Українці зможуть тільки продати землю

Її куплять іноземці, і в перших рядах — росіяни. Україну заганяють у спадкову бідність.

Земельна рубікон перейдено. Яким буде новий ринок?

Скасувати мораторій на продаж землі намагалася кожна влада, адже мова йде про активі орієнтовною вартістю 3,5 трлн євро, порівнянному з ВВП України за 40 років.

Нинішній уряд, будь-якою ціною прагне якнайшвидше узаконити продаж землі, підійшло до мети максимально близько. При цьому запропоновані умови створення земельного ринку викликають серйозні побоювання, що справа йде не до ринку, а до корпоративної колонізації, яка може назавжди загнати Україну в спадкову бідність.

Монобольшінство «Слуги народу» і призначений ним уряд — двічі рекордсмени у спробах запровадити ринок землі: майже з першого дня зробили це своєю ключовою завданням і в найкоротший термін подали в парламент цілих п’ять законопроектів про зняття мораторію — №2178, 2178-7, 2178-9, 2178-10 і 2194. Причому останній — «системний», адже він тягне за собою зміни в 29 законів України.

Свої проекти уряд просувало тараном, з порушенням регламенту і без будь-яких громадських слухань. Зокрема, законопроекти №2178-10 і 2194 внесли на перші позиції порядку денного без проходження профільного комітету. Аграрний комітет їх затвердив за десять хвилин у ході таємного засідання 18 жовтня, куди не запросили ні представників інших фракцій, ні власне аграріїв. 30 жовтня, незважаючи на скандал на засіданні, рішення прийняли. Ці закони вже проголосували в першому читанні з численними порушеннями.

У них вже проглядає обличчя нового ринку землі. Розглянемо їх докладніше.

Маєтки більше міст

В очі відразу кидається багаторівнева система великих лімітів земель, зосереджених у одного власника.

Спочатку (законопроект №2178) планувалося дозволити концентрувати в одних руках 15% сільськогосподарських земель у певній галузі і 0,5% земель сільськогосподарського призначення по Україні. Між цими лімітами величезна різниця. В Україні в цілому 42,5 млн га орних земель, 0,5% від них — це 212,5 тис. га. А 15% від кількості земель в області відрізняються від 67,7 тис. га в Закарпатській області до 388,7 тис. — в Одеській.

У новому, схваленому в першому читанні, варіанті законопроекту (№2178-10) рівнів стало три — 35% земель територіальної громади, 8% земель області та 0,5% земель по Україні. Це всього лише символічне зменшення. Так, 8% від орної землі Київщини складає 225,3 тис. га, а в Одеській області — 207,3 тис. А загальноукраїнський ліміт був 212,5 тис. га, так і залишився.

Як така багаторівнева система буде працювати, не пояснюється — потрібен окремий документ. Адже питань тут безліч, насамперед яким чином ліміти будуть розраховуватись і узгоджуватися.

Наприклад, якщо ліміти для областей можна визначити за їх екологічним паспортами, то паспортизації об’єднаних територіальних громад ще немає, і як розрахувати 35%, незрозуміло. До того ж невідомо, як узгодити обласний та всеукраїнський ліміти. Можливі два варіанти — «витісняє», коли більший ліміт обмежується меншим, і «масштабований» — застосування всеукраїнського лише при покупці земель у двох і більше сферах.

А в «системному» проекті №2194 ситуація ще гірша — там взагалі зняті всі бар’єри перед масовою скупкою. Особливо цінні землі він зрівнює із звичайними, знищує контроль землекористування і навіть дозволяє знімати родючий шар землі, легализируя схеми, що вже діють на Миколаївщині і навіть на Київщині не перший рік.

Найімовірніше, стане основою загальноукраїнський ліміт 200-210 тис. га, що «всього» в 2,4 рази перевищує площу Києва і в 5,5 рази — Харкова. Причому його дуже легко обійти, маніпулюючи рівнями лімітів та дірками в системі контролю.

Нездійсненний контроль

Нагляд над накопиченням великих земельних площ пропонується здійснювати за допомогою Державного земельного кадастру, Державного реєстру юридичних осіб та підприємців та громадських формувань, — обидва ненадійні.

За даними рейтингів Open Data Barometer і Global Open Data Index, Госгеокадастр є одним з найбільш закритих реєстрів і не може бути базою для управлінських рішень. Дані катастрофічно неповні: звіт «Моніторинг земельних відносин» описує ситуацію станом на 2018 р. Так, 73,4% всіх населених пунктів мають встановлені межі, але не инвентаризированные. І хоча 86% приватних земельних ділянок зареєстровані, державних земель в кадастрі всього 22,3% — з 29 млн га є відомості тільки про 6,4 млн га. тобто перед відкриттям ринку ми не знаємо, що буде виставлена на продаж.

І навіть сам прем’єр-міністр Гончарук визнав, що в кадастрі панує хаос. Так що уряд подав окремий законопроект №2110, який має виправити ситуацію. Але навіть побіжний аналіз свідчить, що всі тільки погіршиться.

По-перше, перехідний період дуже короткий — до 1 січня 2022 р. За недавнім повідомленням ДЗК, тільки 36% державних земель інвентаризовані, так що за рік кадастр збільшується на 10-14% — це дуже мало. По-друге, введуть інститут «публічних реєстраторів», над якими немає незалежного нагляду, а достовірність внесених ними даних не гарантується. По-третє, достовірними будуть рахуватися навіть дуже застарілі дані. Для рейдерів — клондайк, ельдорадо.

У свою чергу державні реєстратори та нотаріуси — люди, які будуть здійснювати нагляд, — теж не гребують внесенням недостовірних даних у реєстри. За даними Мін’юсту, в комунальних підприємствах цілих 22% реєстраторів брали участь у рейдерських схемах. Захистити власність від «реєстрового рейдерства» здатний лише суд, який може тягнутися роками. Рейдер за цей час захоплене перепродасть ланцюжку «законних» власників.

За таких умов будь-ефективний контроль над сукупним землеволодінням неможливий ні технічно, ні юридично.

Фора для чужих, кайдани для своїх

Головне питання земельного ринку, хто зможе купити землю, всіляко обходять. Роблять наголос на право власників продавати землю, яке нібито порушується мораторієм. І не дивно — для українських фермерів всі земельні законопроекти встановлюють майнову дискримінацію, незважаючи на «переважні права».

Насправді навіть свою землю фермери не зможуть викупити. Адже вони працюють на праві постійного користування, — так землю надавали в 1990-х роках. Переважне право її викупу без торгів передбачає п’ять років розстрочки. У середньому аграрне підприємство оперує від 119 до 390 га, — за нормативною ціною в 1-2 тис. євро це щорічна виплата мінімум 50 тис. євро. Для фермерів сума непідйомна, тим більше, що програми їх підтримки скасували.

А на аукціонах переважне право обмежена умовою оплати найкращої пропозиції на кінець торгів. Для фермера це тим більш недосяжно.

До того ж ринок відкривають для юридичних осіб — не тільки холдингів, але й іноземних корпорацій. У проекті №2194 це дозволяється прямо, а заборона №2178-10 купувати землю до 1 січня 2024 р. є фіговим листком. Адже з нього виключені фірми, що працюють в аграрній сфері останні три роки, а серед них є і іноземні (як Agroprosperis Group, скажімо).

До того ж легко знищити існуючі ферми, як, наприклад, одеську ферму «Агро-Патріот». Її потім дешево викупить іноземець, а кінцевих бенефіціарів можна не розкривати — штраф за це всього 8,5 тис. грн, і це можливо з першого дня. Цим обов’язково скористається РФ, яка за подібними схемами вже заходила в енергетику і банківський сектор, а це вже загроза національній безпеці.

Так що після відкриття ринку землі реальну можливість її купити отримають агрохолдинги і іноземці, і в перших рядах — росіяни. Українці зможуть її продати.

Вам це колонізацію не нагадує?

Вячеслав Ільченко, експерт Growford Institute; опубліковано у виданні ZN.ua