Німченко Василь: кишеньковий адвокат і штатний пропагандист путінського кума. Частина 2

Вимагання та рейдерство за допомогою юридичних «наїздів» – це у Німченко сімейна риса.

Наприклад, його старший брат Григорій, який в документах записаний як Немченко, є засновником ТОВ «Торговий дім «Крокус» (ЄДРПОУ 30266588), що володіє мережею аптек. Дане підприємство має давні і тісні стосунки з ТОВ «Фармацевтична фірма «Ваше здоров’я» (ЄДРПОУ 21361682).

А це ТОВ, у свою чергу, було створено на базі Черкаської фабрики гігроскопічної вати, приватизованої її директором Іваном Цыбановым і перетвореної в ТД «Ватфарм» (00306756) і ТОВ «Ватфрам» (30238634). Так от, «Крокус» Григорія Немченко і «Ваше Здоров’я» Івана Цыбанова і його синів спільно розвивали фармацевтичний бізнес шляхом знищення і захоплення державних аптек.

Зокрема, вони разом засинали позовами Чорнобаївську центральну районну аптеку за те, що її представники були авторами ряду статей в пресі, разоблачавших корупційну діяльність Німченко і Цыбановых – а Василь Німченко допомагав братові виграти позови.

 
Ігор Німченко

Яблунька породила таких же яблучок. Про «подвиги» його старшого сина Ігоря Німченко, що починав у Дніпровській районній прокуратора Києва, а з 2017 року пристроившегося в Генпрокуратурі, інформації в ЗМІ збереглося небагато (але SKELET-info обов’язково знайде більше). А ось його брат Дмитро Німченко в свій час не раз потрапляв» — так що його відмазували не тільки тато і брат-прокурор, але і дуже високопоставлені чини.

 
Дмитро Німченко

Дмитро Німченко почав свою кар’єру дуже жваво – тато влаштував його на роботу в Главк «К» СБУ, більш ніж хлібне місце. Але там зажравшийся мажор Німченко-молодший примудрився посваритися з усім, та ще й не ділитися з ким належить. І тоді від нього вирішили позбутися, перевівши в… Управління внутрішньої безпеки СБУ (УВБ в СБУ відправляють найтупіших і бездарних чекістів, яким можна доручити жодну серйозну задачу). Де він, за свідченням колег, коротав час, дивлячись фільми і граючи в ігри на комп’ютері. Після чого він вирішив «пограбувати» власного тестя.

Діло було так: у свій час Німченко-тато вигідно одружив свого безглуздого синочка на дочці бізнесвумен Тетяни Володимирівни Богатир. Правда, бізнес у Тетяни Володимирівни дещо специфічний, і в основному полягав у тому, що вона роздягала до нитки своїх чоловіків (їх у неї було, принаймні, троє). Третій, Ігор Миколайович Моїсеєв, у 2010 році на прохання дружини падчерки і її чоловіка Дмитра створив ТОВ «Европартнер» (ЄДРПОУ 37117535), зробивши їх співзасновниками (по 25%). При цьому, до речі, Дмитро Німченко порушував закон, оскільки співробітника СБУ не можна займатися бізнесом. Втім, він і не займався – фірму тягнув на собі Моїсеєв, а Дмитро Німченко лише вимагав від нього регулярної виплати дивідендів. Потім Тетяна Богатир початку розлучення з Моїсеєвим, отсуживая у нього майна (при цьому переписала свою частку в «Европартнере» на свого сина Арсена), а на допомогу їй прийшов Ігор Німченко, ініціював тиск на Моїсеєва з боку прокуратури. Ну і під кінець Дмитро Німченко зажадав у Мойсеєвої своєї частки статутного фонду «Европартнера» (100 тисяч гривень). Але, отримавши гроші, він залишився у складі засновників фірми (до осені 2018 року, підтверджується базами даних) і продовжив загрожувати Мойсея і його матері (яка працює в БТІ Києва), вимагаючи ще – в результаті змусивши того звернутися з скаргою в СБУ.

Але який сенс скаржитися в СБУ на співробітника УВБ СБУ?! І Мойсея прийшла відписка від тодішнього голови СБУ Ігоря Калініна, яка стверджує що «інформація про можливі неправомочних діях Дмитра Німченко не підтверджена». Тоді Моїсеєв звернувся із заявою на ім’я генпрокурора Віктора Пшонки. Але, знову ж таки, який сенс було скаржитися генпрокурору (тим більше Пшонці) на брата прокурора? Результат був таким же…

Навіщо адвоката адвокат?

Після поразки проекту «Не Так!» на виборах 2006 року Медведчук залишив спроби просування в Раду власної політичної сили. Йому вдавалося лише впихати в списки Партії Регіонів пару-трійку своїх людей, та й то з працею – бо з «донецькими» у нього були зовсім не дружні відносини, і тут йому допомагали лише гроші і статус кума Путіна. І все ж Медведчук не був би Медведчуком, якби не намагався бути таким собі політичним павуком, оплетающим мережами кути. Що було вигідно йому та його російському куму.

У 2012 році Медведчук створив громадський рух «Український вибір». Багато хто вважав, що це його черговий проект до виборів, але виявилося, що націлений був не парламентські вибори, і не на вибори взагалі. Мета даного проекту полягала в іншому: вплив на українську політику і українське суспільство з метою повернути Україну від вектора «євроінтеграції» у бік Росії і Митного Союзу. Це стало очевидним у 2013 році, коли «Український вибір» перейшов від «нісенітниці» про народовладдя і банальних гасел про боротьбу з корупцією до конкретних тем: референдуми з основних політичних питань (НАТО, ЄС і МС), недоліки «евроинграции», переваги Митного Союзу, «православно-слов’янські цінності» (піднявши гасла про «гей-Європі») і т. п. наприкінці 2013 року, коли вже почався Майдан, на сайті «Українського вибору» з’явилися матеріали, автори яких підкреслювали, що «всі головні злодії в Україні випадково є євреями». Опозиція назвала їх антисемітськими і підняла скандал, проте «Український вибір» виправдався тим, що ці матеріали не були офіційною позицією руху.

Причому ж тут Василь Німченко? При тому, що тоді Медведчук взяв нудьгуючого на пенсії екс-суддю у свій «Український вибір», зробивши його своїм заступником. А ось другим заступником Медведчука в «Українському виборі» став Юрій Загородній – давній соратник Медведчука ще з 90-х років, колишній його заступником в Адміністрації президента Кучми, заступником голови з 2003 і головою СДПУ(о) з 2007 року, одним із засновників і головним технічним організатором «Українського вибору». Тобто, якщо Медведчук зробив одним своїм заступником такого близьку до себе людину, як Загородній, то можна зробити висновки про його близьких відносинах з другим заступником – Василь Німченко.

 
Юрій Загородній

Як повідомляли журналістам джерела з «Українського вибору», у заступників Медведчука був поділ праці. Загородній займався організацією та фінансуванням руху, він тримав на собі всю «госпчастина» (навіть київський офіс «Українського вибору» належить йому), він домовлявся з потрібними людьми з різних делікатних питань. А ось Німченко тягнув на собі публічну політику і займався агітаційною відділом – для чого йому в допомогу Медведчук дав свого прес-секретаря Олега Бабаніна.

Німченко з ентузіазмом взявся за нову роботу. У 2013 році він був головним рупором «Українського вибору», закликаючи до відмови від Асоціації і НАТО, і до вступу в Митний Союз. Зрозуміло, не можна було б ставити йому в провину просування політичної позиції свого руху, навіть якщо вона категорично не подобається цілого ряду інших політичних сил України. Хтось агітував за ЄС, а хтось за ТЗ, і це було абсолютно законно, і обидві думки мають право на існування і вираження, обидва мали підтримку серед українців. Але тут справа в іншому: активність «Українського вибору» в 2013 році була частиною великого плану Кремля, який ставив великі геополітичні цілі, в результаті привів Україну до Майдану з подачі Держдепу, Антимайданам, потім захоплення Криму і війни на Донбасі. І не треба довго думати, щоб зрозуміти, чиї інтереси виражала і захищала тоді команда Медведчука – проросійськи налаштованих громадян України або його кума Путіна?

 

 

Але чому саме колишнього суддю-скандаліста зробили заступником з ідеології? Німченко не відрізняється великим інтелектом або ораторськими здібностями, йому добре вдаються тільки озвучувати добре підготовлені матеріали. SKELET-info має інформацію, що і численні публікації за його підписом пише не він, а найняті «негри» — для чого в «Українському виборі» створили цілий відділ, який наймає авторів-фрілансерів. Але представляючи публічну політику команди Медведчука в цілому, Німченко ефективно вирішує іншу задачу – він захищає свого боса від постійних нападок політичних супротивників і звинувачень з боку правоохоронних органів. Колишній суддя добре справляється з роллю публічного політичного адвоката Медведчука.

Василь Німченко

У 2014-му році, коли Партія Регіонів розвалилася і на дострокові парламентські вибори пішов створений з його осколків «Опозиційний блок», Медведчук зумів всунути в списку чотирьох своїх близьких соратників: Шуфрича, Козака, Шурму і Німченко. Василь Іванович отримав прохідне місце №25 і вперше увійшов до Верховної Ради як народний депутат. Його публічна активність в основному проявилася у підготовці та поданні позовів певного характеру. Їх можна розділити на дві категорії: на захист Медведчука, і політичні — за скасування військового збору, на оскарження закону про «Деокупації Донбасу» в якому Росія називалася агресором проти депутатів «промайдановских» партій, проти радикально-антироссийких і русофобських журналістів. Але також Німченко був одним з ініціаторів скасування статті КК про незаконне збагачення.

Наприкінці 2018 року Василь Німченко підготував позов Медведчука проти нардепа Ганни Гопко, яка у своєму блозі звинуватив того у знищенні радянського письменника-дисидента Василя Стуса, і стверджувала, що тепер Медведчук зібрався знищити Україну. Загалом-то, тема «Медведчук – вбивця Стуса» мусолится українськими націонал-патріотами давно, тому в даному випадку Гопко підняла її в 99-й раз. Однак на цей раз історія продовжилася антимедведчуковскими пікетами активістів, а потім «наїздом» на Медведчука вже з боку правоохоронних органів. 5 лютого 2019 року Генпрокуратура прийняла заяву нардепа від «Народного фронту» Тетерука, який стверджував, що Медведчук зробив кримінальні злочини за статтями 110 та 111 КК України (йшлося про висловлення Медведчука про автономію Донбасу). І знову його захистом зайнявся особисто Василь Німченко, використовуючи свої зв’язки в Генпрокуратурі (включаючи сина Ігоря). Захистом не тільки юридичній: Німченко дав кілька інтерв’ю (і замовив кілька статей), в яких пояснював все спробами «партії війни» дискредитувати «Медведчука-миротворця».

 

Але, за інформацією джерел SKELET-info, ініціатором цієї «дискредитації» був не Порошенко, який мав загалом нейтральні стосунки з Медведчуком (всі п’ять він його не чіпав, хоча міг би), а група Ахметова – а причиною була боротьба за разваливавшийся «Опозиційний блок». І саме Медведчук доклав до цього розвалу найбільше зусиль – в тому числі руками нардепа з фракції «Оппоблок» Німченко. Мета була досягнута: «донецькі», стільки років заважали Медведчуку, із залишками «Опоблока» залишилися за бортом, а відкололася від нього «Опозиційна платформа» зайняла його політичне місце.

Тому на виборах 2019 року Медведчук вже міг поставити в список ОПЗЖ стільки людей, скільки йому було потрібно. Мандати отримали: сам Медведчук (№3 у списку), Василь Німченко (№6), Нестор Шуфрич (№7), Тарас Козак (№10), Григорій Суркіс (№17), Юрій Загородній (№22), Олександр Колтунович (№22), Григорій Мамка (№23), Віктор Чорний (№27), Олег Волошин (№30). Це більше, ніж отримали люди Рабиновича і Льовочкіна. А в пропорційному відношенні, це занадто багато для політичної сили (саме команди Медведчука), яка самостійно навряд чи б набрала хоча б 2%. Всім очевидно, що свої голоси ОПЗЖ отримала за Бойко і Рабиновича, але ніяк за Медведчука чи тим більше Льовочкіна.

Це заклало підвалини майбутніх розколів, тепер вже в ОПЗЖ. Але, як повідомляють джерела SKELET-info, тріщини пробігли не тільки різними командами, які об’єдналися в «Опозиційній платформі». Тертя виникли навіть всередині команди Медведчука, і їх причиною є ніхто інший, як Василь Німченко. Далеко не всім сподобалося, що він настільки наблизився до Медведчука і почав відсувати від боса інших його старих соратників. Зокрема, є інформація про напружених відносинах між Німченко і Загороднім. Поки що Загородній сподівається вирішити цей конфлікт тихо, «по-сімейному», з допомогою Медведчука. Але якщо не вийде, то не виключено, що на публічний огляд буде виставлено чимало брудної білизни, і ми дізнаємося набагато більше пікантних подробиць з життя Василя Німченка

Сергій Варіс, для SKELET-info