Відчуття наближення «движухи»

Ощущение приближающейся «движухи»

Що чекає Росію після голосування за поправки до Конституції — перезавантаження владної системи або її подальша консервація?

Багато хто задається питанням, яких політичних сюрпризів можна чекати після закінчення 1 липня плебісциту щодо поправок до Конституції. І хоча в правовому плані «всенародне голосування» являє собою безглузде дію (оновлену Конституцію вже зараз можна придбати в магазинах), тим не менше, воно сприймається як якийсь перехідний рубіж, після якого має відбутися щось, що і визначить архітектуру системи влади в Росії як мінімум на найближчі кілька років.

Чому сформувалося саме таке сприйняття, зрозуміло. Протягом останніх місяців ЗМІ, соцмережі і анонімні телеграм-канали активно підігрівали інтерес публіки до цього заходу. При цьому звертають на себе увагу інтерпретації, суть яких зводиться до того, що майбутнє голосування щодо поправок до Конституції може запустити процес «перезавантаження» всієї політичної системи.

Особливо активно ця тема обговорюється в телеграм-каналах. І тут треба розуміти, що мова здебільшого йде не про незалежних джерелах інформації, а про майданчиках, на яких цілком собі успішно відпрацьовуються політичні технології. Аноніми наполегливо попереджають про нібито прийдешній перехід «системи» в зону підвищеної турбулентності з її подальшим переформатуванням — саме в такому контексті розглядаються можливі дострокові вибори в Держдуму, відставка уряду і навіть перевибори президента.

У читачів мимоволі створюється очікування якихось кардинальних змін у владі або, простіше кажучи, виникає відчуття насувається «движухи». Хоча, чесно кажучи, у Росії вже давно втомилися чекати змін, зосередившись на самовиживанні. Але як ще заманити громадян на виборчі дільниці?

Адже процес делегітимації влади проявляється не лише в тому, що її дії викликають незадоволення. Він виражається і у відсутності як такого інтересу до неї з супутнім бажанням відійти якомога далі. Іноді російській владі все ж вдалося задобрити громадян, що ними сприймається як належне. Але от викликати до себе інтерес — на жаль. Так і справжній інтерес без діяльного, а, головне, результативної участі теж неможливий. Тому багато людей і не хочуть іти голосувати: по-перше, як вони кажуть, «все вже вирішили за нас», а по-друге, мовляв, «все одно не з чого чи не з кого вибирати — кругом суцільна фікція».

Читайте також:   Що не так зі звітами Моз про зростання тривалості життя в Росії

Самі ж влади ламають голову над тим, як би все змінити так, щоб при цьому нічого не змінилося. У цьому сенсі горезвісне «обнулення» означає зовсім не оновлення, а лише повторне відтворення — тільки при цьому мова йде зовсім не про улюбленому серіалі, який не гріх прокрутити вдруге.

Так і вкидання про прийдешнє «перезавантаження» системи покликані створити помилкові уявлення і очікування щодо здатності влади переформатувати саму себе. Це майже неможливо, хоча б тому, що нинішня «вертикаль влади» чітко персоніфікована, тобто замикається на одній конкретній людині. І ця конструкція, найімовірніше, просто розвалиться, як тільки він піде.

Якщо прийняти цю тезу за основу, то навіть оголошення дострокових парламентських виборів спрацює на консервацію політичної системи, бо в цьому випадку ставиться мета зберегти більшість у Держдумі неодмінно за «Єдиною Росією». Проведення виборів в намічений термін нібито пов’язане з високими ризиками втратити контроль над результатами голосування.

Що ж до відставки уряду (причому не обов’язково у повному складі), то це можливо тільки якщо Кремлю терміново знадобиться велика жертва, щоб погасити невдоволення громадян в умовах ухудшавшейся соціально-економічної обстановки. Іншими словами, в такій ситуації уряд використовують як громовідвід.

Дострокові вибори президента, про які говорять в анонімних телеграм-каналах, це взагалі з області фантастики. Володимира Путіна як раз і «обнулили» для того, щоб, як він сам висловився, еліти «не нишпорили очима в пошуках наступників» як мінімум до 2024 року. Впливовий сенатор Андрій Клішас запропонував слідом за цим взагалі «перестати думати про трансфер».

Фактично ж обидва дали зрозуміти, що ніяких «перезапусків» і «перезавантаження» системи чекати не варто. Єдине, на що здатні влади (і що довгий час демонстрували) — це імітація готовності до змін.

Читайте також:   Познер прокоментував затримання Голунова

Один з улюблених прийомів нашої нинішньої влади пов’язаний з кадровими «рокировочками», коли одних і тих же чиновників розсаджують по кабінетах то так, то сяк. З високою часткою ймовірності можна прогнозувати, що ми вже скоро знову побачимо. Але хіба щось принципово зміниться, якщо, наприклад, замість В’ячеслава Володіна головувати в Держдуму відправлять Дмитра Медведєва, змінять керівництво ЦВК, та хоч би призначать нового прем’єра?

Відповідь відома, як і те, що у влади, судячи з усього, вже давно немає необхідності навіть ілюзорного народної підтримки. Горезвісна легітимність теж перетворилася в симукляр, який при бажанні легко створюється в кремлівських кабінетах, як якась чергова партія-спойлер.

Питання також у тому, чи здатна нинішня пострадянська система до «перезавантаження» як такої, та ще й такий, щоб все пройшло мирно і в правильному напрямку. Поки що ситуація виглядає так, що народ і влада намагаються вижити у двох паралельних світах, при цьому одні проводять свої дні в пошуку скоромних засобів до існування, а другі в боротьбі за вплив та ресурси. І в цій картині немає навіть натяку на так званий «образ майбутнього».

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *