Стратегія розвитку «Газпрому», орієнтована на розвиток експортних поставок за будь-яку ціну, фактично провалена. А монополія витратила понад $30 млрд тільки на прокладку експортних газопроводів, не рахуючи витрат на створення супутньої інфраструктури.
Будівництво «Південного потоку» в 2014 році зупинилося на Болгарії, відмовилася від співпраці з Росією після приєднання Криму.
Будівництво «Турецького потоку» натрапило на небажання Туреччини будувати такий потужний газопровід: Туреччина урізала заплановані потужності в 2 рази, але і вони виявилися не потрібні. Турецькі споживачі найчастіше воліють газ з Азербайджану або СПГ, привозимый зі всього світу. У результаті навіть старий «Блакитний потік» був завантажений лише на дві третини. Що робити з новими «Турецьким потоком» — не ясно. Немає ясності і з європейської ниткою. Твердий контракт є лише з Сербією, але це всього 2 млрд куб. м.
Альтернативою намагалися зробити газопроводи «Північний потік-2», що постачає газ до Німеччини, і «Сила Сибіру», що постачає газ до Китаю. «Сила Сибіру» повинна була стати ще й ілюстрацією диверсифікації споживачів і розвороту «Газпрому» на Схід. Але і ці проекти терплять фіаско з-за управлінських помилок. Прокладання «Північного потоку-2» обійшлася у «Газпрому» в 4,15 млрд євро за морську частину і в 1,1 трлн рублів на створення наземної інфраструктури. Біда в тому, що реалізовувати проект газовий монополіст почав, не дочекавшись дозволу від Данії на проведення робіт в їх територіальних водах і не маючи власних технологій. У результаті з-за американських санкцій, які загрожували швейцарської компанії Allseas, будівництво зупинилося в 160 км від завершення. Західні санкції виявилися зовсім не так нешкідливі, як нам розповідає пропаганда.
З «Силою Сибіру» теж вийшла безглуздо. Прагнення якнайшвидше почати збут в Китай призвело до дорогих помилок. Трубу побудували за 450 млрд рублів, освоївши дороге Чаяндинское родовище (ще 7 млрд руб.). Це зажадало будівництва Амурського газопереробного заводу за 950 млрд рублів. Однак з-за помилок в геологорозвідці і порушень у розробці родовища 20 свердловин Чаяндинского родовища не дають газ, і заповнювати «Силу Сибіру» нічим.
Правда, задоволені компанії-підрядники — «Стройгазмонтаж» Аркадія Ротенберга і «Стройтранснефтегаз» Геннадія Тимченко.
2019 рік розставив крапки над «i», розкривши масу проблем: відсутність власних технологій, незрозумілий вибір найбільш дорогих проектів, політизована тяга до безперспективним експортних проектів при гострої потреби газифікації самої Росії.
А поки кожен з нас, оплачуючи тепло, газ і електрику, заодно частково фінансує і амбітні, але провальні проекти «Газпрому» і високі зарплати топ-менеджерів.