуках трупів.

Після тижня розбору завалів аеропорту ті, хто брали участь у цьому, підсіли на горілку, адже видовище було не для людей зі слабкими нервами. Ну і також багато, хто розбирали руїни ДАПа, зрозуміли просту істину війни: якщо ти загинув, тебе просто можуть прикопати і не поховати як людини. Це дуже давило морально навіть на так званих ветеранів війни.

Так, зовсім забув – з нами працювала група російських госпітальєрів, які знали приблизно, де знаходяться трупи ихтамнетов. Росіяни працювали окремо від нас, їм потрібно було знайти своїх.

За час розчищення ДАПа та прилеглих територій ми також замітали сліди: де дуже було видно, що там вже хтось когось шукав, ми робили міні-вибухи, а обсє та в змі брехали, мовляв, це так треба було.

Так, частина спецуры з рф, трупи яких були особливо спотворені ми залишили під завалами і прострелили їм документи дыныры. Це був наказ згори, мовляв якщо тіло неможливо пізнати, береш документи рыныды, простреливаешь, тіло місцевого зійде раптом шо

Ну а «сліпих», обсє тобто, ми фактично допустили до ДАП тільки після того як зробили все, що треба. Для картинки змі + для звітів спостерігачів ми місцями залишили трупи Кіборгів і дынырийцев і корчили з себе ідіотів на камери, мовляв туди ні, там міни можуть бути, а там можливо є трупи.

Після повного очищення аеропорту від завалів нас вивели з підпорядкування групи і відправили на курорти в рф. Також ми дали підписку про нерозголошення того, що ми бачили і що робили. Ну а наша бойова група вирушила воювати за Дебальцеве, поки ми у відпустці були.

Після відпочинку я так і далі воюю в рядах дыныры. Шкода мені Українців ? Ні, це мої вороги. Кровні.

Мораль. Ніяких переговорів з колаборантами. Ніяких автономій. Як житель Донецька вам кажу.

Фашик Донецький

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *