Російська геополітика: підтримка авторитаризму будь-якою ціною

Российская геополитика: поддержка авторитаризма любой ценой

Росія продовжують вкладати гроші в вмираючу економіку Венесуели і режим, який скоро можуть повалити

Ситуація у Венесуелі все більше відповідає відомої ленінської революційної формулою «верхи не можуть управляти по-старому, а низи не хочуть жити по-старому». На тлі зростаючої злиднів і політичної кризи в країні тривають сутички демонстрантів з поліцією. Президент Ніколас Мадуро, борючись з опозиційним парламентом, провів вибори в Установчі збори, яке має повноваження переписувати конституцію і будь-які закони. Опозиція оголосила про бойкот виборів. Скільки венесуельців реально прийшли на виборчі дільниці, сказати складно. Опозиціонери заявляють, що голосували менше 20% населення. Швидше за все Установчі збори, яке, на думку влади, має стабілізувати ситуацію в країні, дійсно обиралося лише «ядерним» електоратом Мадуро — до складу цього законодавчого органу увійшли тільки прихильники чинного президента.

На думку експерта-латиноамериканиста Михайла Белята, законодавча гілка влади тепер розколота надвоє. «Є парламент і є установчі збори, які будуть блокувати, заморожувати роботу один одного», — заявив Відкритої Росії експерт.

Система державної влади у Венесуелі продовжує обсипатися. Генеральний прокурор країни вимагала призупинити роботу Установчих зборів з-за порушень в ході виборів. У відповідь силовики оточили будівлю Генпрокуратури, не дозволивши генпрокурора потрапити на робоче місце, а Установчі збори відправило очільника наглядового відомства у відставку. Новим генпрокурором призначений Тарек Вільям Сааб, вірний соратник Ніколаса Мадуро. Бунтівний генпрокурор Луїза Ортега Діас повноваження скласти відмовилася і пообіцяла боротися за права венесуельців «до останнього подиху». У цьому одна з характерних особливостей венесуельського політичної кризи: ворогуючі сторони просто відмовляються визнавати легітимність дій своїх супротивників, і в країні складається двовладдя.

З’явилися перші ознаки розколу і в силовому блоці країни. У червні офіцер венесуельської поліції Оскар Перес і група його товаришів по службі оприлюднили відеозвернення, в якому заявили, що починають збройну боротьбу проти режиму Мадуро. Слова з ділом не розійшлися — Перес атакував на захопленому вертольоті будівлю Верховного суду, який дисципліновано блокує спроби опозиції відправити Мадуро у відставку.

А в серпні група одягнених у військову форму людей, що називає себе «бійцями 41-ї бригади Валенсії штату Карабобо», теж записала патетичне відеозвернення і заявила про початок збройного повстання.

«Ми доводимо до відома, що це не державний переворот. Це цивільне і військове дія, спрямована на відновлення конституційного порядку, а також на порятунок країни від повного руйнування і припинення вбивства нашої молоді і наших сімей», — заявили повстанці.

Власті одразу ж запевнили, що їм вдалося придушити спробу збройного заколоту — нібито сталася «терористична атака» на військову базу Фуерте-Парамакай в тому самому штаті Карабобо. Про те, що сталося в районі Фуерте-Парамакай насправді, неможливо зрозуміти з незалежних джерел.

Емоційні, пафосні виступи людей зі зброєю перед відеокамерами можуть викликати скепсис і посмішку. Але слід пам’ятати, що саме після подібних виступів перед камерами людей зі зброєю та у військовій формі силове протистояння на вулицях сирійських міст переросло в повномасштабну громадянську війну.

Латиноамериканист Михайло Білять вважає, що про початок громадянської війни говорити ще рано — «є лише провокації армійського бунту». На думку експерта, поки армія і поліція в цілому підтримують Мадуро, у нинішнього венесуельського уряду зберігається запас міцності.

Але для режиму в Каракасі є і більш тривожні дзвінки зі сторони силового блоку. У червні міністр оборони Венесуели генерал Володимир Падріні Лопес попередив, що не має наміру терпіти нових інцидентів за участю Національної гвардії в ході операцій по розгону демонстрацій опозиції. «Я не хочу більше бачити, як Національна гвардія вчиняє злочини на вулицях», — заявив міністр оборони. І хоча з тих пір між армією і Національною гвардією не відбувалося ніяких сутичок, сам по собі сигнал військового відомства був більш ніж серйозним.

Є ще похмуріше для Мадуро обставина.

Всі соціологічні дослідження зараз у Венесуелі проводяться або владою, або опозицією (а також співчуваючими опозиції соціологічними службами), і їх не можна називати неупередженими. Але, на думку латиноамериканиста Михайла Белята, «намітилася тенденція, яка вказує на скорочення підтримки Мадуро з боку тих, хто раніше беззаперечно його підтримував: найбідніших верств. «Погіршення економічної ситуації в суспільстві впливає в першу чергу на ці шари. Той фундамент підтримки, на яку завжди спирався уряд Мадуро, починає руйнуватися», — констатує Білять.

Поряд з внутрішнім тиском, уряд Мадуро відчуває і зростаюче зовнішній тиск. Дія Установчих зборів засудили країни Євросоюзу. «Ми очікуємо, що венесуельський уряд терміново звільнить всіх політичних ув’язнених і забезпечить повагу до верховенства права і прав людини», — заявляють у ЄС.

США розширюють санкції проти високопоставлених венесуельських чиновників. Країна поступово опиняється в ізоляції і на південноамериканському материку: Організація американських держав (ОАД) підтримала виключення Венесуели з Південноамериканського спільного ринку (Меркосур).

На цьому драматичному тлі позиція Росії — єдине, що може підвищити настрій Ніколасу Мадуро і його оточенню. Судячи з усього, в Москві не розглядають сценарію «Венесуела після Мадуро» і продовжують вкладати гроші в вмираючу економіку і нестабільний режим. «Роснефть» за півтора року видала венесуельської держкомпанії PDVSA авансів на суму близько 2,5 мільярда доларів, з них більше мільярда — в 2017 році.

«Роснефть», укладаючи угоди в Венесуелі, фактично протиставила себе опозиційного парламенту країни. Як повідомляють «Ведомости», в лютому 2017 року парламент анулював операцію по збільшенню частки «Роснефти» в Petromonagas, спільному підприємстві з PDVSA. За конституцією, угоди з іноземними компаніями, які зачіпають національні інтереси, повинні отримати схвалення парламенту, і парламент не схвалив цю угоду. Однак у травні «Роснефть», договаривавшаяся з урядом, яке ігнорує рішення опозиційного парламенту, все одно закрила операцію. Таким чином «Роснефть» фактично вплуталася у внутрішньополітичне протистояння, і доля її проектів у Венесуелі в разі приходу до влади опозиції навряд чи буде завидною.

Старший експерт інституту економіки перехідного періоду Сергій Жаворонков в інтерв’ю Відкритої Росії нагадав, що в 2000-е роки Путін пробачив боргів різними країнами і видав нових кредитів приблизно на 200 млрд доларів: «Це і радянські борги, і нові борги, і втрата на експортні мита на нафту і газ, які були скасовані спочатку для Білорусії, а потім і для так званого Євразес».

«Зрозуміло, що Путін ставить геополітичну завдання підтримки диктатур у всьому світі. Він готовий в це інвестувати. Насправді венесуельський режим ще в період високих цін на нафту отримував російське зброю в кредит, хоча в ті роки Уго Чавес цілком міг би за це зброя і заплатити. У всій цій політиці відносно Венесуели я, якщо чесно, не покладав відповідальність безпосередньо на „Роснефть“. Тут „Роснефть“ є виконавцем волі Путіна. Будь-яка інша державна компанія Росії змушена була б вести себе також. „Роснефть“ і сама зараз перебуває не в найкращому становищі. У неї падає прибуток, а операційні витрати за рік збільшилися на третину. Взагалі, це дивовижна історія: капіталізація „Роснефти“ зараз нижча, ніж та сума, яку вона свого часу виплатила за ТНК-ВР. Компанія все розростається, а її капіталізація падає», — говорить експерт.

На думку Жаворонкова, історія з Венесуелою дуже типова: «Росія прощала борги Каддафі, хоча у Каддафі активів потім було конфісковано на 30 млрд доларів, а в Росії, як правонаступниці СРСР, він був повинен лише 4 млрд. Але він їх не віддавав — а навіщо віддавати, якщо людям і так добре? Аналогічні історії ми маємо з Кубою, яку списали величезну частину боргу — 29 з 30 млрд доларів, І це при тому, що Кубі є чим розплачуватися. У неї є дуже потенційно цікаві для нас нікелеві родовища. Схожі історії є з Монголією, якої ми списали 10 млрд, нічого не отримавши взамін, хоча в Монголії багато родовищ та вугілля, чорних і кольорових металів. Зрозуміло, коли ми списує борги Афганістану — йому платити нічим. Однак Венесуела — це поки ще не Афганістан. Але тут стоїть завдання підтримати «правильних хлопців».

«Це продовження логіки „російським гроші не потрібні“. Така політика проводилася СРСР — там теж російською гроші були не потрібні. Навпаки, росіяни були сировиною, паливом для світової революції. Ну і ось зараз для якихось геополітичних цілей російські гроші є сировиною, яким абсолютно не шкода пожертвувати», — резюмує економіст.

Роман Попков