В’язниця все ближче: Що Мінкульт підготував для журналістів

Інформаційна сфера не дає спокою команді президента Зеленського точно так само, як і сфера земельна або виборча. Найцікавіше, що, йдучи на вибори, нинішній глава держави ні словом не обмовився про те, що планує «покращення» для журналістів.

Очевидно, рішення прийшло спонтанно. Можливо, внаслідок того, що журналісти не поспішають купати президента у «теплій ванній». Критичне ставлення до нього виривається назовні і в соцмережах, на які досі не поширювався вплив держави. Зараз цю лазівку пропонують залатати, взявши під контроль навіть пости в «Фейсбуці» або «Телеграмі».

Реакція на запропоновані зміни є глибоко негативною – з боку як самих медійників, так і опозиційних до влади політиків. Чернетка законопроекту про дезінформації, який Міністерство культури запропонувало до обговорення, порівнюють з «диктаторськими законами» Януковича від 16 січня 2014 року.

За іронією долі, Мінкульт виступив зі своєю ініціативою 17 січня – з різницею в один день і шість років після прийняття «диктаторського» пакету. В чому ще полягають відмінності у приборканні преси від Януковича і Зеленського? 112.ua прочитав законопроект і ділиться з читачами найбільш значущими моментами.

Головний ворог – дезінформація

Всі 130 сторінок законопроекту присвячені в основному дезінформації. У боротьбі за інформаційну гігієну Мінкульт пропонує розрізняти дезінформацію як таку і недостовірну інформацію. Відмінність полягає в тематиці повідомлень. Недостовірна інформація – це неправильні, неповні або перекручені відомості про осіб, факти, події або явища.

А якщо такі новини стосуються питань, що становлять суспільний інтерес (наприклад, національна безпека, територіальна цілісність, суверенітет, обороноздатність України, права українського народу на самовизначення, життя та здоров’я громадян, стан навколишнього середовища), то це вже дезінформація.

«Дезінформація – це те, де фігурує держава. Де немає держави, це недостовірна інформація», – розшифровує міністр культури Володимир Бородянський в інтерв’ю «Детектор медіа».

При цьому сатира, пародія, недобросовісна реклама або оціночні судження, якщо є хоча б мінімальна фактологічна основа, дезінформацією вважатися не будуть.

Діана Дуцик, колишній виконавчий директор ГО «Детектор медіа», фахівець у сфері медійної грамотності і права, на своїй фейсбучной сторінці зауважує, що подібне визначення дезінформації є неповним і спрощеним. До того ж, воно повністю виключає російський контекст впливу.

«Дезінформацію ніколи не розглядали лише як недостовірну інформацію. Якщо тільки ми розвінчуємо або викриваємо недостовірні факти, ми апелюємо до раціональних аргументів. Це, безумовно, теж треба робити, але… Ті, хто вивчає це явище, дуже добре знає, що навіть правдива інформація, поміщена у відповідний контекст, може дезінформувати аудиторію, спонукаючи її приймати помилкові рішення.

Дезінформація – це перш за все те, що працює з емоціями і страхами аудиторії, тому вона не тільки працює через новини, але і в значній мірі через розважальний контент, а також використовує всі новітні медіа технології», – пише Дуцик.

І продовжує: «Закон жодним чином не покликаний протидіяти російської інформаційної агресії. Він звужує визначення дезінформації до «недостовірної інформації з питань, що становлять суспільний інтерес». І це фундаментальна помилка. В законі нічого немає про нові методи інформаційної боротьби, яку застосовує проти України країна-агресор Росія, там нічого немає про те, як уникнути російського інформаційного впливу на українське інформаційне поле».

До сказаного відома журналістка і медіаексперт Наталія Лігачова додає злободенне питання. Наприклад, в ситуації з вояжем президента Зеленського Оман, дані про цілі якого старанно замовчувалися, хто і як буде визначати повноту наданої журналістами інформації? Питання риторичне, хоча формальна відповідь на нього існує. Для вирішення суперечок і конфліктів буде створена посада якогось Уповноваженого, про який мова далі.

Знайти і знешкодити?

Уповноважений з питань інформації буде призначатися Кабміном. Поле діяльності цього чиновника – неосяжна. Він покликаний шукати в медіа «зраду», тобто дезінформацію, і жорстко її знешкоджувати.

Крім цього, він зможе витребувати дані про власників ЗМІ. Навіть якщо мова йде про анонімному Телеграм-каналі. Механізм отримання інформації в останньому випадку – абсолютно незрозумілий, але ніхто не може заборонити Мінкульту мріяти.

Нарешті, Уповноважений наділяється виключним правом викликати до себе (на допит?) журналістів і вимагати від них пояснень, а також розкриття джерел інформації. Навіть більше того: зі своїми запитами Уповноважений зможе адресуватися до будь-якій фізичній особі, сообщившему ті чи інші дані (простіше кажучи, надрукувало пост в ФБ, який не сподобався представникові влади).

Знайшовши дезінформацію, Уповноважений вимагатиме її спростування. Важливий момент: текст спростування Уповноважений буде складати сам. Оскаржити його неможливо – медіа зобов’язана розмітити спущені зверху заперечення в повному обсязі. А обсяг може перевищувати первісну публікацію максимум в три рази. Якщо ж мова йде не про спростування, а про роз’ясненні, то воно може бути більше в 5 разів, тобто вилитися в гігантську «простирадло», яку повинні розмістити друковані або електронні ЗМІ.

Якщо ж «полюбовно» домовитися не вийде, Уповноважений має право звернення до суду. А суд може заблокувати повідомлення в Інтернеті (якщо мова йде про віртуальних ЗМІ) або навіть заблокувати весь сайт. Те ж – і для месенджерів, от тільки знову ж таки не зрозуміло, як у Бородянського уявляють собі блокування Телеграм-каналу або мережі в цілому.

Проте суд може не тільки це. Найцікавіше починається далі, коли мова йде про санкції для найбільш норовливих медійників. За поширення дезінформації стануть карати гривнею, виправними роботами і тюремним ув’язненням. Тисячу мінімальних зарплат (нині це 4 723 000 гривень) доведеться заплатити за кожен випадок дезінформації, якщо сам розповсюджувач погодився її спростувати. За перші два такі випадки карати не будуть, а от з третього почнуть. Якщо розповсюджувач дезінформації відмовиться від спростування, сума штрафу подвоїться.

За систематичне масове поширення дезінформації можуть оштрафувати на 85-170 тисяч гривень або присудити від одного до двох років виправних робіт. Але що слід вважати масовим, автори законопроекту не уточнюють.

Дезінформація з використанням ботів або мережі фейкових акаунтів – це вже серйозний кримінал. За ґрати можна сісти на 2-5 років. Фінансування цього карається ще серйозніше – 3-5 років позбавлення волі. І максимальний термін 5-7 років можна отримати за повторне масове поширення дезінформації, або ж у тому випадку, якщо воно вчинене групою осіб або спричинило тяжкі наслідки.

Інститут масової інформації звертає увагу на те, що такий підхід «зрівнює відповідальність творців фейків і тих, хто їм повірив і просто переставив інформацію. Це є порушенням справедливості і домірності покарання залежно від ступеня суспільної небезпеки діяння. Простіше кажучи, не можна вважати однаковим рівень впливу, а відповідно, і рівень суспільної небезпечності створення фейку, наприклад, про військової або загрозу екологічної та передрук такий «новости» в соцмережах з боку наляканих громадян. Тому і реагування держави повинно бути різним».

НИМИ також зазначає, що обсяги повноважень Уповноваженого не можуть не насторожувати. І це при тому, що в законопроекті не прописаний механізм контролю за самим Уповноваженим. «Законопроект зводить всі регулювання в цій сфері до діяльності державного Уповноваженого з питань інформації. Причому без належного контролю за його діяльністю з боку громадськості і без можливостей запобігання зловживань владою та службовим становищем», – йдеться в заяві НИМИ.

Індекс довіри і журналісти другого сорту

І, можливо, найбільше обурення експертного середовища викликало положення про розшаруванні журналістів на «професійних» і просто «розповсюджувачів інформації». Як зазначає Лігачова, до другої категорії можна де-факто віднести все населення України.

Що ж стосується «профі», то до них будуть віднесені всі ті акули пера, які отримають відповідне посвідчення. Причому в буквальному сенсі. Корочки «професійного журналіста» буде видавати якась Асоціація професійних журналістів, поки ще не існує, але зобов’язана виникнути. Засновниками Асоціації стануть п’ять журналістських організацій, НСТУ та юридичні особи, що входять в систему державного іномовлення України. Всі фізичні особи, що приєдналися до Асоціації, і отримають дорогоцінні посвідчення. Інші будуть жити з «вовчим квитком».

Професійний журналіст зможе «збирати інформацію в зонах надзвичайних ситуацій, у тому числі районах стихійного лиха, катастроф, в місцях аварій, масових безпорядків, місцях проведення антитерористичних операцій та операції Об’єднаних сил, військових дій». Він буде більш захищений при проведенні оперативно-розшукових заходів відносно нього і зможе розраховувати на компенсацію при пораненні під час роботи.

Зворушливий момент: законопроект обіцяє професійному журналісту поховання за рахунок роботодавця. Це якщо він «згорів на роботі», тобто помер при виконанні службових обов’язків. А якщо вижив, то щорічна відпустка 36 календарних днів також за рахунок «боса».

В цілому «профі» мають ряд преференцій: це і фізичний захист у вигляді охоронців, і прискорений розгляд справи в судах. Чому останнім важливо? Тому що інформаційний Уповноважений може заблокувати сайт або зупинити друк преси ще до оскарження власниками медіа подібного рішення в суді. А судові розгляди у нас можуть тривати дуже довго.

Натомість «звичайні» журналісти не будуть мати ніякого захисту взагалі. Їх можуть бити і пресингувати, і такі протиправні дії не будуть трактуватися як замах на свободу слова. «Непрофесіоналам» можуть також масово відмовляти в акредитації органів державної влади, зокрема, парламент. Це призведе до того, що доступ в кулуари і ложі преси Верховної Ради отримають обрані, і фотографувати листування депутатів з повіями або ощупування ними геніталій буде нікому. Це те, що стосується окремих представників професії.

Що ж стосується мас-медіа в цілому, то ЗМІ зможуть претендувати на отримання так званого «індексу довіри». Це словосполучення означає, що ресурс відповідає прописаних в законодавстві вимогам. Отримання «індексу» добровільне, для цього потрібно відповідати наступним критеріям: 1) поширювати достовірну інформацію, 2) дотримуватися правил професійної етики; 3) мати прозору структуру власності, 4) дотримуватися права на відповідь та спростування недостовірної інформації або дезінформації.

«Індекс» діє рік, а потім перевірку доведеться проходити знову. Отримати його повторно не вийде у тому випадку, якщо Уповноважений тричі або частіше звертався до медіа з заявами про спростування дезінформації або право на відповідь.

«Ключова ідея Мінкульту – введення по суті ліцензування журналістської професії», – коментує подібні положення голова Національної спілки журналістів Сергій Томіленко. Його обурює й те, що, декларуючи самоврядування журналістів, законодавці вважають можливим прописати діяльність Асоціації професійних журналістів України в 20 статтях.

«Проект Мінкульту є очевидно ворожим до українських журналістів і має метою встановити контроль над медіа та журналістами. Боротися з дезінформацією шляхом цензури й «зачисток» інформаційного простору від незручних і неручных журналістів і медіа – це точно не демократія», – резюмує Томіленко.

Реакція і коментарі

І Томиленко – не єдиний, хто був, м’яко кажучи, шокований запропонованими законодавчими новаціями. Колишній власник медіа-ресурсів, а нині – нардеп від «Європейської солідарності» Микола Княжицький зазначає, що частина норм у представленому документі запозичена в Росії, а частина – у Китаю. Копіювання російських правил проявляється в намаганні взяти під контроль соцмережі і загрози блокування, адресованих провайдерам. Що ж стосується китайського досвіду, то він пов’язаний з «індексом довіри».

«Саме з Китаю переписана ця норма. Там, як відомо, якщо громадянин не набрав необхідний рейтинг, який виставляє йому держава за поведінку, то йому можуть заборонити, наприклад, летіти літаком в інше місце або ще як-то обмежити його громадянські права. Точно так само індекс довіри повинен заробити кожен громадянин, який буде друкуватися в соцмережах. Очевидно, що китайська модель для нас є абсолютно неприйнятною», – каже Княжицький.

І додає: «Цей закон підштовхує країну до тоталітарних проявів». Але, крім інших своїх недоліків, «він не може бути виконаний не тільки журналістами, але і звичайними громадянами». «Крім того, ганебним є введення кримінальної відповідальності за недостовірну інформацію. Я пам’ятаю, як всі раділи, коли була скасована кримінальна відповідальність за наклеп. Відомо, що в радянські часи по цій статті багато відсиділи в концтаборах», – сказав нардеп в ефірі телеканалу «Прямий».

Колега Княжицького по фракції, депутат (а в минулому – журналістка) Вікторія Сюмар звертає увагу на іншу обставину: законопроект від Мінкульту підриває основи Конституції. «Я просто хочу нагадати, що Конституція України дає українцям право на інформацію в цілому, вони вже самі повинні визначатися. Люди у нас розумні, і, напевно, можуть зрозуміти, яка інформація є достовірною або недостовірною. Міністерство так не вважає, вона вважає українців, очевидно, дебілами, яким саме Міністерство має забезпечити достовірність. Давайте розберемося, що в цьому законі є «достовірної» і «недостовірної» інформації, – закликає Сюмар.

«По-моєму, цей законопроект – ідеальний інструмент для цензури. Я не знаю аналогів подібних документів. Я думаю, що закони «16 січня» – це дитячий лепет на галявині» у порівнянні з тим, що нам пропонують зараз. Я відповідально можу сказати, що ніде в світі таких норм не існує, вони були б дуже радикально сприйняті, оскільки фактично встановлюють заборону на слово і впроваджують блокування на надзвичайно високому рівні», – зазначає Сюмар у відеоблозі.

А політолог Кирило Сазонов тим часом акцентує на тому, що ближче йому, як представнику експертного кола. Якщо держава може з легкістю контролювати діяльність телеканалів (і впливати на них, погрожуючи позбавити ліцензії), якщо так само легко можна припинити вихід друкованих ЗМІ, то значно важче буде «розібратися» з блогерами та експертами. Але і на останніх вже знайдено управу, інформує Сазонов.

«В експертних колах вже ходять розмови, що телеканали та сайти отримають дуже чіткий і дуже чорний список тих експертів, яких не можна запрошувати в ефір. У яких не можна брати коментарі для телебачення, радіо або сайтів. Список буде періодично оновлюватися. Бо нема чого питати кого попало – беріть коментарі в правильних, хороших експертів. Не знаєте таких? Список теж пришлють, делов-то. Пару фріків, так і бути, залишать для демократичного фону. У РФ уже схема теж відпрацьована до дрібниць», – зазначає Сазонов.

«Ех, не дожив Оруелл до такого плану по відтворенню в реальності його «Міністерства правди», – нарікає експерт. – Зараз би розчулився. А в Ростові чутний голосний плач і крики – «А що, можна було?!» А ми не знаємо, Віктор Федорович, можна так чи ні. Ви пробували – вийшло погано. Люди хочуть теж спробувати. Ось ми всі разом і побачимо, що з цього вийде…».

До речі, будемо пробувати 28 січня. На цей день Мінкульт запланував «широке обговорення» свого дітища. В якому воно пройде форматі – поки неясно. Але дуже хотілося б, щоб міністр Бородянський власною персоною вийшов до журналістів. Якщо, звичайно, він на таке зважиться.

Наталія Лебідь

112.ua