Не пора віддати силовикам економіку?

Не пора ли отдать силовикам экономику?

Якщо полковник МВС зібрав дев’ять мільярдів, а полковник ФСБ — дванадцять, неможливо уявити, до яких висот підняли б добробут генерали.

Як збудити в Росії економічне зростання? Уряд шукає стимули, а рішення на поверхні. Треба переставити крісла. Міністра внутрішніх справ поставити на економічний розвиток. Голову ФСБ перевести в міністри фінансів. І відразу економіка рвоне вгору. Двох думок бути не може. Вже зараз силовики добровільно взяли на себе економічні функції, але щиро, без лицемірства довірити їм цю нелегку діяльність у нас не вистачає принциповості.

Якщо полковник МВС зібрав 9 мільярдів, а полковник ФСБ — 12 мільярдів, неможливо уявити, до яких висот підняли б добробут генерали. Ми віримо в історичні паралелі, і варто нагадати, як економіку підхльоснув виходець із силових структур Лаврентій Берія. Ще раніше кошмарний Бенкендорф, майбутній шеф жандармів, у чині військового коменданта врятував від вимирання спалену Москву.

Зайвим підтвердженням цих істин став Петербурзький міжнародний економічний форум. Від промов міністрів економічного блоку складалося враження, що вони змагаються у цвинтарних прогнозах. Суть зводилася до того, що піднятися на зазначені президентом рубежі в осяжному майбутньому не вийде. Тобто міністри визнають, що не виконають травневі укази президента. При цьому у відставку не збирається і відчувають себе цілком комфортно. Ніщо над ними не капає.

Що це — колективний саботаж або розписка у власній бездарності? Немає у світі країни, яка вже десятиліття років не може вибратися з ями стагнації, а темпи зростання, та ще при величезному і безсумнівному потенціал, — курям на сміх. Чому міністрів не звільняють, як змінюють футбольних тренерів після провалу? Не можеш — відійди, це не про російських чиновників. Як говорив Салтиков-Щедрін, «не будь готовий до того, щоб виконати, а до того, щоб витерпіти». Загадка незмінності російських міністрів чистіше таємниці російської душі.

Почесним гостем ПМЕФ був голова КНР Сі Цзіньпін. Коли в Китаї починалися економічні реформи, товариш Мао говорив, що саме гідне заняття для китайця — рити траншеї і запасати зерно. За 40 років ВВП Китаю зріс у 37 разів. До реформ ВВП Китаю був у чотири рази менше, ніж у нашої країни, тепер — в чотири рази вище. Якщо Китай нам друг, то, може, дасть списати і підкаже, як проводити реформи? Чи ми не хочемо жити заможно, тому що раскачаем човен? Такий варіант не виключений.

Рік тому почесним гостем ПМЕФ був прем’єр Японії Сіндзо Абе. В Японії в період реформ в 1950-1980-х роках ВВП зріс у п’ять разів, країна стала світовим технологічним лідером і вперше змусила США розпочати в цій області торгову війну. Але японські підказки нам проти шерсті. У Китаї і в Японії малий і середній бізнес забезпечують 60-70% ВВП, в Росії — в три рази менше. Це стан в інших країнах несе золоті яйця, а в Росії — на пташиних правах, під вічною загрозою переслідування і покарання. Випадковий такий коленкор?

Якщо чужий приклад нам не наука, навіщо взагалі потрібен форум в Північній Пальмірі? По-перше, це ніби Олімпіади та чемпіонату світу. Для нас фанфари важливіше результату. Як у Козьми Пруткова: «йде першої роти фельдфебель, несе необхідну меблі». По-друге, ніде в світі міністри так часто не засідають на асамблеях, як в Росії. Незрозуміло, коли працюють, та й нема чого. Сенс життя — з одного форуму на інший. Як у Михалкова: «Ми їдемо-їдемо в далекі краї, хороші сусіди, щасливі друзі». Звіт про досягнення — доповідь на черговому форумі, а полегшення долі підданих — прикре обтяження.

Але є проблема, в якій зійшлися міністри-економісти, — це конкуренти-силовики. Їм приписується руйнівний вплив на бізнес і взагалі на політичну атмосферу. Як сказав депутат Андрій Макаров, «бізнес-це ризик і страх, а зараз залишився один страх». Віце-прем’єр Антон Силуанов повідомив, що поведінка силовиків відлякує бізнес. Колишній віце-прем’єр Олексій Кудрін додав, що без реформи правоохоронної системи нам не буде ніякого зростання. Він же повідомив, що відтік інвестицій з Росії досяг рекордних швидкостей. Голосіння є чистим саморазоблачением. Патріотичні мільярдери, вони ж справжні полковники з країни не виводять капітали і навіть не їздять на заморські курорти. А які заміські палаци, услаждающие російські ландшафти, зводять силовики! Їм і карти в руки.

Багато років ведуться розмови про те, що життєво необхідно перестати кошмарити бізнес. Безплідна і даремна трата часу. Президент і прем’єр багаторазово приводили страшні цифри. Якщо нічого не змінюється, значить, і не повинно змінюватися. Гомеостаз і симбіоз. Кошмарити і віджимати бізнес — природний стан російської економіки. Силовики — санітари лісу, кращі з них стають лісничими.

У кулуарах ПМЕФ шепотілися про арешт інвестора-русофіла Майкла Калве і про затримання журналіста Івана Голунова, який докучав великому столичному бізнесу. У підсумку президенту довелося говорити на цю тему, він визнав наявність «силових проблем». На його думку, крім лібералізації законодавства, а також «очищення силових структур і судової системи від недобросовісних осіб» слід очікувати позитивного впливу цифровізації держуправління.

Зізнатися, не вірю в цифровізацію. По-перше, Росія не Китай, де наука і освіта користується всілякою підтримкою. По-друге, перша ланка, яка витягує бізнес, — це повага до приватної власності і незалежний суд (як в Китаї), а не службовий приводний механізм. Іншими словами, щоб машина їхала, потрібен водій, а не панель управління. Крім того, цифровізацією у нас будуть називати те, на що виділені гроші. Як у монтера Мечникова: ввечері гроші, вранці — цифровізація, як би вона не виглядала.

Досить ходити навколо так близько! Ми говоримо про мобілізаційної економіці, але травневі укази — теж мобілізація, зростання по свистку, от і треба знайти виконавців, для яких думка головнокомандувача — це наказ. В тому числі, в економіці. Пора визнати, що Росія історичної суті — поліцейська держава. Як тільки тут падає дисципліна і розквітає многоумие, відразу слід руйнування основ і ослаблення уз. Освіта дуже часто обертається кровопролиттям, а свобода — потемками. Якщо покласти відповідальність за економіку на силовиків, довірити їм функції не тільки регулятора і викривача, але також натхненника і стимулятора, державі прибуде користь, а громадянам — полегшення.

На дні роботи ПМЕФ припав черговий ювілей Пушкіна. «Наше все» у романі «Дубровський» описав рейдерське захоплення сусіднього маєтку, який провів поміщик Кирило Троєкуров. Але багато хто забуває, що Троєкуров був генерал-аншеф. Військовий чин другого класу в Табелі про ранги, майже фельдмаршал. Одне слово — ефективний менеджер.