Те, до чого ми прагнемо зараз – нормальна європейська практика. Чому Києву потрібна станція метро «Бабин Яр»

У Бабиному Яру відбулося дві трагедії – розстріли і забуття.

В 1941-1943 рр. в урочищі були вбиті близько 100 000 людей різних національностей та віросповідань – євреїв, українських націоналістів, ромів, військовополонених, порушників комендантської години, пацієнтів психіатричної лікарні. У Бабиному Яру відбувся найбільший одночасний масовий розстріл в історії людства і одна з найбільших трагедій Голокосту.

А потім було забуття. Радянський режим уже після війни взявся за замовчування цієї катастрофи. Євреї, українці, роми розчинилися в абстрактному «радянський народ», пише у своєму блозі на НВ Макс Яковер.

Яр замывали і знищували як топографічну одиницю. Яр відповів Куренівської катастрофою. Імена цих місць намагалися забути: знищено три кладовища, жителі Сирцю не знають про стояв на цій землі концтаборі.

Але так само, як Радянський Союз боровся проти пам’яті, нам треба боротися за пам’ять. Не можна забувати цю трагедію. Звичайно, це важка пам’ять. Однак необхідно пам’ятати.

Психологи завжди шукають у пацієнтів забуті травми. Згадати їх і опрацювати необхідно для того, щоб припинити отруювати повсякденне життя постійним повторенням дій і реакцій, які вже один раз призвели до травматичного досвіду.

Не забувати – значить діяти. Діяти треба починати з простих речей.

Тому ми вийшли з ініціативою про перейменування станції метро «Дорогожичі» в «Бабин Яр».

Збереження пам’яті про трагедію Бабиного Яру і дослідження подій часів війни – це наш борг перед Києвом, перед своєю країною, всім світом і перед майбутніми поколіннями.

Навіть жителі столиці не знають, де знаходиться урочище, не кажучи про туристів з інших регіонів України та іноземців. На перший погляд проста зміна букв на схемі метрополітену насправді здатна змінити багато чого.

Читайте також:   Збиток майже на 1 млн: СБУ розкрила масштабні махінації з землею на Запоріжжі

Перейменування станції метро «Дорогожичі» в «Бабин Яр» буде сприяти переосмисленню цієї місцевості. Це назва вкаже шлях до пам’яті, яку ми зобов’язані зберігати, щоб ніколи знову. І нехай не кожен вважатиме своїм обов’язком відвідати урочище, але кожен, можна не сумніватися, згадає про невинно полеглих.

Історія говорить нам, що Бабин Яр – це топонім, перша згадка якого відноситься до початку XVII століття. Також ім’ям ймовірно розстріляної у Бабиному Яру Олени Теліги названа одна з важливих транспортних артерій Києва, і проходить вона, в тому числі, і повз Бабиного Яру. Вулиця (Теліги) та територія району метро «Дорогожичі» входить до зони охоронюваного ландшафту Бабиного Яру. Там же багато років існує зупинка громадського транспорту Бабин Яр.

Те, до чого ми прагнемо зараз – нормальна європейська практика! Дам кілька прикладів.

Наприклад, в Люксембурзі під час Другої світової нацисти зруйнували дві синагоги. Одну з них не стали відновлювати, але з часом перейменували у Пляс-де-ла-Синагогу, а потім на цьому місці побудували меморіал.

У Відні ділянку недалеко від колишньої залізничної станції Аспанг, з якої в табори смерті були депортовані близько 50 000 віденських євреїв, перейменували на Площу жертв депортації.

Щоб пам’ятати, треба діяти. І потрібно називати речі своїми іменами.

Макс ЯКОВЕР

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *