Як Путін буде тиснути на Зеленського — політолог

Захід, безумовно, підтримує Україну, але грошей забагато не буває…

Подальші спроби натиснути на українську державність силовими методами визнані в Кремлі неактуальними. Саме тому сам факт того, що зустріч у нормандському форматі відбудеться, є дуже важливим — це знак, що путінська Росія (країна-агресор — згідно із Законом України від 20.02.18) намагається нормалізувати ситуацію.

Таку думку висловив сьогодні в колонці «Нового часу» російський політолог Дмитро Орєшкін.

Іншими словами — зафіксувати сформовану політичну конфігурацію. А це коли Крим — російський (по всій видимості, Путін це навіть не буде обговорювати), а от все інше — business as usual. Можна торгуватися з приводу ЛНР/ДНР або транзиту газу, але Путіну в будь-якому випадку хочеться повернутися в клуб сучасних європейських держав, і він змушений іти на цю зустріч. Не важливо, як це все представляється у пропагандистському просторі: хто програв або виграв.

Здалеку все це нагадує 1977 рік, коли Брежнєв був дуже задоволений тим, що зміг провести Гельсинську нараду, де зафіксували непорушність кордонів у Європі. У Радянському Союзі це сприйняли як велику перемогу, оскільки межі ставали міжнародно визнаними, а обмеження на торгівлю — знімалися. Вирішуючи більш суттєві проблеми, США підписали Гельсінську протокол, хоча і де-факто не визнавали окупації країн Балтії.

Зараз Путін в меншій мірі намагається повторити цю історію: мовляв, відчепіться від мене з Кримом, ми його все одно не віддамо, а решта території обговорювати можна. Наскільки я розумію, на цьому і будувалася його стратегія: рано чи пізно захоче Захід налагодити контакти з Росією, з-за ресурсів та ринку збуту. Хто, куди і як далеко просунеться, чи вдасться Путіну прогнути Зеленського чи ні — все це вже вдруге. Пропагандистські служби кожної країни в будь-якому випадку представлять це як перемогу — на те пропаганда і існує.

Тобто інтенція ясна — зафіксуватися на рівні, який більш-менш влаштовує обидві сторони. Зеленський прийшов з мандатом перейти від війни до миру, і змушений його реалізовувати. Якась частина суспільства критикує його за слабкість, а якась вважає — та й чорт з ним, лише б не було війни. Логіка Путіна теж зрозуміла — він відкусив Крим, абсолютно точно не збирається його віддавати, а там вже можна торгуватися — з цінами на газ, транзитом, Північним потоком-2. Приблизно цим і мало закінчитися.

Війна ж не може тривати нескінченно, а значить, будуть санкційні, економічні, політичні ігри. Та й, по всій видимості, у Путіна вже немає ні ресурсів, ні навіть бажання відібрати Одеську або Харківську область. Мало що говорить Володін — Державна Дума і її спікер грають чисто декоративну функцію, на це фонове оформлення пропаганди уваги звертати не варто.

Інтеграція з Білоруссю — теж елемент пропагандистської гри. Сама Білорусь мовчить, як в рот води набрала, Лукашенко зараз шукає контраргументи, як би не розлучитися зі своїм пріоритетом і суверенітетом. Адже він точно більше всього на світі любить владу.

Думаю, всі ці новини — лише зливання даних, і головним чином з російської сторони. Це створює для Путіна більш виграшні політичні позиції напередодні розмови з Німеччиною і Францією. Мовляв, будете надто тиснути, ні з Україною, ні з Білоруссю домовлюся. А Захід не хочеться, щоб Білорусь йшла під крило Росії, тому в певному сенсі це брязкання дипломатичним зброєю, залякування партнерів.

Але партнери теж терті, і розуміють цей елемент психологічного тиску. Взагалі плани Путіна зрозуміти нескладно. Як людина з усім відомої силової структури, який шкодує про крах СРСР, він, звичайно ж, хотів би экспансионироваться на території, які вважає належними йому по праву. Як Крим, наприклад, а тепер Білорусь.

Але тут питання не в тому, що він себе вважає, а в реальних політичних ресурсах. І я не впевнений, що вони у нього є, щоб прогнути під себе Лукашенко. Але створити видимість того, що це можливо — звичайно ж. Це виграшно, це — ще один козир, тому було б дивно, якщо про інтеграцію не заговорили напередодні нормандської зустрічі.

Повірять Путіну його партнери в покер, цього ми вже з вами передбачити не зможемо. Думаю, що все ж не повірять. Сам по собі Захід, безумовно, підтримує Зеленського, адже наявні порушення міжнародного права і це нікому не подобається. Питання тільки в тому, скільки Заходу коштує ця підтримка. Тому що грошей забагато не буває, і в першу чергу європейські країни відстоюють свої інтереси.

Якщо мова про Франції, то там кожен сенатор хоче одного: щоб його територія відчувала себе добре, а його самого дякували. Для цього потрібно створювати робочі місця, тобто повернутися до стану business as usual. Вони, звичайно, не будуть підтримувати анексію Криму, але не хочуть ради боротьби з цією ж анексією втрачати політичні інтереси і підтримку на своїх територіях. Вони б краще налагодили з Росією якийсь бізнес, от як АвтоВАЗ, де інтереси Рено беруть участь. А якщо говорити про німців, то там і взагалі 6 тисяч спільних німецько-російських підприємств було, і Німеччини вони знадобляться.

Тут питання в тому, скільки коштують політичні принципи на вагах, якими міряються політичні інтереси конкретних людей. В цьому сенсі українцям, напевно, буде прикро, бо їх країна дійсно ображена і обмежена. Але вимагати від Заходу, щоб той вів принципову нещадну боротьбу з Росією, приблизно так само наївно, як в 1977 році від того ж Заходу вимагали не підписувати Гельсінські угоди з СРСР. Підписавши їх (і зрадивши позиції Прибалтики, як там вважають), США вирішили більш локальну проблему — дозвіл на виїзд осіб єврейської національності, що принесло американським політикам зростання підтримки з боку досить впливового єврейського лобі в Америці.

Зрештою, логіка така: Україна повинна розбиратися зі своїми справами самостійно. Допомагати грішми, дипломатично — так, але лягати грудьми на амбразуру ніхто не стане.

І можна скільки завгодно звинувачувати Захід в тому, що він такий поганий і продажний, але Захід завжди на тому стоїть, що прагматичний: його інтереси — в першу чергу. Так само, як Німеччина не хоче цілком потрапити в залежність від імпорту зрідженого газу з Америки, який так активно просуває Трамп, а тому зацікавлена у Північному потоці-2.

Путін це чудово розуміє і досить ефективно використовує. Єдине, що Захід зміг, так це максимально затягнути цю історію. Щоб хоча б цієї зими Україні не можна було викрутити руки.