«Перетиснути» Захід не вийде

«Пережать» Запад не получится

Повноправне повернення в Раду Європи, безумовно, перемога вітчизняної дипломатії і лобізму. Не буду починати суперечку щодо корисності або ефективності цієї організації або методів, з допомогою яких ми повернули собі повноправне членство. Також омину увагою переможну істерику і радість тих, хто ще недавно на блакитному оці стверджував про марність Євроради і необхідності остаточно вийти з нього.

А ось про що хотів би сказати після перемоги в Страсбурзі, так це про зміцнення небезпечної ілюзії, що «перетиснути» Захід, його тиск і санкції вийде. Так, поступово, крок за кроком, ні в чому не поступаючись і показово продавлюючи саме свою позицію.

Що за «перемогу» ми хочемо отримати — окреме питання, враження, що автори «геополітичної війни» і самі вже слабо розуміють, за що воюють. Україна, легалізація Криму, абстрактне «повага», гарантії збереження влади й власності, як виведеної на Захід, так і залишається в Росії?

Санкції залишаться, обмеження залишаться і будуть наростати, проблеми недовіри і відсутності взаєморозуміння тактичні успіхи не вирішать. І кожен день, прожитий з упевненістю, що «пережмем» і «продавим», втрачений для Росії, оскільки все більше консервує наше відставання і підсилює стагнацію економіки. Ми платимо економічним зростанням і майбутнім через геополітику і амбіції можновладців.

І навіть якщо років через п’ять, після низки криз і випадковостей, вдасться-таки прорвати кільце санкцій, блокади, ми підійдемо до цього моменту ослаблими, технологічно відставши і вичавленими. І виникне закономірне питання — чи варто було все це десятирічного відставання від решти світу? І як тепер ці десять років надолужити.