Явні і приховані керманичі українського футболу

Важкоатлетів-старожилів української футбольної першості поступово оточують доморощені аграрні барони, апетити яких зростають з кожним роком

Справжньому футбольному вболівальнику приємно згадати початок цього десятиліття. Тоді чемпіонат України набув, нарешті, ознаки конкурентного змагання, на перемогу реально претендували 3-4 клубу. Це була битва амбіцій, досягла найвищого напруження. А все чому? Тому, насамперед, що за кожним претендентом стояв багатий власник, не жалевший грошей на футбол. Це було воістину спопеляюче бій грошових мішків. Це було престижно і модно. Це було… Та що там говорити! В ті часи олігарха могли зарахувати до самої вищої категорії, мабуть, лише за двома ознаками – небудь він був у родинних стосунках з президентом, або містив футбольний клуб вищої ліги.

Як було

90-ті роки в українському футболі пройшли без конкуренції. Даний фінансування, яке дозволяло збирати регулярний урожай титулів, мала тільки одна команда – київське «Динамо» братів Григорія та Ігоря Суркісів. Вона брала всі титули один за одним, якщо не вважати екстраординарне чемпіонство сімферопольської «Таврії» у першому українському чемпіонаті з футболу зразка 1992 р. Лише коли в 1996 році на футбольному горизонті з’явився Рінат Ахметов, який почав вливати мільйони в донецький «Шахтар», ситуація почала потроху змінюватися.

На те, щоб посунути «Динамо» з вершини, у донецького олігарха пішло 5 років («Шахтар» вперше став чемпіоном України в сезоні 2001-2002 р). Ахметов був упертий і послідовним, не бентежився провалів, траплялися по дорозі. І він домігся успіху. Його приклад став свідченням того, що в українському футболі можливий альтернативний успішний проект. І по дорозі Ахметова незабаром пішли інші.

 

На фото – Олександр Ярославський

Харківський мільярдер Олександр Ярославський пізніше зізнавався, що саме Ахметов умовив його придбати харківський «Металіст» і зробити його конкурентом грандів українського футболу. Ярославський купив «Металіст» у 2004 році. Тоді це було щось невиразне, не поднимавшееся вище 5-го місця в чемпіонаті України і неодноразово опускавшееся в Першу лігу.

Ярославський залучив високопрофесійного тренера Мирона Маркевича і забезпечив безперебійний приплив коштів, необхідних для формування якісної команди. З’явилася, мабуть, найкраща на той момент в Україні скаутська служба, выискивавшая таланти з усього світу.

Зрештою, Ярославський зробив з «Металіста» безальтернативну «третю силу» українського футболу – 6 разів поспіль харків’яни брали «бронзу», поступаючись тільки загальновідомою парі грандів. Вишенькою на торті став сезон 2012/13, коли «Металіст» вперше в історії дістався до «срібла», але вище стрибнути вже не зміг.

Паралельними курсами наверх рухався дніпропетровський «Дніпро». Ця команда не падала так низько, як «Металіст», так що болісно підніматися їй не довелося, але в розвитку вона трохи затрималася. В погоню за лідерами клуб кинувся, мабуть, лише в 2009-м. Підігрівається грошима свого власника, господаря Приватбанку Ігоря Коломойського, цей клуб з тих пір і до 2016-го жодного разу не опускався нижче 4-го місця, а в сезоні 2013/14 мало не вхопив «золото» – правда, на фініш сил все-таки не вистачило, і «Дніпро» поступився титул «Шахтарю».

При нормальному ході подій приблизно в тому ж ключі боротьба в чемпіонаті України і тривала б. Але революція 2014 року змінила все. Ігорю Коломойському, який вступив у 2015 р. в конфронтацію з тодішнім президентом Петром Порошенком, скоро стало не до футболу – відбиваючись від атак на свій бізнес, він відверто «забив» на клуб, і «Дніпро», який загруз у боргах, в 2017-му впав до Другої ліги.

 

На фото – Рінат Ахметов та Сергій Курченко

Роком раніше фактично помер ФК «Металіст», якого виключили з української прем’єр-ліги з-за величезних боргів. З ним трапилася історія навіть більш заплутана. Ще при Януковичі (в кінці 2012) Ярославському довелося продати клуб юному харківському схемщику Сергію Курченко, який тоді вважався «підданим» всесильного Олександра Януковича.

При Януковичі Курченко не шкодував коштів на «Металіст», але після перемоги Евромайдана, коли Курченко втік у Росію слідом за своїми патронами, господар ФК виявився відрізаний від основних фінансових потоків, «Металіст» перестав отримувати фінансування, при цьому продавати його Курченко відмовлявся. У підсумку в 2017 р було розпочато банкрутство «Металіста», яке тягнеться до цих пір.

Читайте також:   У Мінську силовики затримували беззахисного 15-річного хлопця, погрожуючи гранатою

Фактично ж Українська Прем’єр-ліга втратила двох чудових клубів, які не тільки створювали конкуренцію грандам, але і наводили шерех у Європі (тут можна згадати вихід «Дніпра» в фінал Ліги Європи в 2015 р.). Виникли після їх загибелі альтернативні проекти – «Дніпро-1» і «Металіст-1925» – незважаючи на їх видимий прогрес, по значимості і якості поки що не можуть йти ні в яке порівняння з тим, що було до них. І це без обліку втрат меншого калібру – донецького «Металурга» (за яким стояв засновник ІСД Сергій Тарута), ужгородська «Говерла» (нардеп Нестор Шуфрич), запорізький «Металург» (президент «Мотор Січі» В’ячеслав Богуслаєв).

Як є

Яка ж нинішня ситуація в українському футболі? Хто чим володіє і хто скільки може собі дозволити? Перше, про що варто сказати – в Українській Прем’єр-лізі майже не відбувається покупок. Окрім «Шахтаря» та в окремих випадках «Динамо», за нових гравців ніхто нічого, як правило, не платить. Їх або беруть в оренду (без подальшого викупу – це для наших клубів дорого, та й ні до чого), або укладають угоди з так званими «вільними агентами» – тобто, з футболістами, у яких закінчився строк контракту і які вони можуть переходити в інший клуб абсолютно безкоштовно. Таким чином, хоча кадрову «движуху» в кожен трансферний сезон ми спостерігаємо неабияку, вона не генерує адекватний грошовий потік. Якийсь тоненький струмочок все ще тече, але неозброєним оком його можна і зовсім не помітити.

Власники клубів дуже різношерсті. У колишні часи склад осіб, яким належали головні футбольні клуби, був більш однорідний, всі вони представляли ту групу заможних персон, до яких у нас, власне, і прийнято застосовувати термін «олігархи». Зараз таких в українському футболі залишилося двоє. Це власник групи СКМ Рінат Ахметов – він наполегливо продовжує інвестувати у свій «Шахтар» гроші, що дозволяють клубу залишатися в лідерах по бюджету у Східній Європі. І це Ігор Суркіс, не кидає «Динамо», незважаючи на всі операційні та базисні складності. Час від часу «Динамо» потрапляє в юридичні плетіння (нещодавно стало відомо про відкриття ГПУ кримінального провадження за фактом ухилення від сплати податків менеджментом киян), але поки клуб з них вміло виплутувався без особливого збитку для себе.

 

На фото – Костянтин Жеваго

Ще троє – великі бізнес-фігури і власники клубів протягом довгих років. Це Костянтин Жеваго («Ворскла»), Євген Геллер («Зоря») і Петро Димінський («Карпати»). Але у кожного з них своя унікальна історія.

У Жеваго зараз величезні проблеми – він ходить під підозрою в розтраті 2,5 мільярдів гривень, що належав йому банку «Фінанси та кредит», нещодавно був офіційно оголошений в розшук, а капіталізація його головного джерела прибутку – гірничорудної компанії Ferrexpo – тане на очах з кожним днем.

У Жеваго проблеми в бізнесі були і раніше (у 2015 р його банк «Фінанси та кредит» був визнаний неплатоспроможним), з-за чого, в тому числі, існування «Ворскли» опинилося під питанням. Тоді команду Жеваго не кинув, але зараз ситуація більш серйозна, і йому, можливо, доведеться залишити «Ворсклу» ні з чим.

 

На фото – Петро Димінський

Числиться в розшуку і фактичний власник «Карпат» Петро Димінський. Він звинувачується в скоєнні смертельної ДТП 18 серпня 2017 року, в результаті якого загинула людина. З тих пір Він перебуває за кордоном (за даними НАБУ, у Греції).

«Карпати» все це час продовжують скромне існування, там своє бурхливе життя, пов’язана з приходом-відходом іспаномовних гравців і менеджерів, з якої, втім, не утворюється ніяких турнірних успіхів – третій сезон поспіль львівська команда балансує в зоні вильоту і може похвалитися хіба що випадковими успіхами – як, наприклад, нещодавній нічиєї з «Динамо» на виїзді.

 

На фото – Євген Геллер

Екс-нардеп Євген Геллер володіє «Зорею» з 2009 року. Колишній член Партії регіонів, він успішно пережив зміну влади і продовжує вести свої справи, наскільки це можливо. Подейкують, не в останню чергу завдяки тому, що знайшов спільну мову з непотоплюваним олігархом Ігорем Коломойським.

Читайте також:   Вбивство пластичного хірурга в Києві: затримано підозрюваного

«Зоря» виїхала з окупованого Луганська, оселилася в Запоріжжі і змогла знайти себе. Більше того, перебування в ролі «тимчасового переселенця» пішла команді на користь – саме після 2014 р. «Зоря» показала свої найкращі результати в новітній історії, завоювавши «бронзу» УПЛ і кілька разів взявши участь у Лізі Європи (причому вельми гідно). А в нинішньому сезоні команда з новим тренером Віктором Скрипником явно має намір поборотися якщо не за «золото», то точно за «срібло».

 

На фото – Владислав Гельзін

Є ще один чоловік, який незмінно володіє футбольним клубом УПЛ протягом довгих років, це ще один виходець з Донбасу Владислав Гельзін, якому теж довелося пережити операцію по переміщенню донецького «Олімпіка» з рідного окупованого міста. Правда, на початку 2014 року клуб ще не входив у число учасників Прем’єр-ліги.

Вся його історія на вищому рівні – це вже постмайданна епоха. Гельзину вдавалося забезпечити пристойне існування свого дітища, з яким він живе, починаючи з моменту його заснування у 2001-м. «Олімпік» і боровся за медалі, і в Європі з’явився. Правда, в останні пару сезонів справи йдуть все гірше і гірше. Зараз «Олімпік» – один з аутсайдерів чемпіонату з непевною долею (хоч президент, виділяючи властивий йому оптимізм, запевняє, що все буде добре).

Дуже колоритна фігура стоїть на чолі футбольного клубу «Львів», який до 2018 р був відомий під іншою назвою – «Верес-Рівне». Це Богдан Копитко, бізнесмен, який пройшов буремні 90-ті, з відповідним бекграундом, про що в мережі можна знайти безліч гостросюжетних публікацій. На даний момент Копитко – впливовий регіональний бізнесмен, власник багатопрофільного бізнесу на чолі з Львівським хладокомбинатом c оборотом понад 700 млн грн на рік. Зараз клуб Копитько знаходиться в зоні вильоту з УПЛ, і подейкують, що його власник розчарувався у своєму проекті і має намір його повернути. Втім, сам він поки все заперечує, списуючи чутки на підступи заздрісників.

Цікавий випадок – з «Десною». Базу успіху чернігівського клубу при Януковичі створював авторитетний персонаж Олексій Чеботарьов, якого називали хрещеником екс-генпрокурора Віктора Шокіна. У 2014 р. після зміни влади його звинуватили в причетності до фінансування «титушек», організації незаконних викрадень і вбивств, і оголосили в розшук. У підсумку, замість нього президентом і власником «Десни» в 2017 р. став Володимир Левін, столичний бізнесмен і депутат Київради. Але передбачається, що нинішня цілком благополучна життя клубу забезпечується не тільки і навіть не стільки грошима, скільки місцевими зацікавленими людьми, щоправда, у пресі про це практично не йдеться.

 

На фото – Тарік Чаудрі

Не найочевидніша історія і в «Маріуполі». Нинішнім бенефіціаром ТОВ «ФК Маріуполь» числиться пакистанський бізнесмен Тарік Чаудрі, який вказує місцями свого проживання Москву і Київ. Він гранично непублічний, втім, подробиці офіційної біографії дозволяють пролити певний світло на цього персонажа. Ще в СРСР він навчався в Ждановському металургійному інституті, а пізніше організував бізнес, зав’язаний на торгівлі металом Маріупольського меткомбінату ім. Ілліча, з «червоним директором» якого Володимиром Бойко Чаудрі познайомився багато років тому. Робота з «іллічівця» не завершилася і після купівлі контрольного пакету ММК ім. Ілліча Рінатом Ахметовим, а потім і смерті Бойко.

За твердженням голови Маріупольської міської федерації футболу Василя Журавльова, Чаудрі фінансує клуб на прохання Бойко, виконуючи передсмертну волю екс-глави комбінату. При цьому в українських футбольних колах побутує думка, що фактично «Маріуполь» управляється людьми з обойми Ріната Ахметова, але незаперечних доказів поки ніхто не навів.

 

На фото – Анатолій Кузьменко

Когорту аграрних баронів-власників українських футбольних клубів очолює Сергій Кузьменко. Він відомий як екс-голова Кіровоградської ОДА часів Петра Порошенко і президент ФК «Олександрія».

Втім, реальним господарем клубу є його батько – екс-нардеп і пристрасний шанувальник футболу Анатолій Кузьменко, компанія «Украгроком» якого є одним з найбільших агрохолдингів України.

Саме він у свій час створив однойменну футбольну команду в рідному селі Головківка, і в 2014 р. об’єднав її з ПФК «Олександрія». Нова команда, «заряджена» Кузьменка, у 2015 р повернулася до Прем’єр-ліги і стала однією з найсильніших українських команд, завоювавши «бронзу» в сезоні 2018-2019 р.

Читайте також:   У Києві підлітки глумилися над могилами на кладовищі

Ще одна «аграрна династія» з інтересами у футболі – родина Засух, на чолі якої стоїть один з найскандальніших губернаторів епохи Леоніда Кучми Анатолій Засуха. Як відомо, він керував Київською ОДА в 1996-2005 р, після Помаранчевої революції виїхав до Росії і повернувся в країну лише в 2008 г, коли проти нього були закриті кримінальні справи. Зараз Анатолій Засуха разом з дружиною Тетяною та сином Андрієм фінансує новачка УПЛ – ФК «Колос» із села Ковалівка, яке має давню славу вотчини цього сімейного клану. Основою їхнього добробуту є одна з найприбутковіших агрофірм України – АФ «Світанок», яка тільки в 2018 р. принесла понад півмільярда гривень чистого прибутку.

Ну а самої «загадкової» в корпоративному плані командою УПЛ є ФК «Дніпро-1», хоча її офіційні засновники відкриті – це син екс-нардепа Юрія Берези Максим Береза і колишній захисник ФК «Дніпро» Андрій Русол (у кожного по 50%). Утім, мало хто сумнівається, що у клубу є «тіньові власники», які свої інтереси в ньому не світять. Примітно, що на своєму сайті «Дніпро-1» вказує серед головних партнерів два телеканали – 34 канал і 9 канал. Перший, як відомо, належить Рінату Ахметову, а другий – Ігорю Коломойському, які давно ведуть спільний бізнес в регіоні на паритетних засадах (КЗРК).

Як буде

Тут ми підходимо до дуже цікавого моменту, про який нещодавно йшлося в навколофутбольному шоу «ТаТоТаке». Це досить специфічний ресурс, де добре обізнані спортивні журналісти діляться свіжої інсайдерською інформацією. Так от, духовний лідер «ТаТоТаке» Сергій Болотников повідомив, що за його відомостями, Ігор Коломойський намагається взяти у свої руки контроль над українським футболом, для чого шукає можливість приструнити главу УАФ Андрія Павелка, а на місце глави УПЛ замість Томаса Грімма поставити свою людину, імовірно керівника управління спортивних проектів телекомпанії Коломойського «1+1» Степана Щербачова.

 

На фото – Григорій Суркіс і Коломойський

Коментувати тут поки що нічого, але навіть при нинішньому владному розкладі шанси на подібний «бліцкриг» Коломойського не надто великі. Потрібно також врахувати, що в наступному сезоні збільшиться кількість учасників Прем’єр-ліги – з 12 до 14, а ще через рік, ймовірно, з 14 до 16. Таким чином, хоча б у кількісному відношенні відновлюється та конкурентне середовище, яка існувала на момент початку футбольного кризи.

Якісне наповнення нового УПЛ – питання інше, в цьому сенсі рівень 2014 року недосяжний. Але, принаймні, нові люди з грошима отримують можливість проявити себе на вищому рівні. Це не може не зваблювати деяких амбітних персонажів.

 

На фото – Олександр Поворознюк

Найяскравішим прикладом таких є Олександр Поворознюк, колоритний президент футбольного клубу «Інгулець» (селище Петрове Кіровоградської області), чий основний бізнес – агрофірма «П’ятихатська» (запрацювала в 2018 р. близько 50 млн грн чистого прибутку).

Він створив футбольну справу, яку вже можна вважати успішним, хоч «Інгулець» ще й не перестрибнув рівень Першої ліги. Але при цьому в минулому році цей сільський клуб досяг фіналу Кубка України – нечуване діло! Тепер Поворознюк націлюється на УПЛ, де, як він запевняє, «Інгулець» не має наміру пасти задніх.

Взагалі, активний прихід в український футбол так званих «агробаронів» – очевидна тенденція останніх років. Прогрес «Колоса», в найкоротші терміни проник у Прем’єр-лігу – приклад успіху, який, безумовно, надихає інших латифундистів з амбіціями. Крім «Інгульця», боротьбу за вихід в УПЛ веде ще один клуб першої ліги з схожим «портфоліо» – «Агробізнес» з Хмельницької області. Їм володіє західноукраїнський агробарон і за сумісництвом віце-президент УАФ Олег Собуцький.

Враховуючи зростаючий вага АПК в економіці України та формування вагомою когорти аграрних «міні-олігархів», такий розвиток подій досить природно. І, як це ні сміливо може прозвучати, всі названі клуби мають шанс не загубитися в Прем’єр-лізі. Правда, до боротьби за титул їм все одно навряд чи вдасться дотягнутися. «Шахтар» і «Динамо» при будь-якому розвитку подій ще довго приречені очолювати українську футбольну ієрархію – звичайно, якщо з їх теперішніми власниками все буде добре.

oligarh.media

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *