Ніхто в Росії не хоче визнати відверто слабкі результати міграційної політики держави, відзначають експерти.
Російська Федерація потребує мігрантів, але у нас все ще репресивне законодавство в цій сфері. Втім демографічна ситуація у країні така, що і міграція їй не допоможе. Кремль бере курс на масову роздачу паспортів в ближньому зарубіжжі, але те, що це стане додатковим тягарем для бюджету, зараз нікого не цікавить. Ймовірно це основні (хоча і не єдиними) тези, які обговорювалися провідними фахівцями в цій області на науково-практичній конференції «Міграція і безпека Росії: економічний, демографічний, гуманітарний вимір». Конференція відбулася в Москві, в Інституті соціально-політичних досліджень РАН і була проведена Міжнародним громадським рухом «Форум переселенських організацій» спільно з ИСПИ.
За словами президента фонду «Міграція XXI століття» В’ячеслава Поставнина, «головна небезпека полягає не стільки в самому міграційному явищі, скільки у втраті контролю над міграційною ситуацією, а саме це ми спостерігаємо зараз у нас в країні».
На його думку, про чинної сьогодні концепції міграційної політики можна судити «по тим законам, які приймаються останнім часом». З них, вважає він, «можна зробити цілком певний висновок — мета зміцнення безпеки шляхом виведення більшості мігрантів в неправове поле». Цьому, вважає Поставнін, сприяють такі речі, як заборона міграційного обліку іноземних громадян за юридичною адресою. Втім, заборонено реєструвати їх і в житлових приміщеннях.
Поставнін зазначив, що соціально-економічний і демографічний сенс в оновленій в 2018 році Концепції державної міграційної політики мають дві програми: державна програма переселення співвітчизників і міжурядову угоду з Узбекистаном про організованому наборі. Так ось і той, і інший механізми, за його словами, явно не працюють.
«Ніхто не хоче визнавати очевидного — відверто слабкі або навіть нікчемні результати» міграційної політики держави, нарікає експерт і наводить такі цифри. За 12 років існування програми переселення співвітчизників до Росії по ній переїхали всього 800 тис. осіб. Причому 400 тис. з них — це громадяни України.
Зазначимо, що не складно здогадатися, що велика частина з цих 400 тис. українців скористалися цією програмою лише у форс-мажорних обставинах 2014-2015 років. Набір з Узбекистану також, по суті, провалений. По ньому, повідомляє експерт, в Росії приїхало 2000 трудових мігрантів з цієї країни, тоді як інші два мільйони узбеків, як і раніше, приїжджають в РФ самостійно.
Завідувач кафедри демографії Вищої школи сучасних соціальних наук МГУ Володимир Ионцев переконаний, що за допомогою однієї міграції Росія не вирішить своїх тяжких демографічних проблем. Ці проблеми сьогодні такі, що навіть в таких регіонах, як Чечня і Дагестан, де раніше фіксувався природний приріст населення, сьогодні справи у цій сфері йдуть не кращим чином. Так, в Дагестані, за його даними, вже кілька років йде природний спад населення. Причому справи настільки погані, що навіть у високогірних аулах доводиться вдаватися до праці іноземних працівників.
Між тим, продовжив фахівець, в Росії приділяється незаслужено мало місця внутрішньої міграції, яка могла б вирішити багато демографічні та трудові проблеми країни, оскільки дві третини мігрантів у Росії — внутрішні, тобто які переїжджають з одного регіону в інший. Він навів приклад Сполучених Штатів, куди за останні роки приїхало чотири мільйони іноземних мігрантів, в той час як внутрішніх мігрантів за той же самий час налічувалося 68 млн осіб.
На думку головного наукового співробітника ИСПИ РАН Анатолія Топіліна, ситуація, коли основними центрами тяжіння для внутрішніх російських мігрантів є Москва, Петербург і Краснодарський край, є потенційно небезпечною. Нерівномірність розселення в Росії погіршується, і якщо ці процеси, які зараз відбуваються у внутрішній міграції, продовжаться і в майбутньому, то більша частина населення РФ переміститься на захід країни, яка від цього «як величезний корабель перекинеться», — говорить він.
Для того, що б кардинально змінити ситуацію Топілін пропонує «поміняти вектор інтересу населення, перенести центр країни, наприклад, в Томськ». Він упевнений, що в цьому випадку попрямує туди капітал, а за капіталом піде і населення. В якості успішного прикладу такого зміщення центру країни з однієї частини в іншу він навів Казахстан, національний лідер якого — Нурсултан Назарбаєв — переніс столицю з південної Алма-Ати в північну Астану.
Завідувач лабораторією економіки народонаселення і демографії економічного факультету МДУ Ольга Чудіновських звернула увагу присутніх на недоліки Концепції міграційної політики РФ. За її словами, в цьому документі «дуже багато або необґрунтованих положень, або положень з тих, які за межами досяжності». Зокрема, зазначає експерт, в ній констатується наведення порядку в міграційних справах, але «про якому наведення порядку і зростання легальної зайнятості серед мігрантів можна говорити після 2015 року, коли кратно зросла ціна патенту для них і на їх плечі була повішена ще купа всяких обтяжень? Ми сьогодні бачимо, що до нас приїжджає умовно чотири мільйони чоловік, а документи для влаштування на роботу) отримують два мільйони».
Чудіновських також звернула увагу на новий аспект міграційної політики РФ, який полягає в тому, щоб різко збільшити кількість громадян Росії, які проживають за кордоном. Головним чином на сході України. «Наявність значної кількості громадян Росії, які живуть за її межами, несе в собі ризики створення вогнищ напруженості, тому що за законом про громадянство Росія повинна захищати своїх громадян, де б вони не знаходилися», — зазначає експерт.
Що стосується спрощеної роздачі російських паспортів жителям самопроголошених ДНР і ЛНР, то Чудновских каже, що не проти цього, але тільки якщо вони дійсно переїдуть в Росію. У реальності, продовжує вона, «є прямі економічні наслідки прийому в громадянство РФ людей, які проживають за її межами». Ми хочемо зараз «прийняти російське громадянство близько трьох мільйонів чоловік, як жителів частин Луганської і Донецької областей, так і уродженців Криму. При цьому вікова структура населення жителів України приблизно та ж, що і в РФ. Тобто з цих трьох мільйонів близько одного мільйона — пенсіонери».
Зараз, каже фахівець, «за статистикою Пенсійного фонду, ми виплачуємо 42 млрд рублів в якості пенсій громадянам Росії, які проживають за її межами. Таких сьогодні близько 300 тис. чоловік. Якщо ж до них додасться ще близько мільйона пенсіонерів з ЛНР і ДНР, то нам знадобиться ще не менше 100 млрд рублів на виплати цим новим пенсіонерам». До цього ж, зазначає вона, треба додати жінок, які розраховують отримати материнський капітал, набувши громадянство РФ.
Чудновских каже, що не має нічого проти цих людей і що їй їх «шалено шкода», але працюючому населенню Росії в цьому випадку доведеться забезпечувати не тільки своїх пенсіонерів, але і тих, хто стане її громадянами в результаті недавніх указів президента Росії, спрощують отримання громадянства РФ для жителів цих українських територій.
«Рішення щодо спрощення прийому в громадянство РФ значних груп населення, які проживають за кордоном і які не планують переїзду в Росію, несуть ризики економічного і політичного характеру», — вважає фахівець. За її словами, нам треба визначитися і задатися питанням: «Хто потрібен Росії: люди, її жителі або власники наших паспортів (живуть за кордоном)?». «Ми будемо вирішувати старі проблеми або створювати нові?», — запитує вона.