Кремль розігріває російську публіку перед черговою війною

Національна ідея росіян – «Завоювати весь світ» стиснулася до скромного «Як підкорити Україну і приєднати Білорусь». Заважають цьому, на думку кремлівських, три обставини: НАТО, Лукашенко і самі українці. З НАТО все зрозуміло, від «хрещеного батька» звільнити білорусів Москва знову обіцяє, труднощі тільки з українцями. Що робити з ними в Москві не знають.

У різний час вона використовувала три засоби: переселення, голодомор і «ми один народ». Голодомор і переселення зараз незастосовні, а обмежений ядерний вибух, як показав Чорнобиль, може здути не тільки Воронеж, але і докотитися до Москви. З цієї причини актор, який грає Путіна, став знову вселяти: ми один народ.

Причому вже 21 лютого у другій серії інтерв’ю ТАСС «20 питань Володимиру Путіну». Цей проект стартував символічно 20 лютого і як зізналися його автори з ТАСС: все не випадково – 2020 рік, 20 років правління Путіна і тому 20 серій інтерв’ю з ним. Від такої великої кількості символізму складається враження: цей серіал – проводи Путіна. Така собі російська малобюджетна калька з серіалу «Слуга народу». Дуже символічно, що вже вся друга серія була повністю відведена Україні – це визнання того потужного впливу, який Україна робить на РФ. Починати серіал з України було б занадто, тому їй відвели другу, а не першу серію, щоб не заступила собою Путіна.

Всі другу серію цей російський «слуга народу» вселяв: ми один народ, а два народи з нього зробили поляки і австрійці. Але екстрасенс з Путіна нікудишній. Він забув сказати, що треба поставити перед екраном банку з водою, покласти фотографію хворого місця і все розсмокчеться. У Кашперівського з Чумаком виходило краще. Краще, ніж у них, виходило тільки у комуністів, – у тих все рассасывалось. У результаті навіть КПРС розсмокталася. У Путіна з його екстрасенсорними здібностями скоро і Російська федерація розсмокчеться. Нащадки так і будуть відповідати на питання: «Що сталося з РФ? – Вона розсмокталася».

Якщо все людство зараз вирішує питання: чи існують інопланетяни або ні, то в Москві вирішують ребус: існують українці чи ні. Цей ребус вони вирішують вже майже 300 років, з тих пір, як цар Петро I завоював Україну і Дон і придумав у 1721 р. Росію. До 2021 р., коли виповниться 300 років з дня народження Росії, вони може і прийдуть до єдиної думки. ТАСС і іншим агентствам вже варто подумати про серіалі «300 років Росії – підведення підсумків», а то можуть і не встигнути. У 1913 р. 300-річчя дому Романових відзначити встигли, і на цьому все. Як-то дуже символічно цифри складаються.

На Росії ребус про українців продовжують вирішувати, всупереч тому, що ще в 1627 р. український вчений і чернець Памва Беринда написав у післямові до «Тріоді пісної» про те, що видана «для Великоросів, Болгарів, Сербів та інших подібних нам в православ’ї». Жителі України і тоді не вважали себе одним народом з московитами, як і з болгарами та сербами. За сто років до завоювання тими України.

Після завоювання Петром I України питання про її всебічної інтеграції в імперське простір придбав для Москви високу актуальність. У тому числі і тому, що в Україні з’явилася величезна кількість російських гарнізонів, на відміну від Переяславської угоди Богдана Хмельницького з царем. Настільки велика, що Пилип Орлик у 1710 р. у своїй «Конституції» спеціально прописав порядок їх розміщення. Перший пишучий український націоналіст Орлик не був зовсім категорично проти союзу з Московією, але вимагав, щоб москалі в Україні вели себе по-людськи. Наприклад, не відбирали у козаків місця лову риби, що і записав у «Конституції».

Об’єднати Україну з Московщиною в історичній ретроспективі намагалися за зразком стародавньої Греції, яка ділилася на Малу Грецію навколо Афін, і на Велику Грецію, що включала в себе Сицилію і весь південь Італії. За цією схемою Україну перейменували в Малу Росію, а Московію у Велику Росію. При чому, це був зустрічний рух як частини київських церковних кіл – Стефан Яворський та Феофан Прокопович, так і адміністрації Петра I, але кожна з сторін вкладала в нього свій зміст.

Якщо для греків поняття Малої і Великої Греції були більше умоглядними, ніж практичними, то у випадку з Малою і Великою Росією все було навпаки. Церковні кола вбачали в цій схемі не лише офіційне визнання пріоритету Києва перед Москвою в релігійному аспекті, але і основа для перенесення до Києва столицю імперії. У Петра I до цієї схеми був свій інтерес – імперська інтеграція України та ліквідація посади патріарха РПЦ як структури опозиційної йому. Аж ніяк не випадково, що першими обер-прокурорами Святійшого Синоду стали по черзі українці Яворський і Прокопович.

Першим системним викладом схеми Малої і Великої Росії визнають «Синопсис, албо Коротке зібрання з різних літописців про початок Слов’яно-Росіїськаго народу і старовинності князів Богоспасаємого града Києва». «Слов’яно-руського» і «Слов’яно-російського» народу – це стійка формула, оскільки руси або росіяни ніколи не були слов’янами і стали ними остаточно тільки в радянській історіографії.

«Синопсис» був виданий в 1674 р. в Києві та його автором визнають Інокентія Гізеля, уродженця Східної Пруссії і екс-протестанта, який перейшов у православ’я. Оскільки пруссак біля витоків російської історії виглядає непристойно, то були спроби взяти під сумнів його авторство.

«Синопсис» витримав близько 30 видань і до «Історії держави Російського» Карамзіна фактично був підручником історії в імперії. Примітно, що Гізель в іншому своєму творі «Про народ Роксоланском і його говіркою» виводив українців-малоросів від роксоланів і вважав їх цивілізацією не нижче грецької. Імперії ідея Гізеля про роксоланах-малороссах, колонизировавших Велику Росію, не сподобалася, і це його твір не перевидавали.

У 1829-1833 рр Борис Польовий видав шість томів своїх «Історії російського народу» в противагу «Історії держави Російської» Карамзіна. Дилема: історія народу або історія держави на деякий час опинилася у фокусі уваги, і історіографи імперії вирішили її у стилі Карамзіна на користь держави. Не тільки тому, що їх фінансувала держава, але й тому, що з самим великоросійських народом була проблема, – де його шукати. До початку ХХ ст. йшов спір, можна вважати Архангельську і сусідні північні губернії великороссийскими чи ні.

Радянська історіографія вирішила це суперечка чисто по-імперському”: історію СРСР стали починати з держави Урарту, як першого на його території. Якби Червона армія в 1920 р. не зайняла б Азербайджан, Вірменію та Грузію, то й історію СРСР починали не з Урарту, а з князя Кия і закликання варягів. Якщо б зайняла Ірак, то розпочинали б з царя Хаммурапі.

Ребус з українцями Польовий у своїй «Історії» вирішував на користь українців, а не одного народу, зіпсованого поляками і литовцями. У 1830 р. у великій статті «Малоросія, її мешканці та історія» він прямо написав: «В цей народності бачимо тільки два основних елементи давньої Русі: віру і мову, але й ті були змінені часом. Все інше не наше: фізіономія, звичаї, житла, побут, поезія, одяг. Ми обрусили їх аристократів, помаленьку усунули місцеві права, ввели свої закони, повір’я … але за всім тим обрусить тубільців не встигли, так само як Татарів, Бурятів і Самоїдів».

Більшовики, вбачаючи в українцях союзників у боротьбі з самодержавством, вирішили ребус на користь українців, чого Путін, Жириновський і вся московська братія не можуть пробачити їм до цих пір. Сталіна, репресії і все інше пробачили, а це – ні.

«Найбільша геополітична катастрофа», – волає Путін. З точки зору лейтенанта КДБ, страждав нісенітницею в Дрездені, – це зрозуміло, геополітична катастрофа. Від німецького пива відлучили, надбавки за закордонне відрядження позбавили, повернули на батьківщину і змусили працювати. Це навіть не геополітична, а повна катастрофа. Меркель лише в 2000-ті стала баварське пиво передавати з оказією.

Ще більша катастрофа почалася з революційних хвиль Майданів 2005 і 2013 років, коли стало відчуватися, що ми не тільки не один народ, але і політична та соціальна системи у нас теж дуже різні. В Україні розвивається демократія, а на Росії, що не будують – отримують самодержавство. Тепер самі гадають: у них вже 1937 рік, або він ще попереду.

На Росії під ниття про одному народі і про корисні санкції пішов зворотний відлік часу. Якщо судити по тому, як Шнур і інші артисти з письменниками стали вступати в різні партії, то її влада вирішила повторити на випередження маневр 1906 року – вибори у першу Думу імперії з обіцянкою потім конституції, якщо всі будуть добре себе вести. Заодно стали активно засуджувати декабристів за антиконституційний переворот, хоча у декабристів не кругла дата, щоб про них так енергійно згадувати. Звинувачення декабристам взагалі нелогічно, оскільки в державі, де немає конституції, не можна в принципі здійснити антиконституційний переворот. Але це кричуще протиріччя анітрохи не бентежить російську ментальність. У Кремлі просто бояться повстання в армії і тренуються на декабристів.

Вправлятися на декабристів під крики «Не дамо переписати історію!» ніхто не може заборонити росіянам, навіть ООН. Путін у якийсь із 20 серій неодмінно про них ще висловиться. Але україні важливіше декабристів, оскільки без неї їм складно відчувати себе імперій і Росією. От і без сакрального Криму вони не відчували себе повноцінною Росією. Крим захопили, але все одно повноти відчуттів немає. Чого не вистачає: то України, Білорусі, то Прибалтики. Самі не знають, – хочеться всього і відразу, навіть Грузії з Аляскою хочеться. Тому і стали нити про один народ.

До 2014 р. українці були лише братнім народом, а після захоплення Криму в Москві вирішили, що він настільки братський, що і за народ його не можна вважати, точно також, як і білорусів. Братський український народ став поступово зникати з лексики Москви і перетворюватися в один народ. Інкубаційний період вірусу рашизма закінчився, він встав з колін і став з’ясовувати, які народи платили данину Рюриковичам. На думку Кремля, цього цілком достатньо, щоб говорити про один народ, вимагати данини і повного підпорядкування.

Актор, виконуючий роль Путіна, був уповноважений 21 лютого разом з ТАСС остаточно заявити, що такого народу як українці не було і немає. Це тільки друга серія. Ближче до кінця серіалу, ймовірно, дізнаємося, що італійці з росіянами теж один народ через етрусків. Оскільки іспанці і французи платили данину Риму, то і вони гілка російського народу. Бідолаха Муссоліні до такої простої комбінації не додумався, інакше б легко пояснив італійцям навіщо їм іти в похід на Москву.

Кремлю «один народ» знадобився для пояснення росіянам, чому їм треба воювати з Україною, оскільки інших аргументів у нього немає. Теза Лаврова про госперевороте 2014 р. надто небезпечна думка для самих росіян, чому Кремль і намагається користуватися ним акуратно – узурпатор Янукович не викликає симпатій ні в кого. Якщо Путін і ТАСС заговорили про один народ, то це означає лише одне – Кремль розігріває російську публіку перед черговою військової вилазкою. Серіал «Україна» у російському телевізорі триває.

Сергій Климовський