Сповідь російського корупціонера

Исповедь российского коррупционера

Громадяни Росії з тривогою і надією чекають моменту, коли сп’янілих вседозволеністю і пов’язаних круговою порукою корупціонерів можна буде поставити до ганебного стовпа, не зважаючи на обличчя.

Але кожен раз ми стаємо свідками вистави, коли замість досвідченого корупціонера судять дрібного шахрая і злодія. Загалом трудящим з разу в раз показують шоу “боротьба з корупцією”.

А тим часом двоє в офісі. Корупціонер і фото А. П. Чехова на стіні, немов пальма на білому піску. Прожженый бюрократ, за кілька днів втратив свій лиск і кураж, сповідається улюбленому з дитинства письменника.

Хто б міг подумати, що інтелігентська пенсне старорежимного письменника викличе у пройдисвіта більшу довіру, ніж таке ж пенсне Лаврентія Павловича Берії.

Мудрий письменник вміє скромно слухати. Та й не стане фотографія записувати до протоколу сповідь корупціонера про його життя в коридорах бездушної бюрократичної системи і кулуарах ОЗУ шахраїв і злодіїв. Послухаємо і ми про що вони говорять.

За що мені така кара ? – запитує тертий калач. Адже вже сто раз всім сказано, що ми живемо бідно: їмо сир з пліснявою, п’ємо не молоде, а вже старе вино, їздимо не на своїх, а на чужих машинах, які до того ж постійно блимають.

Ми змушені постійно себе в чомусь обмежувати, навіть у спілкуванні з журналістами. Тому народ не може дізнатися про наших “распилах” і “відкати”, рейдерських захопленнях, “отжатии” чужого бізнесу, використанні інсайдерської інформації та нашого службового становища.

А ще ми нікому не можемо розповісти про наших апартаментах у Флориді, пентхауса в Нью-Йорку, палацах в Англії і замках у Франції. Ну, а про вілли на Багамах, всякі шале і бунгало я вже й не кажу. Загалом, якщо хтось не хоче повірити нам на слово честі, ми можемо дати інше слово, що іноземної нерухомості у нас немає.

Читайте також:   У США попередили про ризики інвестицій в Росію

Ми часто багато в чому собі відмовляємо, навіть уві сні. А це, повірте, дуже важко зробити, адже уві сні може багато захотітися. Але коли прокинемося, ми змушені рахувати кожну копійку, яку віддаємо державі.

Ми ж не якісь американські мільярдери, які після сплати всіх податків можуть спати спокійно. Ми дуже боїмося переплатити державі, щоб у нас потім не запитали: а звідки у вас взялися зайві гроші ?

До того ж нам недоступна і незрозуміла життя простого народу: як це можна прожити на одну зарплату, яку до того ж нерідко затримують ?

Ми навіть дітей своїх відправили за кордон вчитися, щоб вони знали, що так жити не можна. Ми навіть жінок своїх відправили вслід за дітьми, щоб наші дружини і коханки витрачали за кордоном ваші гроші.

Ах, ці гроші! І нащо їх тільки придумали! Адже Ваших грошей Нам все мало і мало. Ми їх витрачаємо витрачаємо, а вони у нас все не закінчуються і не закінчуються.

Ось і крутимося, як білка в колесі. Чим більше грошей ми загрібаємо у свої глибокі кишені, тим більше нам хочеться їх мати і витрачати.

Часто ми вже й не знаємо, на що їх витратити. Боюся, як би від таких переживань у мене не з’явилася лупа. Ми такі нещасні, так нещасні в країні жебрака народу !

P. S. Кажуть, що найкращий засіб від лупи – гільйотина. Злодіям і шахраям дуже пощастило, що вони живуть в Росії.

(Сатира)

Сергій Палій.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *