Окупований Крим зіткнувся з тотальним дефіцитом води і з перспективою повного всихання

Окупований Крим із‑за української блокади зіткнувся з тотальним дефіцитом води — жителям Сімферополя вже радять її економити.

Про це пише журнал НВ.

Весь сільськогосподарський степовий регіон півострова і його хімпромисловість опинилися на межі повного всихання.

Сировинна карта Криму, яку вивчає на уроках географії кожен український школяр, має кілька важливих пунктів: залізна руда, газ, солі натрію і магнію, кварцові піски. А ще — вода.

На останній в Криму сформувалося досить велике аграрне виробництво: до окупації півострів був найбільшим регіоном вирощування в країні рису — вологолюбною культури. Місцеві ферми вирощують також вимагає багато рідини сою.

Але ще в 2014 році Україна перекрила подачу прісної води з Дніпра по Північно-Кримському каналу. А власних джерел півострову перестало вистачати в 2018‑му, коли він увійшов до кліматичний цикл посухи (тут плодоносні роки століттями змінюються посушливими зі строгою періодичністю у п’ять років).

У січні Ігор Вайль, голова підконтрольного Кремлю «Держкомітету по водному господарству Криму», заявив, що запасів прісної води в Сімферополі залишилося 100 днів. Раніше він запевняв, що Крим забезпечений водою до літа. Окупаційні власті вже випустили попередження для місцевих жителів: максимально економити воду і, наприклад, не чистити зуби з включеним краном.

Незабаром після цього міська адміністрація Сімферополя відключила гаряче водопостачання по буднях, а холодну воду почала подавати за графіком — вранці і ввечері.

«Дефіцит води — сама велика і болюча проблема для окупаційної адміністрації Криму, — говорить Євген Гайворонський, кримський журналіст, який втік на початку січня в Київ після конфлікту з російською ФСБ. — Північ і центр Криму вже стали зоною екологічного лиха».

Подібні новини зустріли в Україні по‑різному. Хтось у черговий раз заявив, що нарешті приносить свої плоди водна блокада півострова, ініційована Адміністрацією президента (АП) шість років тому. А ось Давид Арахамія, голова фракції Слуги народу (СН), недавно сказав, що готовий пустити воду в Крим в обмін на поступки Володимира Путіна з Донбасу. «Я б на таке не пішов, тому що в Криму так чи інакше водою будуть користуватися громадяни України», — зазначив парламентарій. Втім, згодом він відмовився від своїх слів.

Ще один депутат від СН — Юрій Арістов — заявив, що розглядає варіант продажу прісної води в Крим. Але і він потім виправився: мовляв, ніяких серйозних розмов на цей рахунок в його партії немає, а продаж води — його приватна ідея, яку він випадково насмілився промовити вголос.

«Тема Криму живе в нашій партії, але конкретно воду ми ще не обговорювали», — зізнався НВ Андрій Герус, депутат СН і глава енергетичного комітету ВР, в кулуарах Мюнхенській конференції з безпеки.

На тій же конференції, а точніше на Українському ланчі, проведеному Фондом Віктора Пінчука, кримський питання підняв президент Володимир Зеленський. Конкретних рішень ні по воді, ні по політиці він не пропонував. «Коли Крим буде українським? — попередив Зеленський витає в залі питання. — Він завжди був і буде українським, але нам треба працювати над менталітетом українців [живуть у Криму]».

Політична геологія

Щорічна потреба Криму у воді становить близько 1,1 млрд кубометрів. До анексії 85% цього обсягу постачав 400‑кілометровий Північно-Кримський канал, запитывавший водним ресурсом з Дніпра систему кримських водосховищ.

Для питних потреб двохмільйонного населення півострова потрібно приблизно 100 млн кубометрів води на рік. А левову частку дніпровської води споживала аграрна промисловість: 700 млн кубів йшло на виробництво рису, 200 млн — на сою. Ще 100 млн — на хімпромисловість, представлену в Криму заводом Кримський титан, який до анексії безпосередньо належав українському бізнесменові Дмитру Фірташу.

Відсутність поставок по Північно-Кримському каналу окупаційна влада цілком логічно вирішили компенсувати водою з осадів і артезіанськими ресурсами. Крим отримує в рік поверхневих стоків на 1 млрд кубів, а при розумному використанні підземних вод може отримати ще 500 млн, розповідає Андрій Сенченко, екс-заступник глави АП часів Олександра Турчинова та ініціатор перекриття Північно-Кримського каналу.

Але посушливі кліматичні умови останніх кількох років перекрили ці джерела. І зараз, вважає Сенченко, кримські власті намагаються шантажувати Україну, прикриваючись потребами простих кримчан. Але для населення вода є. Її немає для промисловості — внутрішні ресурси вичерпали через непродуманий їх використання. Найбільше від цього страждає Сімферополь і степовий Крим.

Сімферополь запитан з чотирьох водосховищ наливного типу, найбільше з яких — Межигорное обсягом 50 млн кубометрів. Воно вже шість років нормально не заповнюється і стало основною причиною дефіциту питної води. Його міг би перекрити резервний фонд на річці Салгир, але і це водосховище иссушилось через нестачу опадів у Криму в останні три роки: Салгир майже висохла, а тому обсяг води в резервному водосховище скоротився в п’ять разів.

«Окупація сталася у водні роки — російською спочатку щастило на багатосніжні зими, — пояснює Борис Бабін, радник секретаря РНБО та екс-представник президента України в Криму. — А з 2018‑го Крим увійшов в посуху, яка буде тривати 4-5 років».

Окупаційна влада, забираючи всю воду з артезіанських свердловин, зуміли перекрити дефіцит в останні пару років. Але проблема в тому, що Крим — півострів, що омивається солоними водами Чорного моря. Ті заходять у грунтові пласти, коли звідти викачують воду прісну. Так відбувається засолення грунту — це серйозна екологічна проблема, вирішувати яку доведеться ще довгі роки. Саме з цієї причини в радянські часи в Криму діяв суворий заборона на використання артезіанських свердловин.

«Росіяни розуміють, що без Північно-Кримського каналу води в Криму не буде — як у степовій, так і в передгірному, — підкреслює Бабін. — Кримчани вже моляться на кожен дощ».

Ще один споживач води — російські військові бази, і в першу чергу — Чорноморського флоту РФ (країна-агресор — згідно із Законом України від 20.02.18) у Севастополі, яка теж харчувалася з Північно-Кримського каналу. Крім бази флоту, росіяни за шість років окупації побудували великі військові об’єкти в кількох місцях: в селі Перевальне під Сімферополем, а також у степовому Криму. «Вони туди затягли військову техніку (БТР, БМП) та обслуговуючий військовий персонал, якому не вистачає води», — пояснює Ленур Іслямов, один з лідерів кримськотатарського руху.

Тому опція «відкрити Північно-Кримський канал» означає не тільки наповнити водою водосховища під Сімферополем для городян, але й напоїти військовослужбовців РФ.

Для внутрішньої кримської громадської порядку дефіцит води — критично важливе питання. «Самі кримчани вже не думають про воді окремо від проблем окупації в цілому», — пояснює журналіст Гайворонський. Він розповідає, що коли його намагалися схилити до співпраці в Краснодарському відділенні ФСБ, що курує Крим, то эфэсбэшники прямо говорили: за їх внутрішньої соціології в Криму ростуть проукраїнські настрої і з цим треба щось робити.

Для сімферопольців вода — дійсно дуже важливе питання, підтверджує Олександр Лієв, колишній голова водного господарства Криму. «Але в інформаційному полі Сімферополя чітких меседжів від України практично немає», — говорить він.

Якщо жителі кримських міст мають доступ до інтернету і, відповідно, до ресурсу Крим. Реалії, що існує на базі Радіо Свобода, то жителі кримських сіл в основному дізнавалися про українську порядку за ATR — Першому кримськотатарському каналу, який працює в Києві. Той зараз відчуває серйозні проблеми з фінансуванням. «Мені телефонують кримські татари і кажуть: якщо не буде ATR, вони відвернуться від уряду України», — говорить Іслямов, гендиректор телеканалу.

Складний 2014‑й

Рішення про перекриття Північно-Кримського каналу в березні 2014‑го брав Сенченко, на той момент — заступник глави АП. Політик розповів НВ, що реалізація цієї ідеї далася йому дуже непросто: мовляв, уряд Арсенія Яценюка спочатку не хотів йти на таку радикальну міру.

Сенченко спочатку пропонував побудувати греблю, яка обійшлася держбюджету в 60 млн грн. Яценюк, за словами автора ідеї, сказав: таких грошей у казні немає, а тому рішення доведеться відкласти.

Коли Сенченко зібрав аграріїв з Херсонської області — наприклад, виробника кетчупу Чумак — і сказав: якщо вони не скинуться на перекриття води в каналі, то той перекриють так, що без вологи залишиться вся Херсонська область. В результаті вдалося зібрати 1,2 млн грн на максимально економне рішення — перегородити Північно-Кримський канал мішками з піском і глиною: ідею запропонував Василь Сташук, тодішній глава Госводоагентства. Цей же чиновник зробив розрахунки, які дозволили закласти греблю з мішків таким чином, щоб не осушити водні канали Херсонщини.

Незабаром після цього Юрій Одарченко, тодішній губернатор області, попередив АП: росіяни в помсту за перекриття каналу можуть почати військовий наступ на Херсон. Тоді Сенченко розпорядився розставити в районі споруджуваної дамби стовпи з табличками «Йде будівництво вузла обліку води», на яких також були вказані проектувальник та дата закінчення робіт. Фотознімки цих «плакатів» потрапили в кримські засоби масової інформації, які подали справа в тому контексті, що Україна таки відкриє воду, але буде її продавати.

«Крим тоді заспокоївся, — пояснює Сенченко. — Насправді ніякої вузол обліку води ми не будували, а вторгували час».

У квітні 2014‑го Гліб Хор, тодішній заступник голови бюджетного комітету Держдуми РФ, відвідав Київ. Йому вдалося організувати зустріч з Сенченком. «Ми сіли пити чай, — розповідає український політик. — Потім Хор намалював на серветці цифру 20, а до неї ще шість нулів і значок долара». «Ви можете відмовитися від цього, але ми все одно знайдемо, як пустити воду в Крим», — переказує Сенченко сказані тоді слова Хору.

Росіяни дійсно кілька разів намагалися організувати водопостачання в Крим. Спочатку Дмитро Медведєв, колишній прем’єр РФ, пообіцяв побудувати на півострові опріснювальні заводи, сировиною для яких була б солона вода Чорного моря. Але подібні об’єкти надзвичайно затратні: їм потрібно багато електрики, мільярдні інвестиції і технології, яких у Росії немає. І купити останні країна-агресор не може режиму західних санкцій.

Потім росіяни почали вести мову про те, щоб уздовж Керченського мосту пустити водогін з Кубані. Але і ця ідея виявилася сложнореализуемой. «У РФ на тій стороні Керченської протоки немає великих джерел води, немає великих її запасів», — пояснює Бабин з РНБО. Найближча до Криму річка Кубань, але всю її воду розбирають аграрні підприємства Краснодарського краю. «Якщо росіяни зроблять водовід в Крим, то вони прирікають на посуху цей регіон», — резюмує Бабін.

Дипломатична посуха

Якщо для переговорів і пошуку рішення в донбаському конфлікті існує нормандський формат — зустрічі лідерів України, Німеччини, Франції та РФ, то для Криму нічого подібного немає, — його не створила ні дипломатія Петра Порошенка, ні дипломатія Зеленського.

«Враховуючи сьогоднішню міжнародну ситуацію, повернення Криму Україні є дуже довгостроковій проблемою», — упевнений Френсіс Фукуяма, американський політолог. При цьому він вказує, що проблема лежить не тільки в площині взаємин Заходу з Росією і Путіним, але і в тому, чи здатна Україна одночасно реінтегрувати і Донбас, і Крим. «Жителі цих регіонів шість років жили в режимі російської пропаганди, — пояснює Фукуяма. — Витримає українська демократія їх повернення під свій контроль?»

Росіяни продовжують нарощувати контроль над акваторіями Чорного і Азовського морів, що омивають Крим. Мало того, що РФ веде видобуток газу біля берегів окупованого півострова, так ще і ФСБ постійно затримує кораблі, що йдуть з / в українські порти Азова. Зовсім недавно — на початку лютого цього року — росіяни затримали там українських рибалок, нібито за браконьєрство.

Іслямов, один з лідерів кримських татар, пропонує наростити співробітництво України з Туреччиною в Чорному морі, щоб обмежити апетити та флотські потужності РФ. Туреччина — країна НАТО, а тому за її діями у Чорному морі стоять домовленості Північноатлантичного альянсу про взаємний захист інтересів членів блоку.

«Туреччина — стратегічний гравець в Чорноморському басейні і партнер України, — пояснює Іслямов. — Треба залучати турків, болгар і румун в будь-які форми співробітництва, щоб чорноморський регіон був посилений інтересами України».

З Ислямовым згоден Радослав Сікорський, колишній міністр іноземних справ Польщі. Він радить залучати до вирішення кримського питання не тільки свою країну, але і Румунію — важливого гравця в Чорноморському регіоні, що володіє великими морськими портами.

«Захід сумнівається, що з Путіним можна хоч щось вирішити, але по Криму треба було б відновити женевський формат переговорів за участю України, Росії, ЄС і США», — заявив НВ Сікорський в Мюнхені.

Попереднє засідання женевського формату відбулося в квітні 2014‑го за участю Джона Керрі, держсекретаря США, верховний дипломат ЄС Кетрін Ештон, а також глав російського та українського МЗС. Про те, що подібний формат потрібен, говорить і Антон Кориневич, представник українського президента в Криму.

Майкл Макфол, колишній посол США в Росії, вважає: Україна не допустила серйозні помилки у розмовах про Крим на глобальному рівні. Просто Захід занадто пасивний у цьому питанні, а українська дипломатія йде у фарватері західної. «Росіяни повинні бути самі зацікавлені, щоб поліпшити своє становище в міжнародній ситуації», — говорить Макфол.

Офіційна держполітика щодо Криму залишається колишньою: ніякої води і ніяких поступок до деокупації півострова. «Ми в представництві президента в Криму вважаємо, що вода в Крим по Північно-Кримському каналу піде тільки тоді, коли відбудеться деоккупация, — підкреслює Кориневич. — Держава-окупант по міжнародному праву зобов’язана забезпечити територію питною водою».

«Можна було б зібрати гумконвой і відправити в Сімферополь 20-30 машин з мінералкою Моршинська для пиття, навіть якщо б на кордоні їх не пропустили, — каже Лієв. — Це була б гарна спроба комунікації з Сімферополем, де багато громадяни сподіваються на повернення під контроль України».