«Вся Росія — величезна провінція, і Петербург її столиця»

«Вся Россия — огромная провинция, и Петербург ее столица»

Імперські амбіції є вигадкою еліти, яка намагається виправдати своє панування над долями країни

«Росбалт» повертається до розпочатої в інтерв’ю з депутатом Законодавчих зборів Ленінградської області Володимиром Петровим дискусії, чому «імперський вектор розвитку» Петербурга знову опинився сьогодні на порядку денному. Розмова про те, чому подібна риторика знову стала актуальною, що значить бути політиком в Росії і без чого неможливий розвиток міста на Неві і всієї країни в цілому, продовжує публіцист, депутат Законодавчих зборів Володимирській області Максим Шевченко.

— В Північній столиці на тлі передвиборної кампанії розгорнулася дискусія про можливі напрямки розвитку мегаполіса. Зокрема, не так давно в Смольному озвучили думку, що «імперські амбіції Санкт-Петербурга потребують задоволенні». На ваш погляд, така риторика досі актуальна для міста на Неві?

— Імперські амбіції — це абсолютна вигадка путінської еліти, яка намагається виправдати своє панування над долями і економікою країни, а також якусь особливу місію. Ось тільки ця місія не передбачає ні справедливості, ні розвитку, ні безпеки — хоча саме їх народ вимагає від держави.

Забезпечити ці вимоги російське керівництво не в силах, тому й придумує собі якусь міфічну імперію, яка нібито продовжує російську історію і в якій є якийсь сенс.

Але це все нісенітниця. Мова йде всього лише про узурпаторах і самозванців, що захопили владу і змушених шукати для себе такі формати, які для них самих виправдовували б ту несправедливість, в якій вони живуть. Зверніть увагу, серед них майже немає колишніх дисидентів. Вони являють собою номенклатуру, зраду все те, чого їх вчили змолоду.

Ніякої імперії, зрозуміло, сьогодні не існує. Росія — це просто корпорація, де колабораціоністська бюрократія здійснює за дорученням контроль над територією. Її головне завдання — не допустити відродження чогось по-справжньому серйозного, подібного радянським проектом, що включало б у себе волю, долі і надії сотень мільйонів людей.

Так що така концепція виборів для Петербурга образлива, як і всяка брехня. Ви, до речі, не знайдете ні одного російського класика, який вихваляв би його імперську складову. Пушкін в «Мідному вершнику» прокляв Петербурга, Гоголь у «Невському проспекті» буквально знущався над ним. «Злочин і покарання» Достоєвського — це в принципі вирок місту і його імперській системі.

Тому всі подібні заяви суперечать самій суті Петербурга і духу російської культури. «Впихати» місто на Неві в формат окупаційного панування, званий імперією, — це просто злочин.

— Тобто мова тут йде навіть не про свого роду фантомних болях і тугу за імперським минулим…

— Як я вже сказав, мова йде про цинічне намісництві, не більше того. У політ-технологічних роботів не може бути терзань або сумнівів. Вони діють як стадні тварини, які оголошують полювання на жертву, заганяють її і потім ділять по шматках. І Петербург, в тому числі, зараз виступає в даній ролі. Все це не про спокусу «імперськості», а про обман.

— І як жертва може чинити опір?

— Якщо не пручатися, то наші долі і долі наших дітей будуть покалічені і пережеваны. А опір має бути насамперед духовним, так як політика — це результат внутрішньої позиції. І не важливо, ви називаєте себе правим чи лівим. Справедливість адже одна для всіх. Якщо такої позиції немає, то тоді політика перетворюється просто в бізнес. Але справжня політика в Росії — це смерть, каторга, революція.

— Мало хто готовий до таких жертв…

— Чому ж? Орхан Джемаль і його товариші, вбиті в ЦАР, були готові. Сергій Удальцов готовий. Приклади можна наводити довго.

Насправді, людей, готових йти на каторгу за правду, багато. Ми просто не бачимо іншого життя. Але і в 1937 році більшість не помічало паралельної реальності, яка відбувалася в державі. Про нічних воронках адже не оголошували по радіо.

— Яку роль, на ваш погляд, Петербург сьогодні відіграє в житті країни?

— Петербурга багато в чому являє собою квінтесенцію всій Росії. Хоча до 1918 року саме він був містом, який протиставлявся країні.

Сьогодні все навпаки. Зараз Москва – це не Росія, а політичний, псевдоимперский центр, куди приїжджають у пошуках грошей. А Петербург — реальна столиця, дзеркально відображає всі російські біди й прикрощі, куди приходить душа людська з усієї країни, щоб доторкнутися до чогось ускользающему. Головна цінність міста на Неві — величезна кількість думок, які тут народилися, образів, що тут з’явилися, і сюжетів, які тут були прописані.

— При цьому багато скаржаться, що за останні роки Петербург «опровинциалился»…

— В принципі вся Росія — величезна провінція, і Петербург її столиця. Адже провінція — це те, що намагається наслідувати столиці, її звичаями, звичаями, архітектурі, пристрою і т. д. Москви Росія ненавидить, а як провінція наслідує Західній Європі. Звідси любов до французьких вин, німецьким машинам… Навіть церкви будувалися на європейський манер.

І в цьому сенсі місто на Неві є квінтесенцією прагнення бути європейським. Насправді, це цілком чарівна провінційна російська риса. Саме тому Санкт-Петербург є справжньою столицею величезної провінції під назвою Росія.

А Москва — це просто центр колоніального адміністрування.

— Цікаво, що Володимир, депутат Законодавчих зборів якого ви є, теж майже протягом ста п’ятдесяти років був столичним містом.

— Це зовсім інша історія, інша країна, інша планета, яку ми зараз навіть уявити собі не можемо. Володимир став столицею, тому що був зосередженням сили в період війни з Києвом, який Юрій Долгорукий та його син Андрій Боголюбський у результаті буквально зґвалтували і спалили. Точно так, як Петро I свого часу знищила Москви і «відрубав їй голову. У Росії взагалі завжди була війна двох центрів.

— Навіть зараз?

— Зараз немає. Сталася дуже велика деградація. ХХ століття по-чому підірвав російську долю. І нерозумно звинувачувати тут радянську владу. За минуле сторіччя смисли були вичерпані. Люди так хотіли царства Божого на землі, а виявилося, що царство Боже — полуторка в хрущовці і ковбаса по два двадцять. Вийшло, що саме заради цього були каторги, революції, громадянські війни…

Нові смисли поки ще не з’явилися, і тільки народжуються. Але ми їх обов’язково сформулюємо. Хай влада не думає, що занурила всіх в анабіоз.

— Тобто не остаточний діагноз?

— Звичайно, ні. Росія — це завжди можливість, і вона незмінно вагітна пугачевщиной. Народу просто мало залишилося.

Якщо твердження про імперську статус Петербурга не відповідають дійсності, то, може, варто звернутися до прикладу «вільних» міст?

— Ніякі вільні міста, на зразок Ганзи, сьогодні неможливі. Ніхто не дозволить Петербургу торгувати так, як він міг і хотів би. Жадібна, нахраписта еліта забирає собі все і гальмує розвиток.

Свобода адже насправді в іншому. Петербург повинен стати містом, в якому сперечаються, домовляються, не погоджуються, творять, люблять, займаються розвитком. Інакше навіщо були Ахматова, Гумільов, Мандельштам, Блок? Заради того, щоб Росгвардия била людей, а Бєглов був губернатором?.

Саме така свобода повинна стати брендом Петербурга. Це єдина можливість розвитку міста. Як і всієї Росії в цілому.