У мене є приятелька – місцевий юрист: освіта вища юридична, вік трохи за сорок. Всі п’ять років вона була в Луганську. Всі п’ять років з роботою. В основному за рахунок того, що у всіх галузях і структурах у неї налагоджені міцні зв’язки.
Займається допомогою в оформленні документів, та представленням інтересів в суді. Вона весь час з роботою, не бідуючи, і забезпечує свою сім’ю так, що не кожному чоловіку під силу. До речі, вона і не без гордості часто повторює: «А я не всяка». Маючи на увазі, що може буквально все, десь проплачуючи, десь допомагаючи даси на даси. Наприклад, зробити місцевий, тобто «ЛНРовский» паспорт – 10 000 рублів. У приватному порядку і без черг. Це при тому, що місцевий паспорт необхідний місток до російського громадянства. Ті, хто з простих смертних, стоять у чергах тижнями, відмічаючись, провідуючи списки, і це тільки для отримання місцевого паспорта.
Ця моя знайома має зв’язки в усіх галузях – дружить з «суддями», великими «чиновниками з ДАІ»… до Речі, до 31 грудня цього року всі власники автотранспортних засобів повинні пройти необхідну перереєстрацію?! Останнє в приватному порядку і без черги коштує 6 000 рублів. Тобто, маючи гроші і деякі зв’язки, вирішити тут можна майже все.
Вона не їхала, тож зараз в чорних списках, кордон з Україною перетинати не може. Але вона анітрохи не париться з цього приводу, тому що їй відкрита Росія, і не за горами російське громадянство, а слідом і закордонний паспорт. Такі війни не відчули ні в чому. Хіба що тільки стали трохи більше заробляти, і конкурентів у них стало менше в рази. Хтось переїхав, хтось не встиг повернути втрачений рейтинг, а вона була тут весь час. Людям потрібно оформляти паспорти, розлучатися, всиновлювати дітей (і тут вона допоможе це зробити без черги і тяганину з тим дитиною, який сподобався), а кому-то оформляти спадщину. Вона незамінний для всіх цих процедур людина. Контакти таких знайомих дбайливо зберігають, розуміючи, що вони за гроші вирішать буквально будь-яке питання і направлять туди, куди потрібно.
І ще пару слів про те, як живе місцевий юрист, що практикує приватно. З її дітьми сидить няня, будинок прибирає домробітниця, а їжу на раз вона може дозволити собі замовити в ресторані. Тобто бідності, війни або постстрессового синдрому вона не відчуває. І приберіть на секундочку фактор війни з її життя, вона не виграє від цього анітрохи, тому що її годує саме війни, і велика частина справ, як не крути, зав’язана саме з війною. І у відповідь на кожне рішення місцевого уряду у знайомої з’являються нові лазівки і обхідні механізми. Її діти бачать море не на екрані телевізора, і цукерки їдять не тільки по святах. А ще є диверсанти, яких хтось повинен захищати, і тут немає брудної або чоловічої роботи, а є гроші, які, як відомо, не пахнуть.
Ольга Черненко