Тіні забутих корупціонерів: Юрій Терніков, непосидючий «комбінатор» з Держрезерву

Вивчаючи публічні бази даних у пошуку інформації про нових можновладців, іноді натикаєшся на смутно знайомі прізвища. Спочатку напружено намагаєшся пригадати, хто все за «чорти», потім «зависали» в роздумах: чому ці імена спливають зараз?

Терніков Юрій Миколайович – один з таких персонажів.

Юрій Терніков, 56-річний уродженець міста Перевальська Луганської області, власник нерухомості вартістю в десятки мільйонів гривень і корпоративних прав у цілого розсипу фірм, зробив спробу вийти з небуття і знову зайняти хлібне місце в держструктурах у 2018 році. Тоді він претендував на посаду заступника голови Державного агентства резерву, але безуспішно.

Зазначимо, що саме в структурі Держрезерву чиновницька кар’єра Юрія Миколайовича досягла піку – туди він потрапив в 2003 році, за часів пізнього Кучми та першого приходу Януковича у велику політику. Ця історія, без сумніву, варта окремої уваги, тому зупинимося на ній трохи нижче.

Близько півроку тому Юрій Терніков знову намагався повернутися в чиновницьке крісло. Як свідчить його електронна декларація, подана 9 липня 2009 року, амбіції Юрія Миколайовича стали скромнішими – він хотів посаду начальника якогось відділу в АТ «Укрзалізниця». І знову «мимо каси».

З якою метою Юрій Терніков знову кинувся в державні структури, які оперують мільярдними потоками, думаю, очевидно. Хто дав йому надію на імовірний успіх у 2018 році цілком можна здогадатися, що кілька колишніх (і не тільки) партнерів Юрія Миколайовича з незаконного видобутку вугілля входили в найближче оточення тодішнього президента Петра Порошенка. Але хто обнадіяв Тернікова вже після зміни влади, хто напоумив його доглянути собі кабінет в «Укрзалізниці»? На жаль, однозначної відповіді на це питання у мене поки немає. Але є міркування на рахунок того, що завадило Юрію Миколайовичу як у 2018-му, так і в 2019 році. Це – жадібність.

Влітку 2017 року вибухнув скандал, пов’язаний з фінансуванням терористичної організації «ЛНР». Власне, ніякого скандалу не сталося б, якщо б Юрій Терніков не «кинув» свого партнера по ряду донбаських фірм Сергія Боєва. Подив цього комерсанта не було меж, коли він дізнався, що його підприємство, нібито «вичавки» у нього бойовиками, спокійно «пилососить» гроші на вільних територіях, а в окупації їм «рулять» призначені Терніковим підставні люди.

Зареєстроване в нині окупованому путінськими наймитами Перевальську ТОВ «Донклуб» до війни отримувала досить недурственные підряди від обласних бюджетних установ. Після захоплення регіону терористами «Донклуб» перереєструвався в «молодій республіці», зберігши українську реєстрацію. Прописка в «ЛНР» кінцевим бенефіціарам фірми потрібна, щоб спокійно працювати під окупантами, українська реєстрація – щоб «схематозить» по цей бік лінії розмежування. Наприклад, в травні 2017-го, коли «Донклуб» стягнув по суду з держпідприємства «Луганський облавтодор» більше двох мільйонів гривень.

Читайте також:   Всі на вихід: у Одесі "замінували" одразу 6 готелів

Роздратований Боїв написав заяву в СБУ, звинувативши Тернікова у фінансуванні терористів, проте «орли» Грицака підстав для притягнення «комбінатора» до відповідальності не знайшли (детальніше про це тут). Можливо, тому, що серед бенефіціарів «Донклуба» — як українського, так і зареєстрованого в «ЛНР» — Юрій Терніков не згадувався. Хоча зовсім неважко з’ясувати, що власниками найбільшої частки у статутному фонді ТОВ «Донклуб» є Бойко Юлія Юріївна та Демченко Євгенія Юріївна – дочки Юрія Тернікова.

Очевидно, що конкурсні комісії, в 2018-2019 роках відбирали кандидатів на посаді в Держрезерві і «Укрзалізниці», на які претендував Терніков, виявили більшу, ніж контррозвідники педантичність.

Примітно, що в Перевальську Луганської області залишилося ще дві фірми, які входять в орбіту Тернікова, в яких на папері співзасновником залишається згаданий вище Сергій Боїв, але їх прибутку проходять повз його кишені. Це – локальна мережа АЗС «ЦВ-Газ», що заборгувала державному «Ощадбанку», як земля колгоспові, і ТОВ «Перевальський торговий дім» — вуглевидобувна компанія, грешащая, як подейкують, нелегальним видобутком. За уривчастими відомостями, що приходять з окупації, Перевальський район Луганщини досі кишить «копанками» і, як і до війни, з них все ще має частку Юрій Терніков. І, цілком можливо, видобутий в них вугілля, принаймні, частково, потрапляє в Україну під виглядом білоруського.

Сім’ї Юрія Тернікова належить більше десятка юридичних осіб, локалізованих, крім Перевальська, в Києві і області, Кобеляцькому районі Полтавщини, в Житомирській області. Згідно з декларацією нашого героя, його комерційні структури починаючи з 2008 року виграли на тендерах підряди бюджетних структур на загальну суму в 55 млн грн.

 

 

З них левова частка дісталася згадуваному вище ТОВ «Перевальський торговий дім» — 51,62 млн грн.

 

 

Як зазначено в декларації, перелік тендерящих юросіб Тернікова увійшли лише ті фірми, де наш герой має явні корпоративні права або сам вказав себе кінцевим бенефіціаром. Тобто, мізерна частина. Однак є одне ТОВ, причетність до якого Юрій Терніков зараз дуже не хоче «світити». Причому так сильно, що в квітні минулого року дочки «комбінатора» вийшли зі складу засновників цієї «контори».

 

 

 

 

ТОВ «Промислово-фінансова компанія «Укрспецэнергопостач» засноване у 2009 році, коли, згідно з біографії Тернікова, той перебував на держслужбі в чині директора ДП «Комбінат «Прогрес». ПФК «Укрспецэнергопостач» брала участь не просто у високоліквідних схемах, компанія Тернікова «схематозила» з товарами подвійного призначення, що використовуються (згідно з висновками слідства) в атомній енергетиці та виробництві ядерної зброї.

Одна з таких корупційних схем детально описана у вироку, винесеному 9 листопада 2016 року по кримінальній справі № 32014100000000002.

Отже, в 2010 році ПФК «Укрспецэнергопостач» виграла тендер НАЕК «Енергоатом» на постачання трьох напрямних апаратів з тепловим бар’єром для ГЦН-317 (головний циркуляційний насос, необхідний для відводу тепла на енергоблоках АЕС). Сума контракту перевищила 10,56 млн грн.

Читайте також:   На Закарпатті 18-річний мотоцикліст на смерть збив 62-річного односельця

Компанія Тернікова ось ці апарати закупила у російського ЗАТ «Кіров-Енергомаш». У перерахунку на гривні росіянам було сплачено 2,936 млн, тобто менше мільйона за кожен виріб. Проте в операції була задіяна ланцюжок підставних фірм, що дозволило накрутити «маржу» до 200% — понад 6 млн грн, і при цьому ухилитися від податків на суму, що перевищує 3 млн грн.

Власне, саме з-за ухилення від сплати податків за компанію Тернікова взялися компетентні органи. Втім, під суд пішов не кінцевий вигодонабувач, а директор «Укрспецэнергопостача». Той вину визнав і розкаявся, тому відбувся штрафом до 255 тис. грн, який, враховуючи суму «навару», не здається таким вже великим.

Судячи з уривчастих даними з відкритих джерел, «Укрспецэнергопостач» пиляв гроші «Енергоатому» систематично. Зокрема, він згадується у звіті Державної аудиторської служби України, складеному в 2013 році, в контексті поставок на електростанції вузлів і агрегатів невідомого походження. Що не завадило «Укрспецэнергопостачу» в тому ж році перепродати «Енергоатому» запчастини до циркуляційних насосів нібито виробництва НВО ім. Фрунзе за 23,8 млн грн. Фінальним акордом став скандал 2015 року, коли ця компанія з орбіти Юрія Тернікова занадто завзято лобіювала інтереси «Росатому» і поставки на українські АЕС устаткування з країни-агресора.

Окреме питання, хто привів Юрія Тернікова в державні структури та до фінансових потоків.

В останніх згадок в ЗМІ, датованих 2017 роком, нашого героя вперто називають протеже Олександра Єфремова – у минулому вельми впливового «регіонала», глави парламентської фракції ПР і надалі державного зрадника. Ця зв’язка випливає з історії 2012 року, коли з благословення Єфремова Юрій Терніков став єдиним кандидатом у депутати від Партії регіонів по округу №108 у Луганській області, який підгортав під себе інший відомий «регіонал» Володимир Ландік. Але насправді висунення Тернікова пов’язано не з прихильністю до нього Єфремова, а з ворожнечею останнього з Ландіком. А Юрій Терніков з самого початку ходив під СДПУ(о).

Микола Песоцький (праворуч)

Юрія Тернікова з провінційного Перевальська в стольний град Київ, перетягнув його земляк Микола Песоцький (помер зовсім недавно – 30.12.2019 р.). Колишній перший заступник голови Луганської ОДА, двічі народний депутат України, незмінний (аж до перемоги Помаранчевої революції) голова Луганського обкому СДПУ(о) у 2003-му став головою Державного комітету з державного матеріального резерву. Відразу після цього в кріслі директора ДП «Комбінат «Прогрес», підконтрольному Держкомрезерву, опинився Юрій Терніков.

Тут варто пояснити для тих читачів, які, можливо, не зовсім в курсі, що собою являє Держрезерв. Як, власне, можна здогадатися з назви, це – структура, яка керує стратегічними запасами держави, нагромаджуваними на випадок війни, стихійних лих, засухи і неврожаю, різних великих НП. Насамперед, мова йде про продовольство і паливо. Природно, все це добро має свій термін придатності, тому його регулярно продають, закуповуючи більш свіжі запаси. І ось ці операції – безмежний простір для «гешефту». Один такий гешефтик привів пана Песоцького прямо в СІЗО.

Читайте також:   На Сумщині за добу утопились три людини

Незадовго до приходу Миколи Федоровича і його протеже Юрія Миколайовича в Держкомрезерв, відомство відвантажило Міністерству оборони в борг 24 тис. тонн авіаційного палива. Якимось загадковим чином права на вимогу виплати боргу від Держкомрезерву перекочували до компанії «Укрресурси», а та з передала їх ЗАТ «Інтер-Енерго», зовсім не дивним збігом обставин належить тодішньому підлеглому Песоцького – Дмитру Крючкову. У підсумку «Інтер-Енерго» через суд стягнув з Міноборони $8 млн, а Держрезерв залишився з носом.

Після зміни влади в 2005 році цієї махінацією жваво зацікавився МВС. Дмитро Крючков на момент слідства пішов під «дах» тоді ще «помаранчевого» Євгена Червоненка і перевів стрілки на Песоцького. Старого врятувало те, що він завчасно пішов з усіх посад в СДПУ(о) і зрадив керівництво партії анафемі за авторитаризм (що пізніше не завадить йому повернутися під крило Віктора Медведчука). А також те, що він нібито поділився зі слідством деякими вкрай цікавими даними. Так чи інакше, його врешті-решт відпустили з миром.

А його протеже Юрій Терніков не постраждав взагалі ніяк. Через два роки після арешту і звільнення його колишнього патрона, в 2007-му, Юрія Миколайовича спробували було викинути з насидженого крісла директора ДП «Комбінат «Прогрес», але йому вдалося «отгавкаться». Вірніше, домовитися з людьми з оточення лише вдруге стала прем’єром Юлії Тимошенко (благо, в її оточенні опинилося чимало колишніх «есдеків»). Держпідприємство від своєї присутності він добровільно позбавив лише в 2011 році.

У тому ж році в його власності з’явилися два будинки у селі Білогородка під Києвом. Один на 448,5 м2 задекларованою вартістю 21 млн грн, другий-у півтора рази менше і набагато дешевше – за 8,9 млн грн. З тих пір Юрій Терніков керує своєю маленькою бізнес-імперією з нажитих непосильною працею белогородских володінь, намагаючись ніде «відсвічувати». Але, схоже, жага великих грошей періодично викликає у нього тягу до посад – не надто високим, але тісно пов’язаних з великими фінансовими потоками. Що ж, подивимося, в яку «контору» в наступний раз спробує працевлаштуватися цей досвідчений схематозник. І, головне, хто його туди приведе.

Іван Помідорів, оглядач проекту CRiME, спеціально для «ОРД»

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *