Проблема, проте, полягає в тому, що підтримку незвичайний президент набрав на жорсткій критиці влади, резонуючи з протестними народними настроями, а вже після інавгурації – на демонстрації відвертого небажання парламенту на чолі з Андрієм Парубієм що-небудь міняти і взагалі працювати, а також на публічних скандалах чиновного свавілля і головотяпства.
Тепер, коли вся влада – це він сам, доведеться докорінно змінювати всю ідеологію власного президентства. Підтримка від протилежного вже не проходить. Зеленському належить скласти нову, переконливу, в першу чергу, для себе, історію свого казкового походу у владу, розвиток якої в реальності дозволить йому не розтринькати ні влада, ні предоставившиеся шанси.
Для початку важливо не зійти з розуму від необмежених можливостей і дикого гніту суспільних очікувань, сконцентрованих на ньому одному. При всьому гарантованому відчайдушному спротиві системи, головний противник Зеленського – сам Зеленський.
Якщо він з ним, тобто з собою, не впорається, не зросте до масштабу завдань, що стоять перед розбещеної успіхами країною, і так і залишиться масовиком-витівником, викинутим волею випадку наверх, йому дуже сильно не позаздриш.
Втім, в черговий раз обманувшейся Україні доведеться ще гірше.
Леонід Швець