Рахунок не на користь Росії

Счет не в пользу России

У новому році Кремлю доведеться долати наслідки поразок відразу на кількох стратегічних напрямах у внутрішній і зовнішній політиці.

Політичний прогноз навіть на рік вперед справа, як відомо, ненадійне. Щоб не помилитися, потрібно врахувати безліч складових. По-перше, треба володіти великою, в тому числі, ексклюзивною інформацією. По-друге, треба вміти її аналізувати. По-третє, роблячи такий прогноз, треба взяти до уваги безліч об’єктивних і суб’єктивних факторів, розуміти які з них важливі, а які другорядні. Але навіть при всьому цьому цілком можна сісти в калюжу. Тому що життя, як не раз було говорено, складніше будь-яких уявлень про неї.

Тим не менше, ніхто не заважає нам спробувати вгадати розвиток основних подій в новому році. Самий надійний і традиційний спосіб — аналіз вже існуючих тенденцій внутрішнього й міжнародного життя. Що стосується останніх, то до кінця 2019 для Росії вони визначилися досить чітко.

Однак для початку — основні підсумки внутрішнього розвитку країни за рік 2019-й. Зазначимо, що соціально-економічні підсумки року, за даними Росстату, на кінець грудня були не повними.

За прогнозом Мінекономрозвитку ВВП Росії за підсумками 2019 року збільшиться в районі 0,8%-1,3%. Назвати це зростанням язик не повертається. Швидше стагнація.

Реально наявні доходи росіян за три перші квартали 2019 року склали 97,1% в порівнянні з дев’ятьма місяцями 2018. Це на 1,6% краще, ніж за аналогічний період 2018. Проте за тими ж офіційними даними Росстату, падіння реально наявних доходів росіян за чотири роки-з 2014 по 2017 включно склало в цілому 8,6%. У 2018 вони залишилися практично на рівні попереднього 2017 року (100,1%).

Відповідно, навіть якщо в четвертому кварталі 2019-го зростання доходів по відношенню до третього кварталу складе 119,5% (аналогічний стрибок доходів у четвертому кварталі за останні шість років був лише одного разу — в 2015 році) в цілому за рік доходи збільшаться лише на 2,7%, що, ясна річ, не компенсує їх скорочення за попередні п’ять років.

Втім, офіційною статистикою в Росії доводиться довіряти все менше, про що «Росбалт» писав вже неодноразово. Є інші непрямі показники, які показують, що відносна стабілізація (саме стабілізація, оскільки зростання на 2,7% — це в межах статистичної похибки) положення з доходами громадян, швидше за все результат маніпулювання Росстату постійно мінливими методиками підрахунку даних.

Зокрема, про це говорить такий досить надійний критерій оцінки купівельної спроможності населення, як роздрібна торгівля, обороти якої за 2019 рік найімовірніше покажуть більш низькі темпи зростання, ніж у 2018-м. зокрема, про це заявив голова президії Асоціації компаній роздрібної торгівлі (АКОРТ) Сергій Бєляков. За його словами, оборот роздрібної торгівлі «майже не росте» і за підсумками 2019 швидше за все складе 1,3%. У 2020 АКОРТ очікують ще більш низький зріст, вже майже нульовою, — 0,6% на рік.

Через брак коштів російське керівництво пішло на такі непопулярні заходи, як підвищення пенсійного віку і нову хвилю приватизації. У 2020 планується пустити з молотка унітарні державні та муніципальні підприємства — міра, яка, можливо, і дасть якісь разові надходження в бюджет, але в довгостроковому плані може надати швидше негативний, ніж позитивний ефект, оскільки нові господарі, швидше за все почнуть з горезвісної «оптимізації», тобто масових звільнень.

Читайте також:   Турецька компанія Agrobay початку поставки томатів в Росію

Збільшення мінімального розміру заробітної плати на 850 рублів (приблизна вартість одного кілограма вареної ковбаси в Москві) в 2020 році навряд чи втішить тих, хто цей самий мінімум, або трохи більше отримує.

2019 рік став роком небаченого за останні 11 років стрибка природного убутку населення. За 11 місяців вона склала 285,7 тис. осіб, а за підсумками року, як ми і передбачали, ймовірно перевищить 300 тис. Нагадаємо, що в 2018-му спад в Росії була 224,5 тис. осіб. Ніякими «демографічними ямами» такі різкі спади пояснити не можна. Такий масштаб втрат у відносно стабільною (принаймні, зовні) ситуації можна пояснити, в першу чергу, провалами соціально-економічного курсу керівництва країни, выливающимися до збільшення смертності та катастрофічне зниження народжуваності.

Подібні провали у внутрішній політиці вже не раз в новітній історії Росії компенсувалися за рахунок активізації керівництва країни на зовнішній арені.

Подивимося, якими були результати діяльності Кремля на основних напрямках його зовнішньої політики в 2019.

Україна. В кінці року багато чого очікували від зустрічі «нормандської» четвірки, яка пройшла в Парижі 9 грудня. Якщо розглядати її з точки зору Кремля, ніякого прориву не сталося. Президент України Володимир Зеленський, всупереч очікуванням, прокреслив дуже чіткі «червоні лінії»: ніякого «розміну» Криму на Донбас. Відповідно, самопроголошені республіки ДНР і ЛНР — це також Україна. Вибори в цих «особливих районах Донецької і Луганської областей» можуть проводиться тільки по українським законам і тільки після того, як буде відновлено контроль Києва над всією українською кордоном, включаючи і ту її частину, яка зараз за фактом є кордоном між РФ і ДНР/ЛНР.

Ні до якого компромісу з цих питань ні російський президент Володимир Путін, ні канцлер Німеччини Ангела Меркель, ні французький президент Еммануель Макрон молодого українського лідера схилити не змогли. Домовленості про продовження зустрічей на вищому рівні між Москвою і Києвом, про продовження обміну полоненими — справа з гуманітарної точки зору, звичайно, добре, але принципово в російсько-українських відносинах вони зараз нічого не змінюють.

Більше того, під самий Новий рік офіційно було оголошено, що Росія виплатить Україні майже 3 млрд доларів на виконання рішення міжнародного суду. Навіть і не згадати зараз, коли ще нинішня Росія віддавала «просто так» кому-небудь такі суми, та ще під натиском іноземців. Віце-прем’єр Росії Дмитро Козак публічно назвав це «важким рішенням», а Володимир Зеленський — перемогою. Втім, для Москви все могло бути ще гірше. Зволікання з виплатою могло призвести до додаткових багатомільярдним штрафів.

Це поразка Кремля під самий новий рік частково було компенсовано укладенням нового договору з Україною про газовий транзит. Навколо цього документа, як ми пам’ятаємо, також було зламано чимало списів, але в результаті вряди-годи між Москвою і Києвом було підписано угода, вигідна обом сторонам. Тим не менш, стратегічно воно скоріше більше в інтересах України. Спроби умовити Київ заодно і відновити постачання російського газу безпосередньо на Україну (нагадаємо, що до епопеї з Кримом ця країна, поряд з Німеччиною, була одним з двох найбільших покупців російського блакитного палива), причому за досить привабливими для неї цінами, успіхом поки не увінчалися.

Читайте також:   Білорусь повністю зупинила прийом російської нафти

Білорусія. На кінець цього року планується урочисте підписання пакета документів про більш тісної інтеграції» Росії і Білорусії. Йшли розмови про те, що в ньому буде, як мінімум, єдиний для двох країн податковий кодекс, а можливо і щось більше. Наприклад, єдина валюта у вигляді російського рубля і, відповідно, загальний емісійний центр в Москві або Санкт-Петербурзі.

Російський прем’єр Дмитро Медведєв обіцяв однакові ціни на нафту за умови, що Мінськ піде на цю саму «тісну інтеграцію», яка в російському варіанті передбачає і створення наднаціональних політичних органів Союзної держави. Однак «дорожні карти» цього об’єднання так і не були підписані, в тому числі і на двох особистих зустрічах у грудні 2019 між Володимиром Путіним і Олександром Лукашенком. Таким чином «тісна інтеграція» з Білорусією, яку можна було б покласти до ніг електорату як черговий «блискучою» зовнішньополітичної перемоги Кремля, знову відкладена на невизначений час.

Поки ж Росія просто припинила постачання нафти в Білорусію, а Лукашенко намагається шукати альтернативні шляхи, якими паливо могло б потрапляти в його країну.

США. На американському напрямі російська політика в кінці 2019 отримала переконливу ляпаса у вигляді «пекельних санкцій», за які на Капітолійському пагорбі проголосували і демократи, і республіканці. Жорсткі заходи передбачені проти компаній, які будують «Північний потік-2», що вже сильно загальмувало завершення цього стратегічного російського проекту. Ставка Кремля на президента Дональда Трампа якщо і вдалася, то лише частково. Інформація американських спецслужб, завдяки якій їх російським колегам вдалося запобігти теракту в Санкт-Петербурзі перед самим Новим роком, на тлі цих нових санкцій швидше справляє враження спроби підсолодити пілюлю.

Ще одним ударом вже в новому році Трампа став наказ про ліквідацію впливового іранського генерала Касема Сулеймані, що викликало незадоволення в Москві.

Сирія. Ще один напрямок російської зовнішньої політики — южне — виглядає зараз також не кращим чином. Періодичні повідомлення про чергові масованих ударів ВКЗ Росії по території Сирії ймовірно служать цілям відпрацювання взаємодії російських військ і випробування нових видів озброєнь, але, як і раніше, призводять до загибелі мирних людей, а головне, вже мало цікавлять російську масову аудиторію.

Туреччина. На цьому напрямку все ще гірше. В кінці грудня 2019 року голова Туреччини Реджеп Ердоган, який протягом останнього року їздив до Москви і Сочі як на свою фазенду, той самий Ердоган, який всупереч тиску Вашингтона закупив російські С-400, несподівано заявив, що його країна не буде миритися з перебуванням в Лівії російських найманців з приватних військових компаній. Таким чином Кремль, який вже спав і бачив Ердогана (на хвилиночку, главу другої країни НАТО за чисельністю армії) в якості, як мінімум, надійного партнера у міжнародних справах, знову отримав від нього удар в спину».

Читайте також:   Силуанов сподівається, що Захід не введе нових санкцій проти Росії

Отже, ми бачимо поразки Кремля практично на всіх стратегічних напрямках як у внутрішній, так і зовнішній політиці. Володимир Путін, який до кінця 2019 року був схожий на майстра гри в швидкі шахи і в такій якості весь час був на крок попереду своїх геостратегічних супротивників-партнерів, схоже зайшов у стратегічний глухий кут, про яке його давно (хоча і безуспішно) попереджали.

У 2020 році на всіх перерахованих напрямках зовнішньої політики він швидше за все буде діяти так само, як і до того, але без колишнього успіху, тому що всі застосовувалися їм до того політичні, полемічні та інформаційні прийоми вже добре відомі його опонентам. Вони готові до них. Піти на ще більше загострення і балансувати зовсім вже на грані великої війни — справді ризиковано, та й електорат це збуджує вже не так, як раніше.

Між тим в 2020 році пройдуть два найважливіших для Кремля міжнародних події, які він спробує відіграти по максимуму.

Перше — президентські вибори в Білорусі, які повинні відбутися в серпні. Не можна виключити, що тут можливі різноманітні сюрпризи. Це пов’язано з тим, що в Кремлі горезвісний «транзит влади» з великою часткою ймовірності пов’язується з «транзитом» Олександра Григоровича з посади президента Білорусії. В кращому разі на іншу, набагато менш значущу посаду…

Путін в тій ситуації, в якій він зараз перебуває, не може не спробувати на зуб Білоруський транзит-2020. Зрештою такий шанс виникає тут лише раз у п’ять років. Однак, будучи схильним до ризикованих авантюр, і одночасно, будучи дуже розважливим політиком, він буде діяти на білоруському напрямку вкрай обережно. Якщо він зрозуміє, що Лукашенко все ще твердо тримає кермо влади в своїх руках, то стосовно Білорусі буде продовжено нинішня політика.

Кремль, швидше за все не зможе пропустити повз себе і американські президентські вибори, але спробує діяти не так відверто, як в 2016 році. Не виключено, що в 2020-му Москва спробує приміряти на себе тогу миротворця (власне, вона вже намагалася це робити і в 2019-му). В усякому разі, зі Смоленського бульвару вже не раз звучали заклики продовжити дію СНО-3.

Збереження договору про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь вигідно і Трампу, який міг би представити його своїм виборцям як важливе досягнення свого першого терміну.

Український напрямок, природно залишиться одним з приоритетнейших для Москви і в новому році. Кремль навряд чи спробує радикалізувати свою політику щодо України. Швидше за все намагатиметься закріпити існуючий на сьогодні статус-кво.

Власного ж народу Кремль запропонує продовжувати залишатися паинькой і не бешкетувати. 20 років адже терпіли? І ще можна.

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *