У всьому винні лікарі: чому їм сьогодні важко не тільки на роботі

Во всем виноваты врачи: почему им сегодня тяжело не только на работе

Є побоювання, що після пандемії медикам в кращому випадку скажуть «спасибі, всі вільні», в гіршому — подадуть позови.

Люди так влаштовані, що їм обов’язково потрібні винні. Причому не десь там далеко в Китаї або високо в Кремлі, а ближче — щоб «покарати» по-швидкому. Сьогодні злість від обрушилися на них бід громадяни вихлюпують на «разносящих заразу»: тих, хто захворів ковидом, і тих, хто їх лікує.

Поки що все більше на словах, але є вже і більш серйозні прецеденти. Як, наприклад, у Кірово-Чепецке, де допившиеся на карантині мужики побили лікаря і фельдшера швидкої допомоги, які відмовилися повідомити їм адресу людини, у якого медики брали тест на коронавірус.

У професійних чатах доктора діляться порадами, як убезпечити себе не тільки на роботі при дефіциті засобів індивідуального захисту (де добути змінні фільтри для респіраторів, як тричі використовувати одноразовий костюм), але і повертаючись додому (мати при собі газовий балончик, електрошокер, на худий кінець поліцейський свисток).

Моя знайома, сина якої нещодавно закликали на коронавиусный фронт (він реаніматолог в кардіохірургії, але сьогодні практично всі лікарі стали інфекціоністами), плакала, проводжаючи його на роботу. Буквально як на війну. Причому на таку, де «солдатам» не вистачає ні обмундирування, ні зброї, — і тому на ній так багато жертв.

Але чим більше надходить інформації про те, як лікарні стають вогнищами інфекції, тим більше проклять летить на адресу медиків: і потоки хворих вони розводити не вміють, і пацієнти у них в коридорах лежать, і ШВЛ на всіх не вистачає…

Окремо лають дільничних і лікарів «швидких». І за те, що приходять на виклики без масок і «скафандрів», заражаючи, може бути, ще здорових. І за те, що приїжджають не через 15 хвилин, а через три години, піддаючи небезпеці життя хворих. І за те, що відмовляються реагувати на кожен чих особливо недовірливих. Люди пишуть скарги, телефонують на «гарячі лінії»… Їх можна зрозуміти: вони налякані, переживають за себе і своїх близьких. Але я дуже боюся, що коли пандемія піде на спад, ці претензії можуть стати основою для нового «справи лікарів».

Адже хтось повинен буде відповісти, чому загинули люди. І навряд чи це будуть чиновники, які роками розвалювали в країні медицину, включаючи «неефективне» в ринкових умовах інфекційне напрямок. Хоча, думаю, сьогодні вже мало хто сумнівається, що оптимізація медицини по-російськи дала катастрофічний результат — цифр і фактів повно в інтернеті.

Ось лише одна цитата. Ще в 2018 році в інтерв’ю «МК» пульмонолог, академік Олександр Чучалін сказав: «коли в нашій країні стали займатися реформуванням охорони здоров’я, ми втратили практично дві тисячі пульмонологів з наявних чотирьох тисяч». Думаю, приблизно так само йдуть справи і в середньому по країні. В підсумку сьогодні лікарі працюють один за двох, а в умовах епідемії — і за десятьох.

Чи можливі при такому графіку помилки? Звичайно. І зрозуміло, кого в них звинуватять. Наприклад, в Башкирії вже проводять дослідчу перевірку щодо головлікаря лікарні, яка допустила і не запобігла зараження пацієнтів та персоналу»… В Краснодарському краї заступник міністра охорони здоров’я суворо відчитала медиків, що посміли поскаржитися на дефіцит бахіл: «Скажіть мені, будь ласка, в чому складність нашити бахіл? Дві ганчірочки зшити. Чому ви чекаєте манни небесної?»

Дійсно, чому б лікарям, отпахавшим зміну, на дозвіллі бахіли і маски не пошити. Можна ще ШВЛ на дому зібрати, ліки для хворих змішати на кухні, нові лікарні на суботнику побудувати замість оптимізованих і проданих під комерційну забудову. А чиновники звітуватимуть наверх про черговий оптимізації: мовляв, вирішили проблему дефіциту своїми силами. Ордена не треба, згодні на медаль.

На самому початку епідемії на російському ТБ раптом ненадовго змінилася порядок: замість нескінченних сюжетів про керівних і спрямовуючих дії чиновників з’явилися людські репортажі про лікарів. Про те, яке це — працювати цілодобово в захисних костюмах, в яких жарко, задушливо, не попити, ні в туалет сходити. Як страшно входити в «червону зону», коли про вірус ще майже нічого не відомо. І як не менш страшно повертатися додому після зміни в інфекційному відділенні, боячись або рідним вірус принести, або від сусідів отримати по голові за те, що розносиш заразу.

З одного боку, телек раптом вряди-годи показав всю важливість і пріоритетність лікарської професії. З іншого — в рази помітнішою стала убогість російського охорони здоров’я. Може, ще й тому телетренд «лікарі-герої» так швидко зійшов нанівець. І сьогодні в ящику — знову тільки спеціально перевірені-довірені медики, які не проговорятся ненароком, яка насправді зарплата їхніх колег на передовій боротьби з інфекцією, як в реальності йдуть справи з наявністю засобів захисту і чому пацієнти часто вмирають лише того, що їм не вистачило місця навіть в лікарняному коридорі.

Віри в те, що наші чиновники раптом прозріють, усвідомивши, що медицина важливіше пропаганди і навіть «Іскандерів», немає ніякої. Як тільки епідемія зійде на ні, боюся, медикам в кращому випадку скажуть «спасибі, всі вільні», а в гіршому — їх потягнуть в суди. Не дарма в Слідчому комітеті створено цілий підрозділ з лікарським помилкам. Підозрюю, що поки медики працюють на передовій, слідчі в тилу збирають скарги громадян на їх роботу.

Звичайно, є й інші приклади, що дають надію. Особисто знаю масу людей, які на свої кровні забезпечують лікарів гарячими обідами, відкривають для них порожні нині готелі, купують їм засоби захисту, якими нездатне забезпечити держава. Але це не може бути правилом в нормальній країні.

Лікарі, а не генерали, повинні бути елітою держави. Сьогодні люди вмирають у тому числі й тому, що влада десятиліттями витрачала гроші на пенсії армійських начальників, на утримання гігантської Росгвардии, на військові залізяки, а не на апарати ШВЛ. І що? Захистили нас від вірусу «Тополі» або «Іскандери»? Коронавірус ясно показав, що медицина не терпить економії. Або ви витрачаєте на неї — чи похорон.

Поки писала, побачила новину: керівництво Петербурга ухвалили «у разі смерті медичного працівника у зв’язку із зараженням коронавирусной інфекцією» виплатити членам його сім’ї 1 мільйон рублів».

Ну ось і ціна героїзму стала відома.