Брехня команди Зеленського-Гончарука з питань приватизації держмонополій

Внесення урядом до Верховної Ради 3 лютого законопроекту №2831 «Про перелік об’єктів права державної власності, які не підлягають приватизації» є черговою спробою «зеленої влада» тупо обдурити своїх громадян.

Внесення урядом до Верховної Ради 3 лютого законопроекту №2831 «Про перелік об’єктів права державної власності, які не підлягають приватизації» є черговою спробою «зеленої влада» тупо обдурити своїх громадян.

Незважаючи на відповідну назву документа, його першим пунктом стало фактичний дозвіл на продаж 49% державних акціонерних компаній «Нафтогаз Україна», «Укрзалізниця», «Укрпошта», «Хартрон», «Артем», «Науково-виробниче об’єднання «Київський завод автоматики», «Київсько-Дніпровське об’єднане господарство залізничного транспорту», «Феодосійська суднобудівна компанія «Море» і «Завод «Фіолент».

І якщо включення 2-х останніх законопроект взагалі не зрозуміло, так як вони знаходяться в аннексированном Криму і в даний час за всіма зовнішніми ознаками є російськими підприємствами, то перші 7-й відносяться до стратегічних і монопольним підприємствам.

Головним аргументом уряду Гончарука в питанні їх продажу міноритарних пакетів акцій є нібито намір Кабміну залучити необхідні інвестиції для розвитку названих держкомпаній. Дійсно, у цивілізованих ринкових економіках західних країн так і відбувається: отримані при реалізації пакетів акцій кошти спрямовуються на розвиток підприємства. Але в нашій олігархічній системі все інакше.

Відразу після покупки наприкінці 1990-х роках на сертифікатних аукціонах невеликих пакетів акцій великих держпідприємств нові їх приватні власники, завдяки корупційної допомоги влади змогли встановити над ними повний контроль шляхом призначення в полуприватизированные держкомпанії свого менеджменту. З цією метою в 1997 році український уряд нормативно-законодавчо впровадило практику передачі наближеним до влади бізнесменам в управління великі державні підприємства. Так, наприклад, у 1997-1998 роках компанії Віктора Пінчука отримали в управління «Нікопольський південно-трубний завод» та «Нікопольський феросплавний завод», компанія Костянтина Жеваго – Полтавський ГЗК, в 2000-е компанії Ахметова — металургійні заводи та обленерго, Коломойського – феросплавні заводи, Гзк, «Укрнафту» і авіакомпанії, Фірташа – обл/міськгази і хімічні заводи, і т. д.

І якщо судити за ліквідованій Нікопольського південно-трубного заводу» Пінчука, немодернизированным за 20 років металургійним підприємствам Ахметова і Коломойського, обанкроченным авіакомпаній Коломойського, технічно «дихають на ладан» обл/міськгазам Фірташа і т. д. можна зрозуміти, що метою наших олігархів була лише максимальна експлуатація матеріальних активів, які дісталися Україні у спадок від Радянського Союзу, з метою використання їх монопольної ренти для отримання надприбутків.

Тому якщо говорити про продаж пакетів акцій вітчизняним «господарям країни», то ні про яке інвестування ними модернізації «Нафтогазу України», «Укрзалізниця», «Укрпошти», «Хартрону», «Артема», «Науково-виробничого об’єднання «Київський завод автоматики», «Київсько-Дніпровського об’єднаного господарства залізничного транспорту» говорити з урахуванням нашого історичного досвіду не доводиться.

Хтось може заперечити, мовляв уряд Гончарука хоче залучити в названі компанії іноземних інвесторів. Але ж, по-перше, і Зеленський, і ті ж Гончарук з міністром інфраструктури Криклием після Всесвітнього економічного форуму в Давосі не раз заявляли у ЗМІ, що влада не збирається приватизувати «Укрзалізницю». І тут же, напередодні підписання 5 лютого її керівництвом Меморандуму про стратегічне співробітництво з німецької компанії «Deutsche Bahn» урядом вноситься законопроект з обманним назвою, що дозволяє приватизацію наших залізниці. Питається: хіба продаж 49% пакету акцій не є приватизацією держкомпанії? Тобто влада йде на подвійний обман своїх громадян. ВИ ЩО НАС ЗА ДЕБІЛІВ ТРИМАЄТЕ?

А по-друге, під тиском Міжнародних фінансових інституцій

у червні 2016 року Верховна Рада прийняла закон № 1405-VIII «ПРО внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо управління об’єктами державної власності», який ввів для великих державних компаній нові правила формування спостережних рад з більшістю незалежних членів, що повинно було за твердженням авторів документа створити механізми захисту держкомпаній від політичного втручання та забезпечити прозорість і підзвітність їх діяльності. Цей закон дозволив створювати наглядових рад у державних і комунальних унітарних підприємствах без проведення корпоратизації.

Закон також встановив критерії незалежності членів наглядових рад держпідприємств (ними не можуть бути державні службовці), скасував отримання ними від органів влади завдань на голосування незалежно від їх форми. Всі члени наглядових рад — незалежні та представляють інтереси держави — отримали офіційне право самостійно приймати рішення під час голосування на засіданнях НС.

Крім того, наглядові Ради стали погоджувати стратегію і річний фінансовий план, призначати і звільняти керівників підприємств, встановлювати розмір і умови виплати винагороди, формувати підрозділи внутрішнього аудиту. Вони отримали право здійснювати відбір незалежного зовнішнього аудитора, приймати рішення про вчинення важливих операцій.

В липні 2016 року Верховна Рада прийняла закон №8331-д о незалежних Наглядових радах державних банках аналогічний законом № 1405-VIII. У листопаді 2016 року Кабінет Міністрів прийняв постанову, якою наказував створення Наглядових рад в 41-ї великої держкомпанії, активи яких за попередні два роки склали більше 2 млрд гривень або річна виручка перевищувала 1,5 млрд гривень, та у яких частка держави перевищувала 50% статутного капіталу.

У результаті проведеної в країні реформи корпоративного управління найбільших держпідприємств і акціонерних держкомпаній склалася парадоксальна ситуація. За словами Юлії Тимошенко, які прозвучали 21 січня 2020 року в ефірі телеканалу «Наш», в даний час в «Нафтогазі» 60% членів Наглядової ради є іноземними громадянами, в «Укрзалізниці» — 86%, в «Ощадбанку» — 75%, в «Укрпошті» — 71%, і т. д. І це, до всього іншого, призвело до публічних протистоянь і того ж прем’єра Гройсмана та голови «Нафтогазу» Коболєва навесні минулого року, коли перший зажадав від керівництва енергетичного монополіста знизити тарифи на газ для населення, зменшити свої космічні зарплати і премії, і підтримати варіант анбандлинга держкомпанії, запропонованої урядом. І серпневого наїзду керівництва Національного банку на Наглядова рада «Ощадбанку», коли останній без погодження з НБУ прийняв рішення про продовження контракту з головою правління найбільшого державного фінустанови Андрієм Пишним, і ще цілий ряд конфліктів на великих держпідприємствах подібного роду.

Іншими словами, ЗАВДЯКИ ПРИЙНЯТИМ ЗАКОНАМ № 1405-VIII, №8331-д та № 1475-VIII (14.07.2016 р.) УКРАЇНСЬКА ВЛАДА ВТРАТИЛА КОНТРОЛЬ НАД БІЛЬШІСТЮ СВОЇХ СТРАТЕГІЧНИХ І МОНОПОЛЬНИХ АКТИВІВ, ВІДБУЛОСЯ ЇХ ФАКТИЧНЕ ВІДЧУЖЕННЯ ВІД ДЕРЖАВИ І НАРОДУ.

Головними аргументами адептів і вигода одержувачів проведеної в Україні в 2016-2018 роках «реформи» корпоративного управління держкомпаній є твердження, що вона, з одного боку, ліквідує втручання держави в діяльність своїх держпідприємств, а з іншого, таким чином значно зменшує корупцію окремих чиновників і органів влади в цілому. Наскільки останнє відповідає дійсності переконливо прокоментував в одному зі своїх інтерв’ю Ігор Коломойський. Відповідаючи на запитання журналіста про ефективність роботи колишнього глави правління «Укрнафти» Марка Роллингса, дніпропетровський олігарх цілком відверто натякнув, що він домовиться про дотримання інтересів його як власника 41%-го пакету акцій компанії з будь-яким незалежним іноземцем», кого б не поставив замість нього держава, якій належить більше 50% акцій.

І, дійсно, Роллингс з квітня 2015 року по квітень 2019 року, незважаючи на те, що в листопаді 2015 року Верховна рада прийняла закон №2757 «Про внесення змін до статті 60 Закону України «Про господарські товариства» (щодо зменшення кворуму загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю)», який був покликаний змусити керівництво «Укрнафти» виплатити державі зажимаемые менеджментом дніпропетровського олігарха з 2010 року дивіденди в розмірі 5 млрд гривень, нічого не зміг (а найімовірніше і не захотів) зробити для цього. Інакше кажучи, Коломойський, по всій видимості, просто купив його в цьому питанні. До слова сказати, ці гроші досі не перераховані до Держбюджету.

Можна не сумніватися, що аналогічна ситуація склалася у взаєминах Коболєва і Вітренко з Наглядовою радою «Нафтогазу», Пишного – з НС «Ощадбанку», так і вітчизняних ТОП-менеджерів у всіх залишилися 39 українських держпідприємствах, в яких за розпорядженням Кабінету Міністрів були створені Наглядові ради на керівних принципах ОЕСР.

Резюмуючи підсумки реалізації в Україні так званої «реформи» системи корпоративного управління великими держкомпаніями, необхідно констатувати, що вона, по-перше, поставила під контроль і управління ставлеників західних фінансових корпорацій стратегічні і монопольні держактиви країни, а по-друге, легалізувала у нас корупційні заробітки іноземців і тим самим дала фінансовий орієнтир для отримання надвисоких зарплат вітчизняним «соросятам» у владі.

НА ЗАКІНЧЕННЯ НЕОБХІДНО КОНСТАТУВАТИ:

  • Якщо, після практичної реалізації нашою владою закону № 1405-VIII, який зобов’язав сформувати для великих державних компаній Наглядові ради з незалежними членами (читай іноземцями), українська держава, умовно кажучи, на 60% втратило контроль над 41-му своїм стратегічним і монопольним держпідприємством, то в разі прийняття законопроекту №2831 «Про перелік об’єктів права державної власності, які не підлягають приватизації», та продаж 49%-х пакетів акцій 7-ми зазначених в першому пункті держкомпаній, воно на 100% втратить управління ними, не отримавши їх розвитку ніяких істотних інвестицій.
  • Уряд Гончарука має пояснити громадськості, яким чином вона збирається приватизувати/продавати 49-е пакети акцій «Феодосійської суднобудівної компанії «Море» і Сімферопольської «Заводу «Фіолент», фізично знаходяться в Криму, і перереєстровані як російські підприємства. Чи планується якийсь «договірняк» з їх новими російськими господарями, які хочуть вивести ці підприємства з-під американських і європейських санкцій. Адже ні для кого не секрет, що названі компанії виробляють військову продукцію: відповідно, десантні кораблі на повітряній подушці та обладнання для Військово-морського флоту РФ.
  • Фото: прес-служба президента України

    ВОЛОДИМИР ЛАРЦЕВ