Не слід Росії слідом за США вийти з Паризького угоди по клімату?

Не следует ли России вслед за США выйти из Парижского соглашения по климату?

ещодавно президент США Дональд Трамп підписав указ, який скасував «План чистої енергії» Барака Обами, спрямований на боротьбу зі зміною клімату. Фактично це означає, що Трамп відмовляється від Паризького угоди. Нагадаємо, що ця угода замінить діяв з 1997 р. Кіотський протокол і набуде чинності до моменту його закінчення в 2020 р. для тих країн, які підписали Рамкову конвенцію ООН з питань зміни клімату. Країни-учасниці, – а це майже всі члени ООН, – беруть зобов’язання вжити вичерпні заходи до того, щоб обмежити загальносвітове підвищення температури «значно менше 2 градусів за Цельсієм».

Росія, зауважимо, у числі підписантів з квітня 2016 р. І виходити з угоди поки не збирається, хоча з Кіотського протоколу вийшла достроково, в 2012 р.

Після рішення Трампа теж саме час задатися питанням: а чи потрібно Росії Паризьку угоду?

Оскільки в нашій країні трампомания триває вже більше року і події в США нас займають більше, ніж у своїй країні, то давайте знову звернемо наші погляди (і помисли?) за океан. Може, там чого-небудь та навчимося…

Цілком очевидно, що паризька хартія суперечить поглядам Трампа на стратегію розвитку енергетики і промисловості США, оскільки воно є не що інше, як спроба неринковою дискримінації шляхом екологічної політики (тиску), насамперед, традиційних вуглеводнів (газу, нафти і вугілля). Трамп говорить: «Якщо що-то шкодить американської промисловості, ми цього робити не будемо».

Історія з Паризьким угодою дуже схожа на історію з Кіотським протоколом, який Америка підписала, але не ратифікувала.

 

Логіка дій США в обох випадках однакова: спочатку втягнути більшість країн в якусь глобальну гру, нав’язати вкрай жорсткі правила, змусити розщедритися на солідні суми, а потім раптово відмовитися від своїх зобов’язань.

 

Так було з Кіотським протоколом, але в даному випадку ще ніхто і нічого заплатити не встиг. Заради чого тоді затівався весь цей американський спектакль?

Затівав його, до речі, Барак Обама, і Паризьку угоду по клімату було прийнято 12 грудня 2015 р. за підсумками конференції в Парижі. Це, за задумом організаторів угоди, повинно було продемонструвати консолідований відповідь людства на нібито глобальне потепління, в якому це саме людство і повинно, оскільки всією своєю цивілізаційною діяльністю створило передумови для всепланетних кліматичних змін. Як наслідок цих змін і всі погодні аномалії, що відбуваються в світі.

У системі доказів цього, вельми спірного висновку стрижневим стала теза про те, що основною причиною глобального потепління є викиди промислового вуглецю в атмосферу. В результаті чого виникає так званий парниковий ефект, який призводить до різкого підйому температури на поверхні нашої планети. Починається інтенсивне танення льодів Арктики і Гренландії. Найближчим часом підніметься рівень Світового океану. Вода затопить Лондон, Нью-Йорк, Токіо та інші прибережні міста. Це призведе до виникнення масових епідемій. Гірські льодовики розтануть, що живлять річки, і почнуться проблеми з прісною водою, за яку будуть воювати завтра так само, як сьогодні за нафту, і т. д.

 

 

Подібні «страшилки» перелякали людство до такої міри, що він готовий платити будь-які гроші за можливість жити в нормальних кліматичних умовах.

 

Головна ідея Паризького угоди (та Кіотського) як раз і полягає в тому, щоб створити глобальний механізм зниження вуглекислого газу в атмосфері. Палким апологетом цієї ідеї став колишній американський віце-президент Альберт Гор, випустив книгу під інтригуючою назвою «Незручна правда» і розлогий документальний фільм під тією ж назвою. (До речі, на Першому каналі телебачення ФРН той же Гір анонсує свій новий фільм про страшні катаклізми, які нібито чекають на людство через рішення Трампа про вихід з Паризького угоди: урагани, пожежі, землетруси…). Перед загрозою природних катастроф провідні країни світу підписали угоди в Кіото про різке скорочення промислового викиду вуглецю в атмосферу. Прем’єр-міністри на спеціальній нараді обговорювали, як боротися з підйомом рівня Світового океану. В американських школах було введено обов’язковий предмет «Глобальне потепління». Альберт Гор отримав Нобелівську премію.

Зрозуміло, що Гір з усіма його «екологічними» ідеями для Трампа – представник ворожого демократичного клану, проте цікаво, що своє рішення Трамп пояснював не політичними мотивами. На його думку, антропогенний внесок у глобальне потепління – «фальшивка, індустрія по вибиванню грошей». Може, він мав на увазі той факт, що ще в 2010 р. ЗМІ різних країн стверджували, ніби Гір заробив сотні мільйонів доларів на теми потепління, а Джордж Сорос має намір заробити сотні мільярдів на торгівлі квотами, яку він контролює? До того ж тепер стало відомо, що Обама володіє частиною Чиказькій товарній біржі, яка продає ці карбонові кредити (квоти на викиди вуглекислого газу в атмосферу).

 

Таким чином, паризька хартія як продовження Кіотського протоколу – це, по суті, частина світового плану, де під маркою боротьби з глобальним потеплінням (за рахунок квот) нав’язуються обмеження зростання промислового виробництва і економіки.

 

М’яко кажучи, тільки наївна людина могла б подумати, що провідні держави світу мають намір вирішити неподвластную для людства проблему – обмежити загальносвітове підвищення температури. Тисячі вчених прекрасно знають, що вся теорія про людському факторі в глобальному потеплінні – насправді, глобальна афера. Прикладів несть числа. Назву лише найвідоміші з них. Авторитетний професор кліматології університету Вінніпега Тім Бол; засновник телеканалу про погоду The Weather Channel Джон Колеман; датський дослідник, еколог і економіст Бьорн Ломборг; заслужений професор Мельбурнського університету Ієн Плаймер, багато інші вчені заявляють, що теорія про людському факторі в глобальному потеплінні – це як мінімум помилка, якщо не сказати, містифікація.

Вченим вдалося детально відновити хід температури за 800 тис. років у колонці льоду, яку взяли в Антарктиді. Авторами цієї роботи є учасники Європейського проекту по бурінню Антарктичного льоду (EPICA). З’ясувалося, що за цей період було вісім періодів потепління, які чергувалися з тривалими холодними періодами. За словами директора Інституту географії РАН, академіка Ст. Котлякова, керівника другий радянської антарктичної експедиції, а також російських вчених, які спостерігали за сніговим покривом Полюса відносної недоступності Антарктиди, маса льоду і снігу цього континенту за останні 50 років істотно збільшувалася (не знижувалася, як стверджує той же Альберт Гор).

Ст. Котляков каже, що в західній Антарктиді, яка знаходиться в більш теплих умовах, відбувається відступ льоду (що і показують по телебаченню). Але у східній частині материка, де зосереджена основна маса льодовиків, навпаки, його кількість зараз зростає (що на телебаченні не показують). «Незважаючи на те, що за останні десятиліття кількість вуглекислого газу збільшилася в півтора рази, глобальна температура зросла всього на десяті частки градусів. Це означає, що «природна машина» поки успішно справляється з нашим (антропогенним) втручанням на природу (природні процеси). Я вважаю, що людству ніякі апокаліптичні сценарії не загрожують, і треба спокійно жити і працювати, не забуваючи про можливе майбутнє похолодання», — вважає Котляков.

 

Нещодавно дослідники з британського Університету Нортумбрії теж прийшли до висновку, що на Землі настав малий льодовиковий період, тим самим підтвердивши версію російських вчених про прийдешнє похолодання на планеті.

 

Так з чим же все-таки пов’язані коливання кліматичних температур? Був зроблений висновок, що постійні зміни теплого або холодного періоду обумовлені періодичними змінами орбіти Землі.

Але обивателю за десятки років тотальної брехні вбили в голову помилкові постулати про «озонові діри» і «парниковий ефект», їх спритно прив’язали до думки «відомих вчених», які виявилися настільки безпринципними, що «науково» обґрунтували всі «екологічні» бредні політиків. Але людина з її можливостями до глобальних рівнів впливу на земний клімат в найближчі сто років не дійде, якщо дійде коли-небудь взагалі. З цієї причини людині залишається лише стежити за своєю діяльністю на регіональному рівні та контролювати забруднення навколишнього середовища токсичними речовинами та побутовим сміттям. Професор Сергій Гулев з Інституту океанології РАН ще до старту Кіотського протоколу цілком резонно заявляв, що це, в першу чергу, економічний документ, а не кліматичний».

Додам: за гучними політичними ігрищами навколо проблем екології стоять цілком певні економічні інтереси. То ж паризька хартія – це велика угода, в якій чи не головний учасник – Світовий банк. Там розробили спеціальну програму дій, згідно з якою передбачається «надати допомогу країнам, що розвиваються, у збільшенні виробництва відновлюваної енергії на 30 гігават» (ВДЕ) вже до 2020 р., з охопленням 40 країн і мобілізацією під цю задачу 25 млрд приватних інвестицій. Особливу увагу приділено Африці, куди вкладається 5,7 млрд дол. А всього в світі до 2020 р. сукупний обсяг такого фінансування може досягти 29 млрд дол. США.

Країни, що розвиваються, кажуть, що їм необхідна фінансова та технологічна допомога, щоб відразу перескочити на «безуглеродную» економіку. Але сьогодні вже не секрет, що «безуглеродная» економіка разом з податком на викиди «парникових газів» є чистим продуктом глобальної «политэкологии». Так, паризька хартія зобов’язує розвинені країни підтримувати фінансування цієї суми в 100 млрд доларів щорічно до 2020 р., і, відштовхнувшись від неї ж, домовитися до 2025 р. про продовження фінансування цього процесу. В цілому мова йде про «екологізації фінансового сектора» і, між іншим, державних бюджетів. А також про «забезпечення політичної стабільності» і «сильних інститутів», щоб підняти кліматичні інвестиції «на порядок». А це в підсумку лише черговий привід для глобального впливу на локальну політику.

Масове невдоволення західних політиків і чиновників, викликане рішенням Дональда Трампа вийти з Паризького угоди, викликане аж ніяк не турботою про екологію.

 

Як не дивно це може здатися на перший погляд, але, на думку багатьох аналітиків, за черговий антитрамповской кампанією на цей раз варто «вугільна тема».

 

Точніше – інтереси групи країн, які відмовилися від вугілля і ТЕЦ, які, таким чином, позбавили себе важливого інструменту в енергетичному протистоянні з США, Китаєм і Росією, що продовжують добувати вугілля і не збираються відмовлятися від його використання.

Ці країни стурбовані можливою втратою того впливу, яке придбали екогроші, що прагнуть зайняти місце нафтодоларів (чисто американський винахід!), і тих традиційних грошей, що приносить вугілля. Крім того, якщо США своїм виходом з Паризького угоди розв’яжуть собі руки і збережуть вугільну промисловість, то в ЄС можуть знову з’явитися ті країни, які почнуть розвивати «вугільну» політику. Це, наприклад, Великобританія, хоча вона і виходить з Євросоюзу, Бельгія і Польща, де в недалекому минулому вугільна галузь була традиційно вигідною для економіки. Трамп, до речі, являє то політико-економічний крило, яке відстоює інтереси ТЕЦ і вугілля в американській економіці.

 

Твердження про те, що Кіотський протокол (відповідно, і паризька хартія) – глобальна афера кінця XX – початку XXI століття, націлена на стримування країн, у число яких входить і Росія, давно стало розхожим місцем.

 

І участь у ньому нашої країни, крім як якимись вищими політичними смислами, недоступними розумінню обивателя, пояснити неможливо. У недавньому виступі на форумі «Арктика – територія діалогу» Володимир Путін теж поставив під сумнів залежність зміни клімату від антропогенного чинника. «Питання не в тому, щоб запобігти його. Це неможливо, це може бути пов’язано з якимись глобальними циклами на землі і т. д. Я згоден з тим, що питання в тому, як до цього пристосуватися», – підкреслив президент РФ.

Але після підписання Паризької угоди глава Мінприроди Сергій Донський зауважив, що дії у боротьбі зі зміною клімату відповідають інтересам Росії: за даними міністерства, потепління в РФ відбувається у 2,5 раза швидше, ніж у середньому по Землі. І заявив, що участь Росії в Паризькому угоду по клімату стане стимулом для модернізації економіки та виробництва, а також для відновлення лісів країни.

Ці міністерські тези викликають багато запитань, зокрема, про лісах. Президент РФ Володимир Путін, виступаючи на конференції ООН з клімату в Парижі (2015 р.), підкреслив, що в новій угоді повинна бути зафіксована важлива роль лісів як основних поглиначів парникових газів. Він зазначив, що для Росії, яка володіє колосальними лісовими ресурсами і багато робить для збереження «легенів» планети, це особливо важливо.

Дійсно, самим великим лісом на нашій планеті є сибірська тайга. Вона знаходиться на території Російської Федерації. Тайгові ліси займають понад 79% території лісового фонду Росії і простягаються на 9 тис. км. Наші сибірські ліси самі по собі здатні приносити державі мільярди прибутку (про що практично і говорив президент в Парижі). Але міністр екології якось забув закласти облік поглинального ресурсу російських територій у систему звітності. Упущена вигода від відсутності обліку поглинального ресурсу, за підрахунками експертів, становить понад 30 млрд дол. щорічно.

Нагадаємо, що сибірська тайга забезпечує киснем все Північне півкуля нашої Землі. У Росії в цілому знаходяться близько 25% світових запасів лісу. Менше всього залишилося дерев у Європі: ліси займають лише третину її території. А, наприклад, в Англії їх майже не залишилося: лише 6% землі віддано під парки та лісопосадки.

 

Таким чином, Росія не тільки забезпечує півсвіту чистим повітрям за свій рахунок, але ще й платить тим країнам, які активно забруднюють атмосферу.

 

Плюс до всього із-за участі в Паризькому угоді нова податкове навантаження на російську економіку складе 31 млрд дол. у рік і більше. Реальний сектор тільки починає відроджуватися після економічного спаду і абсолютно не готовий платити такі гроші. Говорити про кінцевого споживача і зовсім не доводиться. Адже виробники постараються перекласти витрати на тих, хто платить за продукцію і послуги.

Крім того, угода накладає на всі країни зобов’язання скоротити до 2030 р. викиди парникових газів на 30% порівняно з обсягами 1990 р., оскільки обсяг викидів безпосередньо залежить від темпів економічного розвитку: чим більше завантажені замовленнями заводи і фабрики, тим більше вони забруднюють навколишнє середовище. Таким чином, угода обмежує економічне зростання Росії на рівні 1,5% в рік, що ставить жорсткі і неприйнятні бар’єри на шляху розвитку російської економіки.

Продовжувати слідувати нав’язаним кабальними умовами «природоохоронних» протоколів і нового Паризького угоди, розроблених під егідою гіпотетичних конвенцій ООН у рамках створеної политэкологии, можна тільки при бажанні знищити в Росії вугільну промисловість і ще кілька промислових галузей. Практично це може призвести до васальної залежності від транснаціональних корпорацій і, як наслідок, до втрати державного суверенітету. Так, може, варто наслідувати приклад США?