«Газпром» і «Роснефть» збиткові, Росія не отримає бюджет сотні мільярдів рублів дивідендів від цих нафтогазових гігантів

На нафтогазових ринках знову елементи паніки: слідом за негативними цінами на американську нафту WTI в квітні стала реальною перспектива негативних спотових цін на газ в Європі.

В цілому європейські ціни на газ зараз на історичних мінімумах, що ставить питання про те, рентабельні експортні поставки «Газпрому» взагалі, пише Володимир Мілов для Інсайдер. – Хоча ключова причина нинішніх труднощів – пандемія коронавіруса, тим не менш, падіння цін на газ (як і на нафту) почалося не вчора.

Ось вам графік, що демонструє, що в минулому році «Газпрому» довелося задовольнятися середньою ціною реалізації газу в Європу близько $200 за тисячу кубометрів і що криза глобального надвиробництва природного газу вже не дозволяє компанії як раніше отримувати надприбутки:

Глобальна криза перевиробництва склався на світових ринках і нафти, і газу. Він став неминучим результатом досить високих цін у попередній період: на ринок вийшли нові обсяги видобутку, що при колишніх цінах були нерентабельні. В газовій індустрії ситуація ускладнюється швидкою глобалізацією ринків з розвитком виробництва та експорту скрапленого природного газу (СПГ), який зараз став головним конкурентом постачань «Газпрому».

Зараз, з різким падінням попиту на енергоносії в результаті пандемії коронавіруса, криза надвиробництва «вибухнув» і привів до виникнення такого феномена, як негативні ціни (насправді негативні ціни означають, що для продавця вигідніше доплатити покупцеві, щоб він прийняв ресурс в свої резервуари, ніж нести витрати зберігання товару самому).

Але криза перевиробництва визрівав давно, що вело до падіння цін ще задовго до пандемії – про ціни на газ ми вже говорили вище, але й світові ціни на нафту протягом 2019 року впали приблизно на 10%, в січні-лютому цього року падіння посилилося. Тут зіграло негативну роль і колишня угода ОПЕК і Росії про зниження видобутку в 2017-2020 роках – воно підтримало рівень цін, який дозволив іншим виробникам різко наростити видобуток. Наприклад, видобуток нафти в США до початку 2020 року перевищила рівень 2016 року більш ніж на 40%. Тобто ОПЕК і Росія своїм скороченням видобутку створили комфортну ситуацію для своїх конкурентів, які вивели на ринок додаткові обсяги – і в результаті ціни все одно стали падати. Ми вже докладно розбирали цю історію – ціни впали до негативних).

Криза, пов’язаний з пандемією коронавіруса, рано чи пізно закінчиться, але ось перевиробництво на ринках нафти і газу – назавжди. Вся справа в тому, що горезвісна американська сланцева видобуток, яка стала новим головним регулятором ринку, може дуже легко повертатися у випадку, якщо ціни знову відросте проти нинішніх мінімальних рівнів. І це знову обвалить ціни. З такими «гойдалкою» ринку тепер доведеться мати справу в майбутньому. Що це означає для наших державних нафтогазових гігантів, «Газпрому» і «Роснефти»? Насамперед те, що вони не зможуть отримувати ті надприбутки, що раніше.

Наприклад, падіння середніх цін на газ, що експортується до Європи, всього на $40 за тисячу кубометрів в 2019 році призвело до вельми помітного зниження податкових надходжень від «Газпрому» – майже на 1% загальних доходів консолідованого бюджету країни. У 2018 році доходи від податку на видобуток газу і експортних мит «Газпрому» становили 5,3% від усіх доходів консолідованого бюджету Росії, в 2019-му – всього 4,5%. (Для тих, хто здивований цією скромною часткою «Газпрому» у формуванні бюджету країни — так, ця компанія зовсім не такий донор для Росії, як вона про це любить говорити).

З падінням цін на експортний газ ближче до $100 за тисячу кубометрів (а в цьому році «Газпром» чекає середню ціну в $133 – і швидше за все це занадто оптимістична оцінка) бюджет від газової галузі буде отримувати взагалі крихти. Низькі ціни приносять нафтогазовим компаніям збитки – у тому числі від курсових різниць у зв’язку з знеціненням рубля. За попередні роки і «Газпром» і «Роснефть» набрали великі борги у валюті – «Газпром» на реалізацію амбітних трубопровідних проектів, «Роснефть» на поглинання і скупку активів. Зараз це відгукнулося – перший квартал обидві компанії закінчили зі збитками. Збиток означає, що держава не отримає бюджет сотні мільярдів рублів дивідендів від цих нафтогазових гігантів.

Таким чином, з масштабними доходами бюджету від нафтогазової галузі при нинішній ціновій кон’юнктурі можна на найближчі роки розпрощатися. Ось вам ще одна причина, через яку влада так бояться витратити накопичені ними фінансові резерви – вони розуміють, що накопичити нові тепер не вдасться довго, можливо, ніколи. Тут варто сказати ще ось про що: той же «Газпром» в попередні роки активно пручався підвищення податків, стверджуючи, що гроші йому потрібні на інвестиції, перш за все в нові експортні газопроводи. Але вкладені в них десятки мільярдів доларів, по суті, опинилися тепер викинутими даремно: на ринку надлишок газу, додаткові трубопровідні потужності не затребувані.

Туреччина – реципієнт «Турецького потоку» – відмовляється від російського газу, Китай купує газ по «Силі Сибіру» за мінімальною ціною, яка, швидше за все, не дозволяє навіть отримувати прибуток з урахуванням високої собівартості. Адже гроші, викинуті на ці нікому тепер не потрібні газопроводи, можна було б перерахувати в бюджет — їхня вартість склала близько 3 трлн рублів, це чверть нинішнього Фонду національного добробуту. Але «Газпром» не дав Мінфіну підвищити податки і вважав за краще закопати ці гроші в землю, збагативши лише своїх підрядників.

Чи може бути таке, що тепер державі, навпаки, доведеться дотувати нафтогазові компанії в умовах низьких цін? Приклади такого роду в нашій недавній історії є: наприклад, на початку 1990-х уряд був змушений позичати гроші у Світового банку, щоб перераховувати їх нафтовим компаніям на реабілітацію видобутку. Поки навряд чи реалістично припускати таке (ціни трохи відросте проти нинішнього шоку, і компанії, швидше за все, будуть отримувати хай невелику, але прибуток), але, тим не менш, бюджет істотних доходів від нафти і газу в найближчі роки не побачить. І це не пов’язано тільки з коронавірусом – як вже підкреслювалося, світова криза перевиробництва нафти і газу носить затяжний, системний характер.

Висновок звідси простий: у путінській економічної політики не залишилося жодних важелів для забезпечення росту. Вся колишня модель була побудована на надії, що зароблять «нацпроекти», які багато в чому передбачалося фінансувати з ось цих самих нафтогазових грошей. Але тепер такої можливості більше немає (до речі, і розмови про «нацпроекти» вщухли). А інший, не пов’язаної з вуглеводнями економіки Путін за 20 років виростити не зміг. Так що немає нафтогазових надприбутків – немає і зростання економіки, ось вам така нехитра формула від Путіна.

Володимир МІЛОВ