У боргах, як у шовках: Україна прямує до дефолту

В долгах как в шелках: Украина идет к дефолту

Міжнародний валютний фонд (МВФ) оголосив, що Україні загрожує дефолт. В умовах згортання ділової активності та неочевидних перспектив продовження кредитування з боку міжнародних інституцій всім суб’єктам економіки України протягом 2020 року необхідно виплатити 17 млрд доларів за зовнішніми боргами. У той же час коронавірус відкрив широке вікно можливостей для оздоровлення системи державних і корпоративних фінансів — інше питання, чи знайдеться політична воля для того, щоб скористатися ними. Аналітичний портал RuBaltic.Ru вирішив дізнатися, кому і скільки має Україна, а також вивчити перспективи зменшення боргового тягаря.

Станом на 31 грудня 2019 року державний і гарантований державою борг України склав 84,3 млрд доларів, з них 48,9 млрд — зовнішній борг, 35,4 млрд — внутрішній. Таким чином, співвідношення держборгу до ВВП становить трохи більше 60%, що в економічній літературі прийнято вважати гранично допустимою межею держборгу.

Безумовно, багато країн розвиненого капіталізму існують з рівнем держборгу 100 і більше відсотків. Однак вони, крім наявності ефективної економіки, яка генерує високу додану вартість, мають можливість безпроблемно реструктуризувати заборгованість під мінімальний або зовсім нульовий відсоток.

Цього, в свою чергу, не може дозволити собі Україна.

З середини 2017 року у відносинах між Києвом і МВФ намітився криза через те, що команда Петра Порошенка, вже почала до того моменту передвиборну кампанію, не бажала виконувати непопулярні вимоги Фонду.

Тоді уряд України і Нацбанк перейшли до стратегії емісії номінованих у гривні облігацій внутрішньої державної позики, ставка прибутковості по яких досягала колосальних по мірках світового фінансового ринку 17-18% річних.

З урахуванням зміцнення курсу гривні, продукованого надходженням валютної маси нерезидентів, які скуповували облігації держпозики, ефективна ставка у валюті за ним могла досягати 30%.

Протягом 2017-2019 років держборг України сукупно виріс на 14,4 млрд доларів, тоді як від МВФ за цей часовий проміжок було отримано усього на 1,4 млрд. Більше 60% зовнішнього боргу України номіновано в доларах США.

У грудні 2019 року Міністерство фінансів України заявило, що структура державного боргу на 22% (тобто близько 18 млрд доларів в абсолютних значеннях) складається з офіційних запозичень — тобто боргів перед міжнародними інституціями в особі МВФ, ЄБРР, Світового банку та інших організацій. Ще близько 12% боргів (близько 10 млрд доларів) — це державні гарантії, видані державним компаніям і агентствам (для реалізації інфраструктурних та промислових проектів, для забезпечення критичного імпорту і так далі).

Велика частина решти боргів — це заборгованість по облігаціях внутрішньої і зовнішньої державної позики.

У тому числі в цю категорію входить так званий «борг Януковича» — позика в розмірі 3 млрд доларів, виданий Москвою уряду Януковича-Азарова у грудні 2013 року в розпал Евромайдана. Щодо цього боргу вже який рік тривають розгляди в судах британської юрисдикції, але, найімовірніше, британське правосуддя пошлеться на те, що Україна «стала жертвою військової та економічної агресії», а тому не повинна повертати ці гроші.

Примітно, що Україна знаходиться на другому місці в світі після Греції за обсягами заборгованості перед МВФ — офіційний Київ повинен Фонду трохи більше 10 млрд доларів.

Станом на сьогоднішній день уряд України веде переговори про укладення нової програми співпраці об’ємом 5,5 млрд доларів. Наприкінці минулого року Фонд заявив, що готовий виділити ці гроші, за умови, що будуть прийняті закон про вільний обіг землі сільськогосподарського призначення і закон про неможливості повернути націоналізований в 2016 році «ПриватБанк» олігарху Ігорю Коломойському, який вніс істотний внесок у перемогу Володимира Зеленського на виборах 2019 року.

Безумовно, у кожного національного уряду існують борги — це свого роду ознака «убудованості» у світову фінансову систему. Інша справа — можливість рефінансування і питома вага витрат на обслуговування і повернення боргів у державній казні.

Для України процентні ставки за обслуговування боргів і частка бюджету, який витрачається на виплату заборгованостей, вкрай високі, що є одним з ключових факторів стримування економічного і соціального розвитку.

Такий борг, який сьогодні накопичений Україною, неможливо повернути в принципі, його можна тільки нескінченно реструктуризувати.

Крім того, високий рівень заборгованості призводить до посилення зовнішньополітичного впливу і впливає на суверенну економічну політику держави.

На тлі епідемії коронавіруса проблема боргового навантаження на державні фінанси істотно актуалізувалася. З іншого боку, форс-мажор глобального масштабу може стати великим шансом для України з точки зору можливості оздоровлення системи державних фінансів.

Мораторій на виплату зовнішніх боргів, переговори з іноземними гравцями про часткове списання заборгованостей, деофшоризація економіки, скорочення вкрай роздутих витрат на державний апарат і силовий блок, притягнення корупціонерів до відповідальності на тлі закритих кордонів — це ті кроки, які набагато легше зробити в умовах надзвичайної ситуації і перемикання уваги західних структур на власні проблеми.

Якщо раніше рішення про мораторій на виплату зовнішніх боргів призвело б до зниження кредитних рейтингів України, що суттєво ускладнило б залучення фінансування ззовні, то у нинішніх умовах цей інструмент в руках західних інституцій перестає бути ефективним.

Будь-яка криза — це шанс і можливість. Питання лише в наявності у влади політичної волі піти на жорсткі рішучі кроки, які дозволять розплутати численні економічні проблеми, накопичені в попередні роки.