Небоженко: Спецоперація по впровадженню Лещенко – це сильний приклад парадоксу кадрової політики Офісу президента

Відомий український журналіст Лещенко став членом Наглядової ради «Укрзалізниці» і головою її антикорупційного комітету. Що це – політичний цинізм нової влади або чергова кадрова помилка?

Спецоперація по впровадженню Лещенко – це сильний приклад парадоксу кадрової політики Офісу президента.

Українському суспільству важко зрозуміти, навіщо в умовах хронічної бідності більшості українців, Кабміну доводиться платити керівництву «Укрзалізниці» мільйони гривень, і в теж час, терміново виписувати з Німеччини дорогих суперконсультантов для порятунку залізниць України?

Ще гірше. Навіщо, наприклад, призначати у Наглядову раду «Укрзалізниці» Лещенко, людини, яка жодного дня не пропрацював на залізниці, не розбирається в залізничному справі і платити йому 300 тис. гривень?

Тут явно сильне протиріччя в кадрової політики Офісу президента і поганий стиль для майбутніх реформаторів. Для того, щоб легалізувати поява непрофесіонала Лещенко на залізниці, йому терміново була придумана роль начальника антикорупційного комітету при Наглядовій раді «Укрзалізниці».

Виходить, що поява такого штучного органу означає, що Укрзалізниця це найбільш корумпована галузь української економіки?

Більш того, якщо у нової влади є свій Генпрокурор, своє НАБУ, СБУ, ДБР, то навіщо плодити ще антикорупційні комісії у відомствах Кабміну. Це класичний приклад суміші бюрократичного методу – створення комісій з будь-якого приводу і прихованого бажання зробити «тепле місце» для потрібного або свого людини.

Все це вже було при Януковичі і Порошенка. Пам’ятаєте, як прем’єр-міністр Азаров глибоко корумпованій Кабінеті України, де без зв’язків, схем і хабарів нічого не вирішувалося, створював дзвінку посаду урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики». Ймовірно, це був такий специфічний гумор у регіонала, прем’єр-міністра Азарова.

Фантастична зарплата в 300 тис. гр, яку Кабмін Гончарука встановив непрофесіоналові Лещенко – це страшна образа, образа величезної армії залізничників України, які, працюючи в тяжких умовах і підвищеної відповідальності, отримують маленьку зарплату, ледве-ледве зводять кінці з кінцями. А в Лещенко ні професійних навичок, ні тяжкої праці, ні відповідальності. Але це потрібна людина для влади, її «бойове перо і гострий язик». За все це – 300 тис. в місяць.

Непоганий кар’єрний успіх для журналіста – «разгребателя бруду» і досвідченого антикорупціонера.

З одного боку, це сильний удар по мотивації працівників залізниці, а з іншого боку – це дуже поганий приклад для молодих, талановитих журналістів, які будуть мріяти повторити цинічний «успіх» Лещенко.

Виявляється, що журналістові, сміливо «викриваючи» корупційні схеми, можна заробляти не менше, ніж заробляють самі корупціонери. Складається думка, що «Укрзалізниця» взяла собі на службу скандального журналіста, щоб Лещенко не чіпав їх схеми і жахливі зарплати.

Залізниця просто «відкупилися» від прискіпливого Лещенко, якого нова влада ніяк не могла знайти «теплого місця під сонцем». Зате тепер, з такою легальної, величезною «зарплатою», Лещенко, з трибуни антикорупційного комітету, буде активно боротися з політичними противниками та економічними конкурентами нової влади.

Це, так би мовити, поєднання корисного з приємним, як для Лещенко, так і нової влади. Але це і є особливий стиль менеджменту нової влади, який дуже далекий від позитивних, радикальних реформ. Мало гарно обіцяти рішучі реформи, треба ще вміти їх чесно і справедливо реалізовувати на користь народу, а не тільки на користь тих, хто прийшов до влади або опинився поруч з владою.

Віктор НЕБОЖЕНКО